Шепетівське колесо - по-справжньому "чортове" (фото)
"Ну я, звичайно, сильно перебільшую про ризик, але було трохи страшно.
Як і в кожному типовому райцентрі, свого часу в Шепетівці був створений парк культури та відпочинку, неодмінним атрибутом якого є різного роду атракціони.
Не буду зупинятися на всякі гірки та каруселі, тим більше, що багато з них вже давно по частинах відправлені кудись на переплавку до заводів у Дніпропетровську чи Донецьку. Давайте краще поговоримо про єдину місцеву річ, яка може вприснути у вашу серцево-судинну систему легальну дозу адреналіну – колесо огляду.
Отже, на старт!
Коли здалеку підходив до колеса, з жахом побачив, що воно не працює. Хоча я напередодні спеціально дзвонив у парк і мені відповіли, що кожної суботи-неділі колесо огляду чекає на пасажирів.
Виявляється, за браком достатньої кількості відвідувачів, цей атракціон включають тільки тоді, коли хтось забажає покататися. А після кола над містом його знову виключають до наступного разу.
Тобто за 13 гривень ви на три-чотири хвилини отримуєте його у повне своє розпорядження. Щоправда, ціна за мірками Шепетівки не така вже і маленька для місцевих дітей.
Земля, прощай!
Взагалі, чесно кажучи, я сильно боюся висоти.
А серце-то: тук-тук, тук-тук-тук…
Згадую, як лягав на операційний стіл у лікарні, після того, як взимку 2006 року зламав руку. Приблизно такі самі відчуття. Лягаєш на стіл і розумієш, що ти вже ніфіга не контролюєш в цьому житті.
Але там теоретично можна було (як у якомусь фільмі) зірвати з руки крапельницу та втекти з криком “Мені і з поламаною рукою добре”. :) А тут вже, Діма, нікуди з кабінки ти не втечеш. Життя твоє залежить від цієї гори металобрухту.
Всі, напевно, бачили стрічку “Пункт призначення – 3″. Там теж все починалось з того, що підлітки вирішили покататись на американських гірках…
Однією рукою тримаюсь за залізний поручень, іншою фоткаю.
Взагалі, кожної весни атракціони перевіряють ультразвуком на предмет виявлення дефектів. Але ми ж з вами знаємо…
Боже, як страшно!
Ось я і на вершині. 30 метрів, напевно.
Не знаю, скільки років цьому колесу. Скільки пам’ятаю, воно тут було. Років 40, не менше.
Хто знає, чи всі деталі там справні… У більшості містах ці колеса огляду через несправності закрили.
Поступово опускаюсь. З тринадцяти гривень я вже гривень вісім наїздив.
Взагалі, я колись в дитинстві на ньому вже катався. І здається, не один раз. Але хіба діти повністю усвідомлюють всю цінність життя? У мене ж ще стільки планів… :)
Але що не зробиш заради нової фотогалереї!
Ну, вже і не так страшно.
Потроху здається, що нічого особливо небезпечного тут немає.
А ось і моторчик. Гума, як бачите, зношена.
Успішне приземлення. Можете виключати.
Ну все. Я знову на двох ногах і сам все контролюю у своєму життя. Тепер можна і обома руками пофоткати.
Цікаво, скільки років цей атракціон ще простоїть? Навантаження, як бачите, тут мінімальне. Без зупинок на кілька годин включають тільки на великі свята, тіпа День міста. Якщо регулярно фарбувати від іржі та слідкувати, то років 10-20 теоретично може ще катати.
Залізній Ейфелевій вежі ось вже більше 120 років – і нічого. Тримає туристів, старушка. Тільки самогубці стрибають.
У будь-якому випадку, в разі закриття ніякого іншого колеса огляду Шепетівці не бачити. Тільки якщо по колу на даху музею Островського бігати.
А ракурси тут нічого. Взимку у чорно-білому ще має вийти цікаво, коли всі ці кабінки снігом завалить.
Ще якби гірляндами прикрасити…
Колесо відпочиває. Сьогодні субота – через хвилин двадцять на цей тур до зірок неодмінно ще когось занесе.
Може ще якось за адреналінчіком забігу. Колись… у далекому майбутньому. Якщо тільки на металобрухт не поріжуть.
Ну і лук у повний зріст. Щоб все, як у людей.
Оригінал: ua-travels.livejournal.com
