Багатим країнам потрібні освічені мігранти - чорнороби вже не в тренді
Для імміграції настає нова ера. Багато країн - в тому числі США, Великобританія, Франція, Німеччина та Нідерланди - впродовж десятиліть впускали до себе бідних іммігрантів, пише у своїй статті Reuters, переклад якої пропонує iPress.ua: "Світ бореться за найкращих іммігрантів".
Це робилося із очевидною метою: ці іммігранти мали виконувати роботу, яку корінні жителі робити не хочуть. Праця була або надто важкою, або надто малооплачуваною, або ж надто небезпечною для місцевих жителів.
Але відтепер багаті країни не хочуть більше бідних іммігрантів. Багато заводських робіт, які виконували ці люди, сьогодні автоматизовані. Також зазнали занепаду цілі галузі, на яких працювали іммігранти, наприклад бавовняні фабрики Ланкашира у Великобританії.
У США, наприклад, намагаються привабити в країну найбільш освічених працівників з інших країн та легалізувати тих, які вже є в країні.
Новий закон про імміграцію, який розглядають у Конгресі і Сенаті США, задумується для того, щоб легалізувати близько 11 мільйонів нелегальних іммігрантів і "привабити до країни ... найрозумніших і найосвіченіших людей у світі". Автоматизація перебирає на себе щоразу більше некваліфікованої роботи і, оскільки попит вимагає більше навичок, які зазвичай дає вища освіта, то й потреби Сполучених Штатів та інших розвинених країн світу змінюються.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кількість іммігрантів у Великобританії дорівнює кількості населення Ісландії
Натомість, громадяни (у тому числі ті, що належать до етнічних меншин) вбачають в імміграції загрозу зменшення робочих місць, соціальних послуг та загрозу для своєї культури. Ці проблеми не є ілюзорними або - як стверджують деякі ліберали - лише продуктом расистських поглядів.
Видання також зазначає, що еміграція може допомогти бідним і відносно бідних країнам, оскільки емігранти відправляють назад гроші своїм сім'ям – це, за деякими оцінками, становить близько 10% від ВВП Філіппін, 2% ВВП Польщі та Мексики.
Цей відсоток є ще більшим для бідних держав Центральної Азії, чиї чоловіки дуже часто працюють на низькооплачуваних роботах в Росії. Але він має тенденцію до падіння, чим більш успішними стають країни відповідних емігрантів. У середині сімдесятих років, коли турецькі робітники ринули до Німеччини, кошти, які вони відправляли назад, сягали більше 4% ВВП Туреччини. Тепер це 0,12%. Еміграція дає надію, але це також ознака невдачі.
