З чого почати слухати джаз
Згідно з моїми найсуб'єктивнішими у світі підозрами, сучасні люди відмовляють собі в джазі не тому, що він нудний, старомодний або неприємний. А тупо тому, що не знають, з чого почати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: The Rolling Stones відзначають 50-річчя
Ось уяви, ніби ти ніколи в житті не мав справи з картоплею, поняття не маєш яка вона на смак. Збираєшся долучитись до картопляної культури, береш візок, йдеш в супермаркет - а там п'ятнадцять лав стелажів цього проклятого коренеплоду. І смажена, і парена, і сира, і молода, і в чіпсах, і в кубиках, і фрі і навіть тістечко з назвою "Картопля". І ось що брати? Мимоволі плюнеш і підеш до відділу горілки, як зазвичай.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці стали більше налягати на горілку
Перша джазова платівка була записана в 1917 році. Число джазових музикантів обчислюється тисячами. І що найстрашніше - у кожного в дискографії по 30-60 платівок. Тут я можу пуститися в нескінченне словоблуддя про різноманітність джазових стилів і необхідність мати вдома хоча б кілограмів з двадцять джазових дисків, але час переходити до справи. Я тупо відібрав рівно десять дисків, які тобі допоможуть так чи інакше протиснутися в джаз-клуб крізь одну з відкритих дверей.
A. Найлегший ДЖАЗ
Glenn Miller Orchestra
In the Digital Mood 1983
Мелодії оркестру Гленна Міллера під ніс кожен мастак насвистувати. Але от слухати ці записи в оригіналі - випробування специфічне, адже якість звуку в ті часи була страхітливою (нагадаю, що літак з Міллером був збитий над Ла Маншем у 1944).
У 1983 році заради піару новонародженої CD-технології, був зібраний оркестр, що імітує "той самий смак", після чого головні хіти Гленна Міллера пішли у продаж в цифровому форматі з блискучою якістю. Як деякі люди живуть без цієї платівки - не маю уяви.
слухати: Little Brown Jug 3:09
Stan Getz & Joao Gilberto
Getz / Gilberto 1963
Так званий "латинський джаз" - неймовірно розповсюджений, і напевно, найбільш легкозасвоюваний джазовий жанр. Навряд чи ми знайдемо людину, у якої може виникнути від нього алергія. Ось ця робота стовпа жанру саксофоніста Стен Гетца мало того, що містить найбільш замусолений джаз-хіт усіх часів ("Дівчина з Іпанеми"), так ще й укомплектована неймовірно витонченим матеріалом, за який не соромно і шанувальникам серйознішого джазу.
Якщо ця платівка тебе не проб'є, з великою часткою ймовірності можна стверджувати, що джаз для тебе втрачений.
Doralice 2:46
B. КЛАСИЧНИЙ ДЖАЗ
Louis Armstrong & Duke Ellington
The Great Summit 1961
Для більшості обивателів Армстронг - це такий застуджений співак, ніби косить під Тома Вейтса і записувався з Еллою Фітцджеральд. У реальності Армстронг в першу чергу саме трубач. Не кажучи вже про те, що він був найпотужнішим двигуном джаз-прогресу і ключовою фігурою у популярній музиці першої половини XX століття. Так само, як The Beatles - у другій.
Якщо тебе його труба мало турбує і хочеться тупо пісень - то вистачить його альбому госпел "Louis and the Good Book" (1958). Якщо ж хочеться і того й іншого, і побільше - то варіантів тьма, але оптимальним видається ось цей блюзовий документ єдиної зустрічі Армстронга та Дюка Еллінгтона в присутності свідка-магнітофона.
It Don't Mean a Thing (If It Ain't Got That Swing) 3:59
Django Reinhardt & Stephane Grapelli
The Ultimate Collection 1935-1940
Французький циган Джанго Рейнхардт - для гітаристів всього світу це щось зовсім неймовірно величезне, яскраве й недосяжне. Джимі Пейдж якось зізнався, що не уявляє, скільки годин на день треба грати щодня, щоб досягти рівня великого Джанго.
Найкраще в записах Рейнхардта (в першу чергу мова про його спільні роботи зі скрипалем Стефаном Грапеллі) - вони по-циганськи запальні і абсолютно не втомлюють.
Створювалася ця музика у ті часи, коли довгограючих альбомів практично не було, тому Джанго цілком можна вивчати за збірниками типу цього. Якщо ж тебе лякає мутний звук тридцятих років, спробуй прилучитися до музики Рейнхарда через послідовників - підійде альбом "Djangologists" (2011) від блискучого The Rosenberg Trio.
Daphne 3:08
Count Basie
The Complete Atomic Basie 1957
Назва та обкладинка промовляють самі за себе - це дуже і дуже вибуховий і запальний джаз. Оркестр Каунта Бейсі взагалі не в змозі зіпсувати своєю музикою перше враження від джазу. Ця класична і усіма улюблена платівка також відома під назвами "The Atomic Mr. Basie" або "E = MC2".
Whirly-Bird 3:51
Oscar Peterson
My Favourite Instrument 1968
Оскар Пітерсон - навіть не піаніст, а, радше, кулеметник. Заздрісники і зануди постійно скаржилися: там де у нормального джаз-піаніста граються дві ноти, у Оскара - десятки. Щоб зрозуміти суть вислову, буде вірним ходом послухати його версію джаз-стандарту "Caravan", записану разом з Діззі Гіллеспі.
Що стосується довгограючих робіт Пітерсона, зазвичай всі відразу рекомендують "Night Train" (1962) Oscar Peterson Trio, але я б пішов наперекір традиції в даному випадку, і порадив його першу сольну платівку "My Favourite Instrument". Завдяки мінімалістичним акомпанементу, його кулеметні черги здаються ще більш іскрометними. І тут краще вдається зосередитись в місцях, де хочеться трохи вгамуватися.
C. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ДЖАЗ
Miles Davis
Kind of Blue 1959
На початку сорокових років, стараннями Чарлі Паркера, Коулмена Хокінса і Діззі Гіллеспі з'явилася нова музична течія - бібоп, і з цього моменту джаз став розшаровуватися на "народний" і "інтелектуальний", для витонченої публіки з претензією. До речі, в сучасному джазі інтелектуальна гілка домінує, але основні події в ній відбулися на стику 50-х і 60-х років.
Зокрема в 1959 році світ вперше почув "Kind of Blue" - одну з перших і найбільш знаменитих робіт у стилі "модальний джаз". Відразу попереджаю, що проникнення в цей твір вимагає від слухача певної зосередженості і деякої підготовки. В іншому випадку вона - ні, звісно ж не відлякає - але не розкриється зовсім. Якщо говорити рок-термінологією, то це щось на зразок класики прогресив року в джазових сферах. Так, існує інформація, що це найбільш продавана джаз-платівка всіх часів.
So What 9:25
John Coltrane
A Love Supreme 1965
Це ще цікавіше. Платівка з розряду "якщо ти хочеш мати вдома лише один джаз-альбом. То це має бути він!". Вершина спіричуал джазу, нескінченно глибока і красива музика, яку можна слухати і розумом, і тілом, і серцем. В залежності від настрою - порізно чи одночасно.
Якщо знову користуватися рок-аналогіями, то "A Love Supreme" Колтрейна у джазовій ієрархії займає приблизно те ж місце, що і "The Dark Side of the Moon" в музиці нашої з тобою епохи.
Charles Mingus
Mingus Ah Um 1959
Один з великих джазових контрабасистів, Чарльз Мінгус прийшов до тебе щоб довести - розумний джаз не зобов'язаний бути нудним, вантажити моралями і парити мозок. "Mingus Ah Um" по суті своїй серйозний і мудрий і в чомусь навіть грізний, але зі сторони він виглядає старим добрим дружелюбним, запальним і усіма улюбленим джазом.
Fable of Faubus 8:14
D. ДОВБАНУТИЙ ДЖАЗ
Ornette Coleman
Ornette! 1962
У маніакально-психопатичних областях джазу я можу копатися нескінченно. Дарма, що їх навалом - експериментальний, авангардний, і в першу чергу - фрі-джаз (зазвичай все це грається одночасно). Інша справа, тисячу разів варто подумати, перш ніж рекомендувати комусь хоч одну платівку.
Шизонутих робіт вистачає навіть у таких титанів, як Джон Колтрейн, але ключова фігура в авангардно-експериментальних полях - це, звичайно, саксофоніст Орнет Коулмен. Для старту цей альбом, напевно, ідеальний - тут зовсім уже не залишилося якихось компромісів, як на більш ранніх пластинках, при цьому він слухабельний і все ще належить золотий епосі Коулмена. А якщо перестати мудрувати і сказати відверто, по-рокерськи - то це просто дуже швидкісна і угарна пластинка від початку до кінця.
WRU 16:29
Оригінал: bocharoff.livejournal.com
