Кадиров. Опудало внутрішнього використання
Іноді Рамзан переграє - починає лаяти Барака Обаму або Ангелу Меркель. Ніби вони прочитають його слова і як мінімум злякаються. Прочитає одна людина - це точно, це - Володимир Володимирович на прізвисько "Аллах". Його так назвав сам Рамзан, коли довелося відповідати, звідки у нього стільки грошей. Багатьом тоді довелося злякатися такого богохульства, думали, що муфтій Чечні обуриться або муфтій вище, наприклад, Талгат Таджуддін. Але ніхто нічого не сказав. Ні Обама, ні Меркель, ні Таджуддін. Як ніби нічого й не трапилося - звідки вітерець подув і затих.
Так навіщо все це? У сучасній російській мові є таке слово - "понти". Це коли немає нічого особливого ні в зовнішності, ні всередині, ні знань, ні подвигів, ні досягнень, але заявити про себе хочеться. Насправді "понти" - природна поведінка сучасних російських політиків, які говорять пишномовні слова про Росію - "велика", "могутня", "непереможна". Щоб підкреслити себе в процесі могутності Росії, кажуть, що вона, нарешті, "з колін встає". "Понти" - війна в Грузії, "понти" - війна в Україні та Сирії. За "понтами" - нічого, порожнеча, ніхто, починаючи з Путіна, ніхто не може пояснити - навіщо ці війни, що вони дадуть для розвитку Росії, чи збільшиться економічний потенціал. Нарешті, чи з'явиться власна авіапромисловість або автомобільна, і така, щоб не сміялися, а конкурентоспроможна.
Найбільші "понти" останніх шістнадцяти років - Рамзан. Власне, Рамзан з'явився в якості керівника Чечні трохи пізніше, але він був завжди поруч з батьком, був начальником його охорони, несподівано опинився 9 травня 2004 року в Москві, а не на грозненському стадіоні "Динамо". Ахмат Кадиров був підірваний закладеним заздалегідь вибуховим пристроєм, який не могла не пропустити служба безпеки, її очолював син, Рамзан. Через деякий час Рамзан з'явився на екрані в м'якій спортивного вигляду одежині, понуро стояв поруч з Путіним, який говорив чергові слова про трагедію.
Путін замінив Рамзану батька, з яким вони були майже ровесники. У Путіна напевно вже був план дій у Чечні. Грошей в казні було навалом, і він вирішив, що заспокоїти бунтівну Чечню можна, купивши її. Чи не Чечню як республіку, а тим більше, не чеченців. Зате можна було купити Рамзана. Через три тижні після загибелі Ахмата у власному ліжку був знайдений мертвим старший брат Рамзана Зелімхан. Він, на відміну від молодшого брата, ніде особливо не проявлявся, служив старшиною в спецроті. Рамзана знали більше - він миготів поруч з батьком, особливо коли Ахмата призначили муфтієм Чечні в 1995 році. Рамзана бачили з Шамілем Басаєвим, стояв поруч з Дудаєвим, з Асланом Масхадовим. З тими, кого він зараз називає "шайтанами". Ніяких подвигів він не здійснював, хоча фраза про те, що "першого росіянина він убив в 16 років", вигідна, швидше за все, йому: раніше для ореолу слави і зараз - для "понтів". Принаймні, ті, хто по-справжньому воював проти російської армії, пригадати його зі зброєю не можуть. Тепер вони сміються над мундиром генерал-майора і іконостасом орденів і медалей. Інші сміються над званням академіка і титулами "почесного доктора", хоча сам Рамзан, так і не закінчив середню школу, в інтерв'ю Анні Політковській не міг згадати спеціальності, за якою він навчався у філії Московського інституту бізнесу в Гудермесі, але має декілька почесних звань професора. Нібито захищав докторську дисертацію. На його честь названі 10 вулиць і один провулок. Якби не вік - 40 років, можна подумати, що перед нами літній представник славної комуністичної номенклатури, за традицією обвішаний орденами і медалями, обласканий колегами і з нетерпінням чекає пенсії.
Саме ця якість і привернула Путіна та тих, хто координував Чечню, - "понти" і марнославство, пристрасть до грошей і підпорядкованості. Здавалося б, Ахмат, який закінчив Ісламський інститут у Ташкенті, повинен був виховати сина в ісламських традиціях скромності і в відразі до жадібності. Але вийшло навпаки. Мабуть, Путін чи хто з ФСБ, що спостерігав за хлопчиком, особливо після того, як Ахмат переметнувся до "федералів", помітили схильність до "понтів". А далі все пішло по накатаній чекістській методичці. Путіну в Чечні потрібна була надійна людина - щоб чеченці надалі не сміли піднімати голови і не вимагали незалежності. Тактика насправді стара, з часів Кавказької війни в 19 столітті. Сорок з гаком років російська імперія намагалася схилити чеченців та інших жителів Північного Кавказу до співжиття. Найчастіше воювали, але траплялося, що підкуповували і вмовляли. Рамзан відноситься до останнньої категорії - не зміг встояти перед спокусою розпоряджатися сотнями мільярдів рублів, що посилаються Москвою без затримки. Вмовляти, як виявилося, особливо й не треба було.
Кремль хотів відкупитися за зруйноване у двох війнах, але чи зможе відкупитися від пам'яті десятків тисяч осіб, убитих, покалічених і зниклих безвісти з 1994 року. З якого дива в 2004 році 28-річний молодий чоловік отримує звання Героя Росії, не зробивши жодного подвигу? І з якого дива через два роки він стає президентом Чечні? Не маючи ні досвіду державної діяльності, ні реальної освіти, ні підтримки населення. Навпаки, чеченці вельми болісно ставляться до зрадників, тим більше, що переметнувся до тих, з ким воювали десять років, а за великим рахунком - 200 років.
Хотів Путін чи ні, але Рамзан став надзвичайно до нього близьким, навіть без його згоди.
За великим рахунком, Путін дав Рамзану карт-бланш, що дозволяє йому робити все, що заманеться, натомість удаваного спокою і занадто дорого благополуччя. Рамзан почав зачищати Чечню від неугодних, в першу чергу, правозахисників і журналістів. Кого залякував, когось знаходили убитими. Будь-яке розслідування закінчувалося залученням або другим, або третім виконавцем, але жодне слідство і рідкісні суди не намагалися знайти замовника. У Росії вже стало ознакою вважати "висяки" замовленням влади, яка не зацікавлена в розслідуванні тих злочинів, до яких сама причетна. Російське суспільство вже настільки дозріло для авторитаризму, що вбивство інакомислячого стало вітатися, як це було в 30-х роках під час сталінського терору. І Рамзан якраз пригодився в ролі виконавця "волі народу", тобто Путіна.
Карт-бланш не тільки на величезні грошові витрати, не тільки на безмежний терор, а й право на будь-яку поведінку. "Кадировець" в Москві з пістолетом на поясі або з автоматом в автомобілі - звичайне явище. Путін породив явище, яке важко прокоментувати, з точки зору Кримінального кодексу або Конституції. Сотні тисяч чеченців, що живуть в еміграції - в Європі, Америці або в Туреччині та Йорданії, дивляться на події в Чечні як на цікаву історію про те, як можна за допомогою нафтодоларів і беззаконня тримати в страху населення, що залишилося. Путін створив абсолютно новий вид кавказця, для якого не існує ні сучасних законів, ні адата, ні шаріату, на який він посилається. Такий диктатор на довірі - у головного диктатора.
Хотів Путін чи ні, але Рамзан перетворився на самого близьку до нього людину, навіть без його згоди. Навряд чи Путін припускав, що з керівника невеликої республіки виросте людина, яка думає, що всі його бояться. Оскільки ніхто його не осмикує з Кремля, свідчить або про мовчазну підтримку "академіка", або про втрачену можливость приструнити Рамзана. Одна справа - лякати своїх земляків, публічно ображати жінок і чоловіків, роздягаючи їх до трусів, що вважається тяжкою образою, про яку пам'ятатимуть кілька поколінь його родичів. Інше - звертатися з образами до президента США або канцлеру Німеччини. Сюжет з байок Івана Крилова. Якщо Путін мовчить, значить, йому це вигідно, треба, щоб Рамзана боялися.
Але росіяни ще вміють поважати. Не того, хто справедливий і розумний, а того, хто бреше і загрожує. На інтернет форумах сперечаються - наскільки Путін дозволить Рамзану займатися внутрішньою політикою. Деякі навіть всерйоз стверджують, що Рамзан цілком здатний стати президентом Росії. Ніким він ніколи не стане: генеральська форма та іконостас з медалей - це все, що йому дозволено. Крім загальноросійського фактора не варто упускати і такий - внутрішньокавказький, зі своїми традиціями, відносинами і гірськими законами. Сила Рамзана в підтримці Путіна, а далі - невідомість, порожнеча. Нервозність Рамзана і його геополітичні потуги від безперспективності. Він розуміє, що у Путіна закінчуються гроші, потім закінчується влада, а Рамзану доведеться відповідати. Навіть не за російськими законами, а за кавказькими. Це набагато страшніше.
Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія)
Першоджерело: Крим.Реалії
