Всі дороги ведуть в...Грузію

Моя грузинська історія почалась з кількох випадковостей, які врешті переросли в дві неймовірні пригоди. Польська віза, яку видали на 2 тижні пізніше, ніж потрібно, проблеми з португальським консульством та дешеві квитки, які вдалось взяти всього за тиждень до вильоту. Можливо, саме так мало і статись, адже ця країна назавжди залишиться в моєму серці. Але про все по порядку..

Жинвальське водосховище

 В обох випадках довелось летіти з аеропорту "Київ" (Жуляни) в напрямку Кутаїсі.

Оскільки перша подорож була спонтанною, то в неї я відправився сам. В той же час в серпневу мандрівку вдалось зібрати компанію аж з 10 чоловік. В обох поїздках величезну роль зіграло те, що в Сакартвело(саме так називають грузини свою державу) не потрібно візи.

Маршрут першої подорожі, яка тривала 10 днів, виглядав так: Київ-Кутаїсі-Степанцмінда-Тбілісі-Баку-Давід Гареджі-Сігнагі(Гремі,Некресі,Лагодехі)-Тбілісі-Кутаїсі-Київ. Протягом цієї мандрівки я користувався лише громадським транспортом та автостопом. Маршрутки в Грузії їздять часто, а коштують дешево. Наприклад, з Кутаїсі в Тбілісі ціна всього 10 ларі (50 гривень). Автостоп розвинутий дуже добре, адже грузини славляться своєю добротою та гостинністю. В машині можуть нагодувати, подарувати мішок свіжих персиків або навіть запросити до друга на день народження! За час першої поїздки мені довелось ночувати в кількох гестхаузах та одному хостелі. З них всіх найбільше запам'ятався гестхауз "Нато і Ладо" в Сігнагі, такої гостинності я не зустрічав ніде під час своїх мандрівок. Саме тому не міг не заїхати туди в серпні вдруге:)

Під час червневої подорожі був і трекінг до водоспадів Гевлеті та Гургеніані, і підйом до найвищої церкви Гергеті Самеба та льодовика по дорозі на Казбек. З Сігнагі я добирався автостопом до колишньої столиці Кахетії, Гремі, та монастиря, що знаходиться на пагорбі-Некресі. Мені вдалось побувати в Баку (як добре, що з Тбілісі кожен день їздить комфортний нічний потяг), а по дорозі назад, зійшовши відразу після перетину азербайджанського кордону, на таксі добратись в 25-кілометровий комплекс з 12 монастирів Давид Гареджі, з яких, на жаль, для відвідин доступні лише два. В першій поїздці було море спілкування та душевності, такого ставлення до українців немає, мабуть, більше ніде в світі. І на завершення мандрівки мене чекало півтора дня в Тбілісі, які лише посилили моє бажання побувати в цій чудовій країні знову..

Казбек

 Гергеті Самеба

 Добре жити не заборониш)

Саме тому дочекатись наступної мандрівки було надзвичайно тяжко..Оскільки в другій поїздці було заплановано багато гірських маршрутів, то громадський транспорт відпав відразу. А оскільки нас було досить багато, то вирішили взяти напрокат джипи. Зконтактувались з "Pegasik Rent a Car" та домовились про дві машини відразу з водіями. Все-таки на старих прокатних джипах, які пропонують в звичайних прокатних фірмах за практично ті ж гроші, не завжди вийде далеко заїхати. Друга поїздка тривала 15 днів та пролягала по такому маршруту: Київ-Кутаїсі-Мартвілі-Цхалтубо(Печера Прометея)-Бечо-Местія-Ушгулі-Шаорі-Чіатура-Кобулеті(Батумі)-Ахалцихе-Вардзія-Сігнагі-Кварелі-Тбілісі-Київ. За час цієї мандрівки ми 4 ночі ночували в палатках, решту-в гестхаузах та зйомних квартирах.

 Озеро Корулді

Водоспад Мазері

Неможливо описати словами наскільки неймовірно красивими були ті ночі, коли ми зупинялись біля Ушби чи Шаорського водосховища. З першого дня нашої подорожі Грузії емоції переповнювали і хоча б трохи вляглись лише через місяць після того, як в "Борисполі" приземлився наш літак МАУ.

Сванетський хребет

А до того був доісторичний Мартвільський каньйон та найдовша печера Грузії-Прометея, ми на власні очі бачили найбільшу бетонно-арочну дамбу в світі, яка знаходиться на Інгурській ГЕС,купались в кришталево чистій воді Чорного моря в Кобулеті, катались на канатних дорогах в Тбілісі та шахтарському місті Чіатура, піднімались до Чалаадського льодовика, високогірних озер Корулді та водоспадів Мазері.

Мартвільський каньйон

Печера Прометея

Інгурська ГЕС

Чіатура

Канатна дорога,Чіатура

Кацхіс Светі

В Ахалцихе ми мали змогу подивитись на те, як, при бажанні, можна з руїн підняти неймовірно красиву фортецю, завдяки якій все більше людей приїжджають в цей регіон. Згодом заночували біля Вардзії в гестхаузі "Valodia's cottage", де просто необхідно спробувати їхню смажену форель, а наступного дня прогулялись територією колись могутнього печерного монастиря, в якому колись жило більше 2000 монахів, а тепер немає і десяти. 

Ахалцихе

Ахалцихе

Печерний монастир Вардзія

Далі проїхались по високогірних плато попри неймовірні озера, від найбільшого з яких-Паравані, просто перехоплює подих та врешті потрапили в безпросвітний туман на спуску з перевалу. Завернули в гості до Сігнагі, сходили в трекінг до найвищого водоспаду Грузії Гургеніані в національному парку Лагодехі, де за два місяці не лишилось ні одного з мостів, по яких я ходив ще в червні. Заїхали на дегустацію та екскурсію в "Корпорацію Кіндзмараулі", що знаходиться в Кварелі. А на завершення опинились в Тбілісі-місті, де зустрілись минуле та сучасність, де, гуляючи по набережній в тіні платанів, складається враження, що опинився в Парижі, де неймовірний блошиний ринок, прекрасний Національний музей з виставкою геніального Піросмані та дуже насичене нічне життя. Ці всі емоції практично неможливо передати на папері. Грузію потрібно бачити та відчувати...

Скарби Кіндзмараулі

Тбілісі

Грузія-Франція, Тбілісі, відбір на Чемпіонат Світу

Але їсти Сакартвело варто не лише очима. Кухня Грузії по праву змагається з природою за першість серед мандрівників. Тяжко виділити якісь конкретні місця, бо готують смачно практично всюди. Головне не розгубитись серед величезної кількості страв та незрозумілих назв. Я б радив не обмежувати себе в чомусь конкретно, а пробувати все підряд. Хінкалі (величезні пельмені), які потрібно їсти лише руками, хачапурі-млинець з сиром (аджарський, мегрельський, імеретський-названі в честь регіонів країни), лобіані(те ж саме, що хачапурі, тільки з фасолею), оджахурі(тушкована картопля з м'ясом), баклажани з горіхами,супи харчо(з рисом та яловичиною) та чіхіртма(курячий), неймовірно смачний хліб(пурі), грузинський шашлик(мцваді) та, звичайно, вино.

Звичайно, вмістити всі враження, які залишились після практично місяця в Грузії, в один текст просто неможливо. Тому завершити статтю хочеться відео, яке стало своєрідним підсумком нашої серпневої поїздки. А більш детально про всі місця Сакартвело можна прочитати в окремих статтях на http://time2go.com.ua. Побувайте в Грузії і ви неодмінно в неї закохаєтесь! Гарантія 100%.