Хто відповідатиме за зупинку роботи уряду США? Ті самі ідіоти, які винні у кризі 2008 року

У квітні 2009 року я відпочивав у готельному номері у Сиракузах, перемикаючись між двома телеканалами: документальним фільмом на PBS про Піта Сіґера, великого американського співака жанру кантрі, що не приховував ніколи своїх лівих поглядів, та репортажем на Fox News про вороже налаштовану до податків Чайну партію, у якому інший співак виконував у жанрі кантрі популістську пісню про те, як Вашингтон оподатковує працьовитих простих людей, щоб віддати ці гроші фінансистам з Вол-Стріт. Між двома співаками була дивна подібність: обидва висловлювали популістський протест проти практик істеблішменту, проти багатих експлуататорів та їхньої держави, обидва закликали до радикальних заходів, включно з акціями громадянської непокори.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зупинка діяльності держустанов коштує США в $24 млрд

Це було ще одне болісне нагадування, що нинішні радикально-популістські праві нагадують нам про старих радикально-популістських лівих (чи не є сучасні угрупування християнських фундаменталістів-сервайвелістів з їхнім напів-нелегальним статусом організовані так само, як Чорні пантери (революційна соціалістична організація афроамериканців - iPress.ua) у 1960-х?). Це майстерна ідеологічна маніпуляція: програма Чайної партії за своєї сутністю ірраціональна, тому що вона хоче захистити інтереси простих працьовитих людей надаючи привілеї "багатим експлуататорам", і, таким чином, буквально діючи всупереч їхнім [простих людей] інтересам.

Фото: tsn.ua

Ця схиблена ідеологія стоїть також за останнім припиненням роботи федерального уряду у США. Опитування громадської думки, проведене наприкінці червня 2012 року, показало, що більшість американців, хоча й виступаючи проти Акту про доступну медичну допомогу, ініційованого Обамою, рішуче підтримують більшість його положень. Тут ми зустрічаємо ідеологію Чайної партії у її чистому вигляді: більшість хоче зберегти свої ідеологічні погляди, і отримати реальний виграш. Вони хочуть отримати реальні вигоди, що їм пропонує реформа фінансування медичної допомоги, відхиляючи її ідеологічну форму, яку вони сприймають як загрозу для "свободи вибору". Вони заперечують поняття "фрукти", але хочуть яблук, слив та полуниць.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Fitch погрожує знизити кредитний рейтинг США

Дехто з нас пам'ятає сумнозвісні комуністичні тиради проти буржуазної "формальної" свободи. Якими смішними б не були ці аргументи, у наголошуванні на відмінностях між "формальною" та "фактичною" свободами дійсно є трохи правди. Менеджером у компанії у кризовому стані має "свободу" звільняти працівників, але не свободу змінити ситуацію, що нав'язує йому цей вибір. Ми бачимо цю проблему і у дискусії навколо фінансування охорони здоров'я у США: реформа Обами позбавить багатьох людей сумнівної "свободи" непокоїтися через те, хто покриє витрати на лікування їхньої хвороби.

Свобода вибору є чимось таким, що функціонує, лише якщо існує складний комплекс правових, освітніх, етичних, економічних та інших умов - обмежень, що утворюють невидиму основу для реалізації нашої свободи. Ось чому, як протиотруту від популістської правої ідеології свободи вибору, у приклад слід наводити такі країни, як Норвегія: хоча й усі головні агенти поважають основний суспільний договір, а на знак солідарності реалізують великі соціальні проекти, економіка процвітає (і не лише через запаси нафти), що категорично суперечить поширеній думці, що таке суспільство повинно переживати застій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США через кризу бюджету припинили фінансування низки держустанов

Не багато хто знає, - і ще менше людей оцінило б парадокс - який полягає у тому, що знакова пісня Френка Сінатри My Way - яка, як вважають, уособлює американський індивідуалізм - є насправді варіантом французької пісні Comme d'Habitude, що означає "як зазвичай, як прийнято". Дуже легко вирішити, що це ще один приклад протиставлення між стерильними французькими звичаями та американською винахідливістю. Але що, якщо це дивне протиставлення? Якщо для того, щоб мати змогу зробити щось по-своєму, мені доводиться покладатися на речі, що відбуваються comme d'habitude? Чимало речей треба нормувати, якщо ми хочемо тішитися своєю ненормованою свободою.

Часто доводиться чути, що припинення роботи федерального уряду США є наслідком міжпартійних суперечок, що політики повинні навчитися долати їх та знаходити спільно рішення для блага всієї країни. Не лише Чайну партію, але й Барака Обаму звинувачують у тому, що він розколює американський народ, замість того, щоб об'єднувати його. Але якщо це власне і є здобутком Обами? В умовах глибокої кризи є надзвичайна потреба у справжньому поділі: поділі між тими, хто хоче зберегти все як є, і тими, хто усвідомлює необхідність радикальних змін. Саме це, а не опортуністичний компроміс, є єдиним шляхом до справжньої єдності.

Книга "Атлант розправив плечі"

Одним з дивних наслідків фінансової кризи 2008 та заходів, вжитих для її подолання (величезні суми грошей, кинуті на допомогу банкам) було відродження твору Айн Ренд, найчистішого ідеолога радикального капіталізму, що прославляла жадобу грошей.Продаж її magnum opus "Атлант розправив плечі" стрімко зріс. За деякими повідомленнями, вже є ознаки того, що сценарій, описаний в "Атлант розправив плечі" - творчі капіталісти самі оголошують страйк - збувається у середовищі правих популістів. Проте, це хибна інтерпретація ситуації: зараз фактично відбувається цілком протилежне до описаного у романі. Більшу частину грошей, витрачених на порятунок, отримують власне "титани" Ренд, банкіри, що зазнали поразки у своїх "творчих" схемах, і цим власне викликали фінансову кризу. Не "творчі генії" зараз допомагають простим людям - це прості люди допомагають невдахам серед "творчих геніїв".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обама підписав законопроект про відновлення роботи уряду і підвищення стелі держборгу

Джона Ґолта, головного персонажу роману "Атлант розправив плечі", Ренд не називає майже до самого кінця роману. Перед тим, коли вона нарешті розкриває його особу, неодноразово звучить запитання: "Хто такий Джон Ґолт?". Тепер ми точно знаємо, хто він такий: Джон Ґолт є ідіотом, що несе відповідальність за фінансову кризу 2008 року, і за останнє припинення роботи федерального уряду у США.

Славой Жижек – директор з міжнародного співробітництва Інституту гуманітарних наук Біркбек-коледжу, Лондонський університет

Джерело: The Guardian

Переклад: iPress.ua