Криза єврозони: банкіри раді грати у Нерона, поки Європа у вогні
У той час як горів Рим, Нерон, одягнувши маскарадний костюм, стояв на вежі і грав на своїй лірі. Він співав про Мішок Іліона і смажив християн на вогнищах, щоб розпалити свої ігрища. Люди були обкладені податком, щоб заплатити за марнотратність, але він заспокоював їх ігрищами, які ставали все більш видовищними і садистськими. Рабів одягали в оленячі шкури і леви їли їх. Це було надзвичайно популярно. Коли Нерон впав у немилість і наклав на себе руки, він кричав: "Який художник помирає в мені."
Мені подобається, що олімпійські спортсмени перебрали на себе увагу від жирних політичних котів, проте увага ЗМІ до Ігор є занадто непропорційною, ідіотською та Оруелліанською. Зокрема, ніколи ще BBC не розливало стільки націоналістичного опіуму для народу. Чи так вже необхідно ігнорувати всі новини міста, яке горить, поки тривають Ігри?
На минулих вихідних невеликий острів біля узбережжя Шлезвіг-Гольштейну побачив спробу американського міністра фінансів Тіма Гейтнера і міністра фінансів Німеччини Вольфганга Шойбле здійснити подвиг, досі невідомий Олімпіаді. Він називається "врятувати євро". Цей марафон відбувається одночасно і в реальному часі, участь беруть банкіри та політики в усіх столицях Європи. В той час як публіка знову і знову вигукує: "два тижні для порятунку євро".
Міністр фінансів Німеччини Вольфанг Шойбле заповзявся врятувати євро. Фото: flickr.com
У мене вже назбиралася підбірка тих вигуків "два тижні, щоб врятувати євро", яка сходить до початку 2010 року. Це вирок для сучасної нерозумної умовної журналістики. Усі відомі нам нещастя от-от "можуть" статися. Німеччина "може прийняти рішення" не надавати гроші для порятунку Греції. Іспанія "може" потребувати фінансової допомоги, або євро "може" налетіти на скелі.
На думку журналу The Economist, ще одне відвідування Афін керівником ЄС Жозе Мануелем Баррозу означає, що грецький вихід з євро "може відбутися протягом декількох тижнів". Звичайно, може, або не може.
Євро перебував на межі краху, "якщо" деякі заходи не будуть вжиті протягом двох останніх років. Заходи не були вжиті, однак євро не впав. Це класичний випадок здіймання помилкової тривоги. На цьому тижні глава ЄЦБ і лідери Німеччини та Італії всі разом стверджували, що вони будуть "робити все", щоб зберегти євро, "все, що потрібно". Граматика припускає, що це їхній обов’язок - таким чином позбавити греків, іспанців або італійців будь-якого морального ризику. Кожен очікує найгіршого, але євро нікуди не дівається.
Щось інше змінюється. Тривала і жорстка економія лютує по всій Європі. Вона призначена, щоб зберегти банківські кредити та захистити банки від суверенного дефолту.
Щоб зберегти єврозону, Європа повинна побороти напевне вічну рецесію, в тому числі економічне поневолення більшості середземноморських націй, чим власне є для них переоцінена валюта. Такі країни як Греція, Італія та Іспанія будуть четвертовані, щоб перетворитись на провінції північної Європи.
Греція може просто перетворитись на провінцію північної Європи. Фото: AFP
Очікується, що всі вони зійдуться в одну політичну економіку, кожна мусить конкурувати з німецькою продуктивністю на рівних умовах. Оскільки такого не трапиться за нашого життя, реальність така, що ці країни глибоко зануряться в злидні, час від часу їх рятуватимуть відчайдушні позики від Берліна і Брюсселя.
Збереження єдиної валюти в її нинішньому вигляді означає, що п'ята частина населення Греції та Іспанії на сьогодні безробітні. Це жахливо. Ця політика не робить робочих більш ефективними, вона змушує їх не працювати. Це напад економіки на суспільство із дикістю Нерона, який не має собі рівних за своєю інтелектуальною порожнечею з часів золотого стандарту і Великої депресії.
Така антиполітика впливає навіть на Великобританію. На цьому тижні говорилося, що країну очікує потрійна рецесія. Не існує жодного сенсу в цьому. Впевненість, яку така політика повинна принести іспанському й італійському ринку облігацій, є явно відсутня. Зростання, яке передбачається відновити завдяки цій політиці, відсутнє теж. Європа за межами Німеччини перебуває у пастці ліквідності, заморена готівковим голодом. Навіть для Німеччини скоро вичерпаються торгові точки призначення для її товарів.
Звичайна ліберальна мудрість підказує, що євро повинно бути збережене за будщь-яку ціну. Про нього говорять, як про велику ідею. Його люблять просто за його існування. Його люблять за те, що могло би статися, якби його не було.
Маріо Драгі прирівняв євро до джмеля, який має перевтілитися на справжню бджолу. Фото: AFP
Минулого тижня у позачерговому виступі глава центрального банку Європи Маріо Драгі прирівняв євро до джмеля. Його так погано придумували, що вчені не змогли зрозуміти, як саме євро літав, проте він літав протягом багатьох років і тепер "має перевтілитися на справжню бджолу". Ця дивна еволюція, заявив Драгі, потребує "більше Європи, а не менше", шляхом введення більш жорсткої економії стосовно південних країн в інтересах північних банків (хоча він не говорив так відверто). Вони повинні поступитися своїм суверенітетом "податковому, фінансовому, економічному і політичному союзу".
Як довго ще відсторонені єврократи будуть продовжувати вірити, що такі речі коли-небудь стануться? Дивлячись на останні два роки, можна зрозуміти, що євро й надалі спотикатиметься. Проте, важко зрозуміти, як Греція та Іспанія можуть залишатися у союзі без величезних трансфертів з Німеччини та інших країн, трансфертів, які німецькі виборці чітко вважають неприпустимими - 70% німців хочуть "Grexit"(вихід Греції) з єврозони, а половина взагалі хочуть позбутися самого євро. Рано чи пізно хтось матиме мужність визнати, що тиск на ядро єврозони значно зменшиться, якщо грецькі та іспанські борги будуть реструктуризовані, а їх валюти будуть девальвовані після виходу з євро.
Ця так звана криза створюється банками і для банків. Вони згоріли в результаті кредитної кризи, а також через їх власне безрозсудне кредитування ринку житла і марнотратних урядів. Оголосивши себе занадто великими, щоб збанкрутувати, вони зажадали вжити заходів, чия єдина чеснота була – поставити під заставу свої кредити, за всяку ціну для європейської економіки. Вони не хочуть розвалу хоча б частинки євро, оскільки це може поставити під загрозу їх баланси.
Як і попередні наддержави протягом багатьох століть, політичні лідери перебувають в полоні своїх старих воєн із своїми хитромудрими союзниками. Європейська політика, як і раніше, налякана привидом інфляції 1970-х років, цього привида повинен був вигнати євро під керівництвом Німеччини.
Як ми бачимо зараз, політики не наважуються стимулювати попит, підвищувати рівень споживання і збільшувати зайнятість. Вони не наважуються впроваджувати реальну ліквідність в реальну економіку. Вони приймають поради від банків, але ці поради – прямо чи побічно рятувати банки. Банки ведуть себе так, ніби лише вони мають золотий ключ до відновлення європейської економіки, але насправді вони його не мають.
Європейські лідери перебувають у полоні професії великих грошей. Тепер вони правлять континентом, який перебуває у рецесії, глибина і тривалість якої, здається, їх зовсім не стосуються. Вони руйнують ціле покоління європейців і без жодної поважної причини. Можливо, люди люблять цирк, але рано чи пізно вони почнуть вимагати хліба.
Оригінал: The Guardian
Переклад: iPress.ua
