Велика паризька прогулянка (фото)
Часу на підготовку не було: завантаженість на роботі була шаленою, та і хотілося краще підготуватися до місць, заради яких їхав – долини Луари і Нормандії. Та і на огляд Парижу особливо часу не було: хоч я тут і жив, але більшу частину приділив подорожі Францією поза Парижем. Фактично на Париж в мене було всього півдня + ще один вечір. За цей час, зрозуміло, навіть центр оглянути не можливо, і навіть з моїми швидкими темпами. Тому покажу те, що встиг побачити. А побачив, все ж таки, немало. Ймовірно, в Париж ще доведеться повертатися…
Почнемо з місця, на якому Париж зародився – з острова Сіте (Ile de la Cité). ). Із правим і лівим берегами острів з'єднаний численними мостами. На Сіте архітектурних пам'ятників більше, ніж житлових будинків, а населення складається з туристів, юристів і поліцейських. На місці поселення галльського племені паризіїв, розбитого на цьому острові, в 52 році до н.е. римляни заснували місто Лютецію. Згодом місто розрослося і вийшло на берегиСени. Але адміністративним центром завжди залишався Сіте.
Головна пам’ятка Сіте – Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам), з яким ми вже докладно знайомилися, так що повторюватися не буду.
Окрема фото-розповідь про Нотр-Дам тут.
На захід від собору розташований Палац правосуддя (Palais de Justice), збудований в XIX столітті на місці старого королівського палацу:
З півночі до Палацу правосуддя примикає замок Консьержери (Conciergerie) – колишня в’язниця:
Один з найбільших музеїв світу, Лувр (Louvre), стоїть на правому берегу Сени, трохи на захід від Сіте:
У внутрішньому дворі Лувра - дворі Наполеона, американський китаєць Йо Минг Пий у 90-ті роки минулого століття улаштував скляну піраміду і оточив її фонтанами та ще двома пірамідками поменше. Місце для цього було обрано не просто так: звідси починається так званий Тріумфальний шлях, 9-кілометрова перспектива, що проходить по Єлисейським Полям і закінчується у футуристичному пригороді Дефанс. По цій гігантській осі симетрії вирівняна більша частина всього, що тільки є в Парижі самого парадного.
На захід від Лувра знаходиться площа Карузель (place du Carrousel) з однойменною аркою в центрі. Арку збудовано у 1806 році при Наполеоні. Бронзова колісниця на арці - копія коней, відлитих грецьким скульптором в III столітті до н.е. (оригінал - у колекції Лувра). Потім венеційці викрали їх з Константинополя і поставили на площі Сан-Марко. У Парижі колісниця з’явилася після італійської кампанії Наполеона, який не упускав випадку прибрати до рук твору мистецтва всіх часів і народів, здатні послужити справі імперської пропаганди.
За аркою починається сад Тюїльрі (Jardin des Tuileries), центральна алея якого, яку продовжують Єлисейські Поля, проходить по Тріумфальному Шляху. Сад був розбитий в XVI столітті Катериною Медичі навколо палацу, побудованого для неї поруч із Лувром. Генріх IV доповнив сад оранжереєю. Зараз на її місці перебуває Музей Оранжері, а палацу, що стояв на нинішній площі Карузель, більше немає - його спалили комунари в 1871 році.
Площа Згоди (або Конкорд) - велика площа, до якої спускаються Єлисейські Поля. Колись тут була торговельна площа. В 1755-1775 роках її перепроектували, і в центрі була встановлена статуя Людовика XV, чиє ім'я площа якийсь час носила. Під час революції скульптура була переплавлена санкюлотами, а в роки терору на її місці встановили гільйотину, на якій були страчено 1 300 людей, у тому числі Людовик XVI, Марія-Антуанетта, Дантон і Робеспьєр. Пізніше, у знак цивільного примирення, це місце одержало назву площі Згоди (place de la Concorde).
За задумом архітектора Жака Анжа Габріеля, площа симетрична і, на відміну від інших паризьких площ, не забудована по краях. Однієї стороною вона виходить до Сени, а іншої примикає до зеленого масиву саду Тюїльрі і Єлисейських Полів. Лише північну частину площі Згоди займають неоклпсицистичні фасади-близнюки, готель Le Crillon і Міністерство військово-морського флоту (Ministère de la Marine).
В 1795 році при в'їзді на Єлисейські Поля була встановлена скульптурна група, відома як «коні Марлі». Зараз оригінали перекочували в музей Лувра, а на їхнім місці встановлені копії. З 1830 року площа Згоди прикрашають скульптури-алегорії восьми головних міст Франції (Брест, Руан, Лілль, Страсбург, Ліон, Марсель, Бордо і Нант). Але головний пам'ятник з'явився на площі в 1836 році. Луї-Філіп прагнув, щоб площа Згоди не асоціювалася в парижан ні з революційними подіями, ні з монархічними ідеями. Тому він установив у центрі площі давньоєгипетський обеліск із Луксора, дарунок віце-короля Єгипту. Кілька років назад обеліск був увінчаний золотим наконечником, що додали йому ще більш ошатний вид. Фонтани, що оточують Єгипетський обеліск, створені за зразком фонтанів на площі Святого Петра в Римі:
Між колонадами Le Crillon і Міністерства військово-морського флоту від площі Згоди відходить вулиця Руаяль (rue Royale), яку в глибині замикає колонада церкви Святої Магдалини, або Мадлен (Madeleine), як ласкаво називають її парижани. Її почали будувати ще при Людовику XV, а закінчили через 80 років, уже при Наполеоні. Спроектована на зразок класичного грецького храму церква, за задумом імператора, повинна була стати "пам'ятником, яких багато в Афінах, але немає в Парижі". Зараз пам'ятник найбільш відомий як саме помпезне місце для вінчань у місті.
Прямокутна Вандомська площа (place Vendôme) оточена одноманітними імпозантними будинками Міністерства юстиції, особняків Кроза (Hôtel Crozat) і Эвре (Hôtel Evreux, N17-19, його займає банк Crédit Foncier). Republic National Bank (N20) - еклектичний будинок XVIII століття. В XVII столітті площа до півночі від вулиці Сент-Оноре мала ім'я Людовика Великого, і тут планувалося розмістити будинку Академії і Королівської бібліотеки. При Наполеоні в центрі площі встановили Вандомську колону, відлиту з росіян і австрійських гармат. Знесений комунарами стовп при Третій республіці був відновлений разом зі статуєю Наполеона і 425 бронзовими барельєфами, що зображують сцени з битви під Аустерліцем.
Неподалік, біля самого Лувра - площа і палац Палі-Руаяль (Palais Royal). Палац Палі-Руаяль колись називався Палацом кардинала, він був побудований для Ришелье. Умираючи, кардинал заповів його малолітньомуЛюдовику XIV. Королі тут не жили, зате зупинялися члени їх родин. Сьогодні в колишньому Королівському палаці працюють Державна і Конституційна ради та Міністерство культури.
Про ратушу (Hôtel de Ville) я вже докладно розповідав.
Поблизу, па площі Шатле – беффруа Сен-Жак, моя найулюбленіша пам’ятка Парижа. Більше фото і розповідь – тут.
Між беффруа Сен-Жак і Лувром – готична церква Сен-Жермен. Саме з її дзвіниці пролунав заклик до Варфоломіївської ночі.
Сама дзвіниця-беффруа – яскравий приклад полум’яніючої готики:
Найкрасивіший проспект світу, як називають Єлисейські Поля (Champs-Elysées) у Франції, продовжує лінію центральної алеї Тюїльрі від площі Згоди (place de la Concorde) на північний захід до Тріумфальної арки (Arc du Triomphe) на площі Зірки. За аркою Тріумфальний шлях міняє назву з Єлисейських Полів на авеню Гранд-Армі (avenue de la Grande Armé) і йде далі, туди, де видніється міттеранівська арка в Дефансі (Grande Arche de la Défense). За останні два десятиліття Єлисейські Поля трохи втратили колишній шик і зовсім уже загрожували перетворитися в царство фаст-фуду, офісів авіакомпаній і тому подібних плебейських розваг. Однак після реконструкції 1990-х років майбутнє проспекту починає видатися не настільки сумовитим.
Єлисейські Поля - насправді, нічого надзвичайного:
Цю довгу вулицю запросто можна пройти пішки. Навіть без особливого ризику для життя - кілька років назад на Єлисейських Полях розвантажили дорожній рух і розширили тротуари. Крім офісів авіакомпаній на Полях розташувалися шоу-руми автомобільних фірм, дорогі кафе і дешеві забігайлівки, кінотеатр Gaumont, мюзик-хол Lido (N116 bis) і дорогою бар і ресторан Le Fouquet's (N99), у якому обмивають свої призи лауреати кінопремії "Сезар".
Одне із самих небезпечних для автомобіліста місць у Парижу, площа Зірки (place de l`Etoile) носить своя назва завдяки розбіжним від неї дванадцяти променям проспектів, один з яких - Єлисейські Поля. Тріумфальна арка, що піднімається в її центрі (Arc de Triomphe) - такий же символ міста, як Ейфелева вежа або Нотр-Дам. На будівництво монумента, який за задумом Наполеона повинен був символізувати силу армії і імператорської влади, пішло більш 10 млн франків і 30 років роботи: будівництво було завершено тільки в 1836 році. Із зовнішньої сторони арку прикрашають скульптури, із внутрішньої сторони вибиті назви місць боїв і імена генералів. В 1920 році під Тріумфальною аркою був запалений Вічний вогонь на згадку про невідомого солдата, що загинув у роки Першої світової. В 1970 році, після смерті генерала де Голля, площа одержала подвійну назву: place CHARLES-DE-GAULLE-ETOILE. На арку можна піднятися. З 50- метрової висоти відкривається непогана панорама міста, і оцінити бездоганну геометрію Тріумфального шляху простіше всього саме звідси
.
Ледве осторонь від Єлисейських Полів, між площами Рон-Пуен (Rond-Point des Champs-Elysées) і Згоди, видні будинки двох виставочних залів - неокласичного Великого палацу (Grand Palais), зі скляним дахом і колонами, іМалого палацу (Petit Palais). Обоє минулого побудовано до Всесвітньої виставки 1900 року, як і ведучий від них до Будинку інвалідів міст Олександра III (pont Alexandre III), що носить ім'я російського імператора.
Великий палац:
Малий палац:
Міст Олександра III:
Вид на Ейфелеву вежу з моста Олександра ІІІ:
Вид з моста Олександра ІІІ: зліва – Лувр, справа – музей Орсе, на задньому плані – острів Сіте і Нотр-Дам:
А так виглядає міст Олександра ІІІ з сусіднього моста:
Від моста Олександра ІІІ до Будинку інвалідів простягнулася еспланада - величезний (500x250 м) партер, розбитий в XVIII столітті Робером де Коттом. Уздовж рівних газонів ідуть ряди акуратно підстрижених дерев. З еспланади відкривається чудовий вид на Сену з її мостами і Більшим і Малим палацами на протилежному березі і додому інвалідів із золотим куполом.
Важливий паризький орієнтир, Будинок інвалідів (Hôtel des Invalides), був побудований при Людовику XIV у якості притулку для поранених солдатів, що повернулися з війни. Урочистий і строгий фасад позбавлений декору, тільки портал прикрашає барельєф з Людовиком XIV на коні. Із двох церков, що стоють поруч із Будинком інвалідів, одна була призначена для ветеранів, інша - для короля. У цій Купольній церкві (Eglise du Dôme), побудованої Ардуеном Мансаром наприкінці XVII - початку XVIII століття, пізніше розмістився головний експонат Будинку інвалідів - гробниця Наполеона: у круглій крипті під куполом собору встановлений саркофаг з темно-червоного граніту, присланого російським імператором. Останки Наполеона спочивають тут з 1840 року: при Луї-Філіпі вони були перевезені в Париж з острова Святої Олени.
Бурбонський палац поблизу Будинку інвалідів:
Головний символ Парижа, Ейфелеву вежу (Tour Eiffel), побудували до Всесвітньої виставки 1889 року. Останнє досягнення техніки сторіччя, що йде, було найвищим у світі будинком і предметом запеклих суперечок. Мопассан говорив, що почуває себе добре тільки на її вершині: це єдине місце, звідки не видне чудовиська. А от Кокто, Аполлінер, Утрилло нею захоплювалися. Після закінчення виставки вежі загрожував знос, але Ейфель зумів її відстояти, придумавши своїй будівлі практичне застосування. На вершині відкрили метеорологічну лабораторію і радіостанцію, а пізніше встановили і телевізійну антену. На самій вежі є три оглядові майданчики, піднятися на які можна на ліфті або пішки.
Ейфелевій вежі присвячено окрему розповідь.
Марсово поле (Champ de Mars) теж було спроектовано архітектором Жаком Анжем Габріелем і перший час використовувався як навчальний плац. В 1833 році поле пристосували під іподром (який через 20 років був перенесений у Лоншан). А в 1889 році в парку встановили павільйони Всесвітньої виставки. У березні 2000 року на Марсовому полі з'явилася Стіна миру (Mur pour la Paix) - варіація на тему Стіни Плачу в Єрусалимі зі скла, дерева і стали. Пам'ятник висотою 8 метрів і довжиною 15 метрів спроектований Кларою Альтер і Жан-Мішелем Вильмоттом. Стіна поцяткована невеликими отворами для записок з побажаннями.
Приклади паризького модерну поблизу Ейфелевої вежі:
Пагорб Монмартр (Monmartre) на півночі міста - найвище місце Парижа. Колись тут було село. В 1860 році її приєднали до Парижа, і дотепер цей квартал, зі своїми жителями, вулицями, кафе і виноградниками, незважаючи на юрби туристів, зберіг дух французького села. Назва Mons Martyrum - "пагорб мучеників" - пагорб одержав на честь страчених тут в III столітті першого єпископа Парижа, святого Дені, і його послідовників. Під час війн Монмартр використовувався як стратегічний пункт: зайняти його прагнули в 1590 році війська Генріха Наваррського, в 1814-му - росіяни, в 1870-му - пруссаки. На початку XX століття невисокі ціни на житло залучили сюди багатьох письменників, композиторів, художників. Тут жили Золя, Берліоз, Ренуар, Сірка, Дега, Ван Гог, Пікассо. Сьогодні через нестійкість ґрунту нових будинків на пагорбі не будують. У старих будинках розташувалися бістро, художні галереї, магазини сувенірів.
Центр Монмартра - площа Тертр (place du Tertre) на самій вершині пагорба, що існувала ще в XIV столітті. Сьогодні вона окупована ресторанами і легіонами художників, що малюють портрети на швидку руку.
За кілька кроків площі, на перетинанні вулиць Сент-Елетер (rue Saint Eleuthère) і Мон-Сені (rue du Mont Cenis), стоїть романська церква Пьєр-Де-Монмартр (Saint Pierre de Montmartre) 1134 року - усе, що залишилося від бенедиктинського монастиря, з якого починалося село. Деякі частини церкви були перебудовані в XV і XVII століттях. Усередині, у входу, збереглися колони галло-римського храму. До XIX століття будинок церкви сильно постарів, і було вирішено його знести. Тоді на захист пам'ятника старого Монмартра піднялися художники, і Сен-Пьєр пощадили.
Однак нині вона зовсім губиться в тіні своєї сусідки, гігантської базиліки Сакре-Кер (Sacré-Coeur), зведеної у двох кроках у спокуту гріхів Паризької комуни. Псевдовізантійський виріб (1875-1914) архітектора Поля Абаді із самого початку не викликала в парижан особливої симпатії. Незважаючи на масову опозицію, проект був-таки реалізований, але супротивники Сакре-Кер відігралися, привласнивши скверу в підніжжя провідної до базиліки сходів (square Willette) ім'я місцевого художника, що кричав на освяченні церкви "Вівіт, Диявол!"
Якщо з існуванням Сакре-Кер і можна примиритися, то тільки завдяки виду на місто, що відкривається з вершини купола. Втім, панорамою можна помилуватися і безкоштовно - з оглядового майданчика в підніжжі церкви, що кишить продавцями сувенірів, туристами і кишеньковий злодіями.
Квартал навколо площі Пігаль (place Pigalle) у підніжжя Монмартра користується репутацією пристановища розпусти, і сюди стікаються юрби туристів. Уздовж тротуарів розтягся ланцюжок автобусів, з яких увечері на площу валить багатонаціональна юрба. Крім туристів місцева публіка складається із проституток, сутенерів, наркоманів і п'яниць. Власники секс-шопів, еротичних шоу, магазинів нижньої білизни, відеобарів з неоновими вивісками і стендами з порнографією зазивають відвідувачів.
Від площі Пігаль на захід іде залитий неоном бульвар Кліши (boulevard de Clichy), де в запущених барах відпочивають проститутки: La Nuit, Le Chat Noir. Бульвар виходить на площу Бланш (place Blanche), на якій стоїть кабаре "Мулен Руж" (Moulin Rouge).
З самого ранку все виглядає не так ефектно:
Хай-теківський район Дефанс:
І на завершення – трохи нічного Парижу:
Оригінал: andy-babubudu.livejournal.com
