Мрія про Південний Судан швидко зникає – а я поки не можу повернутися до країни
Долю країни можна змінити за один рік. Поки у Південному Судані відзначають першу річницю своєї незалежності від Судану, багато з тих, хто відчували ейфорію на вулицях країни зараз визнають, що їхня мрія швидко зникає. Країна, про яку так багато мріяли, зараз балансує на межі кризи і лише узгоджені міжнародні дії можуть направити її подалі від краю кручі.
Після того, як я став жертвою переслідування, залякування та затримання владою в Хартумі і змушений був втекти до Великобританії в 1999 році, у мене була заповітна мрія: допомогти будувати нову демократичну країну з руїн громадянської війни, яка тривала протягом двох десятиліть. Схоже, мрія залишиться нездійсненною. Перший рік Південного Судану був набагато гіршим, ніж очікувалося. Це наймолодша країна в світі і, можливо, його найменша проблемна дитина.
Населення ПІвденного Судану не отримало полегшення після 20 років війни. Фото: AFP
Офіційна корупція повсюди, люди, яких народ обрав очолити нову країну, безкарно розграбували її ресурси. Урядових чиновників звинувачено в розкраданні більше ніж £2,5 млрд з державної скарбниці, більшість з цих грошей, як відомо, перебувають на приватних банківських рахунках у Великобританії і США. Це мало би негативний вплив навіть на розвинену країну. Для однієї із найбідніших держав у світі, це є нічим іншим як руйнуванням.
Лише жменька погано обладнаних лікарень Південного Судану обслуговує населення близько 9 млн осіб. Шкіл дуже мало, понад 80% населення не вміє ні читати, ні писати. Є близько 60 км доріг з твердим покриттям на всій території розміром з Францію. Крадіжка £2,5 млрд знищила сферу соціальних послуг в країні та підвищує ризик удушення країни, яка перебуває в зародковому стані.
За іронією долі, повстанці, які стали політиками не забезпечили політичних свобод. Фото: AFP
Молода демократія Південного Судану спрацювала так само погано. Упродовж більше ніж 20 років мільйони людей із Південного Судану боролися за свою свободу від Хартума. За іронією долі, повстанці, які стали політиками не забезпечили політичних свобод, яких людей Південного Судану позбавляв режим Хартума. У країні була прийнята невиправдано велика федеральна система управління з роздутим, корумпованим, некомпетентним правлячим класом у 500 міністрів і 2000 членів парламенту. З 22 політичних організацій країни - більшість просто "портфельні" партії, які існують тільки на папері. Свобода преси в даний час систематично підривається драконівськими заходами цензури. Південний Судан втік від репресивного режиму в Хартумі тільки для того, щоб зіткнутися з новим репресивним режимом в Джубі.
Занадто багато жителів Південного Судану не отримали користі від економічної, соціальної та політичної незалежності країни. Трайбалізм (племінний лад) - відображений в непропорційному домінуванні представників правлячого племені Дінка - загрожує відновленням племінної ворожнечі і війни. Десятки тисяч мирних жителів вже були вбиті в останніх зіткненнях.
Десятки тисяч мирних жителів вже були вбиті в останніх зіткненнях. Фото: AFP
Вину за дану ситуацію повинні розділити уряд Південного Судану і міжнародне співтовариство. Скільки ще уроків – від Косово до Іраку – необхідно, щоб зрозуміти, що держава, яка не відбулася, загрожує міжнародному миру і безпеці?
Міжнародне співтовариство повинно було не лише наполягати на народженні нової нації в світі. Організація Об'єднаних Націй мала б відіграти ключову роль у створенні ефективних державних інститутів та демократичного управління. На жаль, Південний Судан був залишений напризволяще.
Правляча партія стверджує, що є ведучим партнером "широкого" уряду. Це було прийнято без зайвих заперечень, незважаючи на її панування. Міжнародні програми допомоги були затьмарені політикою "не чую зла, не бачу зла". І дуже мало було зроблено, щоб зменшити напруженість у відносинах між північчю і півднем, що загрожує війною.
Створення успішного Південного Судану вимагає уваги всього світу, його прихильності та участі – усі ці умови були помітно відсутні. Міжнародне співтовариство має зробити більше, ніж на словах сприяти розвитку Південного Судану. Ще не є занадто пізно вжити конкретних заходів, щоб відвернути країну від краю прірви.
Ще не є занадто пізно вжити конкретних заходів, щоб відвернути країну від краю прірви. Фото: AFP
Міжнародні програми допомоги і фінансові позики повинні бути пов'язані з розвитком справжніх демократичних інститутів, повинні боротися проти нестримної корупції в уряді і поширювати повагу до політичної свободи і прав людини. Міжнародне співтовариство має припинити ігнорування вирішення проблем, що залишилися, незважаючи на підписання Всеохоплюючої мирної угоди між двома країнами, за якою країни погодилися узгодити свої межі, вирішити питання транзиту нафти через Північний Судан і його єдиний доступний варіант – Порт-Судан і вирішити проблему надання громадянства жителям Південного Судану, які проживають на півночі країни.
Після моєї відсутності на святкуваннях незалежності Південного Судану в 2011 році, мої друзі і родичі часто запитують, чому я негайно не повернусь до Південному Судану.
На відміну від тих, кого засліпив оптимізм, опортунізм, влада або жадібність, я не повернуся до того часу, поки уряд Південного Судану не продемонструє більше підзвітності, прозорості, поваги до прав людини і справжнього політичного плюралізму. І якщо світ не почне діяти, я не очікую на повернення протягом декількох років.
Оригінал: The Guardian
Переклад: iPress.ua
