Пропаганда і змова у справі Трампа і росії. Частина І – Нейл Абрамс
Пропаганда і змова у справі Трампа і росії. Одні брехали, інші пропустили насправді важливі речі
Для прихильників Russiagate (розслідування зв’язків Трампа та його кампанії з кремлем) кампанія Трампа була очевидною змовою з росією. Для противників – сама ідея про зв'язок була дикою теорією змови, народженою з видавання бажаного за дійсне.
Ті, хто у це вірив, виявляється, мали рацію. Тільки вони, як правило, пропускали найважливіші частини історії.
Це перша частина багатосерійної публікації про Russiagate. Спираючись здебільшого на відкриті документи офіційних слідчих органів, вона має на меті зібрати воєдино деякі з найбільш важливих фрагментів цієї справи. Ми побачимо, що більшість коментаторів, і скептики, і прихильники теорії змови, оминули увагою ці фрагменти.
У процесі ми розвінчаємо багато аргументів, висунутих апологетами росії та професійними контрпропагандистами. Від самого початку ці люди відкидали заяви про змову як ліберальну казочку, позбавлену сенсу.
Як завжди, я зосереджуся не на "правих мудрецях", чиї просторікування надто безглузді, щоб заслуговувати на увагу, а на деяких (нібито) лівих коментаторах. Останні насправді докладають певних зусиль для того, щоб виставити себе на посміховисько і схилити на свій бік розумних людей.
Нещирість і невігластво. Знайомтеся, заперечувачі "російського втручання"
Ми розглянемо, зокрема, двох "лівих" експертів: Метта Тайббі та Аарона Мате. Адже ця серія не лише розповідає про ключові аспекти Russiagate, які інші пропустили; вона також є вікном у нещирість і невігластво цих двох видатних заперечувачів.
Тайббі регулярно зловтішається з того, що ані федерали, ані ЗМІ не знайшли жодного доказу того, що кампанія Трампа вступила у змову з росією. 2019 року, наприклад, він заявив, що "Russiagate – це зброя цього покоління", а 2021-го, що вона повинна "як серйозна новинна історія – зникнути".
Як і Тайббі, Аарон Мате багато писав про "російський слід". Він також із задоволенням потішається з того, що прихильники наративу про змову не спромоглися створити нічого суттєвого, незважаючи на роки спекуляцій та офіційних розслідувань.
Тайббі і Мате не обмежуються констатацією того, що влада не спромоглася нікого притягнути до кримінальної відповідальності за злочини, пов'язані зі змовою. Натомість вони стверджують, що сама історія Трампа і росії була гігантським "нікчемним гамбургером", який не мав жодних суттєвих висновків, кримінальних чи інших.
Звичайно, вони мають рацію, зазначаючи, що нікому з оточення Трампа не було пред'явлено звинувачень у злочинній змові з росією. Але їхнє ширше твердження про те, що офіційні розслідування не виявили нічого, що мало б турбувати громадськість – це повна нісенітниця.
По-перше, дозвольте мені пояснити, що ця серія публікацій не має на меті зробити. Вона не намагається довести злочинну поведінку кампанії Трампа. Вона також не виносить судження про законність дій Міністерства юстиції під час кримінального розслідування.
Це тому, що я не маю достатньої кваліфікації, щоб коментувати юридичні аспекти Russiagate (гм, панове Мате і Тайббі?). Але я знаю достатньо про росію і маю досить здорового глузду, щоб подивитися на факти і сказати або "так, це викликає занепокоєння", або "ні, не викликає".
Насправді, і Мате, і Тайббі сприймають той факт, що федерали віддали перевагу звинуваченням у перешкоджанні замість звинувачень у змові, як спробу сказати "замовкніть, наклепники, тут нема на що дивитися". Але таке формулювання є навмисним спотворенням.
Будь-хто, хто хоч трохи знайомий з американською системою правосуддя, може сказати вам, що закон накладає виправдано обтяжливі вимоги для засудження обвинувачених у реальних злочинах. Але в реальному світі нам не потрібні кримінальні докази, щоб зробити висновок про те, що відбувається щось нечисте.
Окрім зауваження, що нікого не було звинувачено у злочинній змові, Тайббі і Мате з великим задоволенням наводять численні приклади жорстокого висвітлення "російського втручання" в основній пресі. Це правда: значна частина цих повідомлень виявилася брехнею.
Так, ніхто не був звинувачений, а тим більше засуджений за змову з росією. І так, більше ніж кілька новин про змову між Трампом і росією виявилися неправдивими. Але чи виправдовує це тих, хто заперечує змову, коли вони стверджують, що ніякої "змови" не було? Ні, не виправдовує.
Читати по темі: Примара 2016 року. Макгонігал, Трамп і правда про Америку – Тімоті Снайдер
російське втручання у вибори – 2016. Чому 5-й том доповіді Сенату важливий?
Тож давайте розглянемо докази для себе. При цьому ми будемо спиратися насамперед на п'ятий том звіту Комітету з розвідки Сенату США, очолюваного республіканцями, про російське втручання у вибори 2016 року.
Після виходу в серпні 2020 року п'ятий том викликав багато коментарів як з боку прихильників "російського втручання", так і з боку тих, хто заперечує його. Більшість цих коментарів, на мою думку, зосереджувалися на неправильних речах. Я вважаю, що зосередження на правильних речах свідчить про серйозні порушення з боку кампанії Трампа.
У своєму матеріалі Мате пише, що сенатор Джим Ріш, один із республіканських членів комітету, висловив незадоволення "оцінкою звіту" [про змову], оскільки він не був підкріплений фактами". Мате описує Ріша як "єдиного сенатора, який проголосував проти висновків комітету". Це оманливе твердження. Наскільки мені відомо, не було ніякого "голосування" щодо висновків. Він лише подав, разом з іншими членами комітету від Республіканської партії, доповнення, в якому висловив певні заперечення.
І в чому полягала суть цих заперечень? Чи члени GOP не погоджувалися з якимись конкретними фактами, задокументованими у звіті? Ні, такого не було. Вони заперечували проти того, що у звіті не було чіткого висновку, зробленого на основі викладених у ньому фактів, про те, що "змови не було".
Насправді, є чудова причина, чому звіт не містить такого висновку, про яку ні Ріш, ні Мате не потурбувалися згадати. Тобто, у звіті взагалі не було жодних висновків, а лише констатація фактів. І члени комітету обох партій, включно з Рішем та його колегами з Республіканської партії, фактично їх підтвердили.
Як ми побачимо, ці факти свідчать про те, що Трамп і його союзники вступили в змову з кремлем – або, принаймні, щосили намагалися це зробити.
Рішення комітету опублікувати лише факти, не роблячи чітких висновків, було цілком свідомим. З одного боку, це дозволило республіканцям зберегти крихту своєї чесності. З іншого – це звільнило їх від необхідності відкрито визнати, що лідер їхнього маленького культу разом зі своїми поплічниками є зрадниками своєї країни.
Це одна з причин, яка робить звіт Сенату таким цінним. Мало того, що це найповніше публічне узагальнення доказів на сьогодні, його двопартійне авторство надає йому довіри, якої б бракувало, якби він був лише справою Демократичної партії.
Пам'ятайте, це був 2020 рік. Сенатори-республіканці, про яких йдеться, не просто входили до складу комітету, вони його очолювали. Якщо хтось і був зацікавлений у знищенні доказів змови, то це вони. Проте їхній звіт містить докази змови – фактично приголомшливу кількість. Тож ми розглянемо ці докази самостійно і зробимо власні висновки.
Принагідно зазначу, що хоча я спиратимусь переважно на 5-й том звіту Сенату, час від часу посилатимусь на інші офіційні документи, зокрема на звіт Мюллера, федеральні меморандуми про винесення вироків тощо.
Читати по темі: Травма 2016 року. Частина ІІ шпигунського скандалу в США – Тімоті Снайдер
Після бурі – світло в кінці тунелю. Викриття Манафорта і Килимника
Наступні дві частини будуть присвячені вибуховій заяві про те, що Пол Манафорт, керівник виборчого штабу Трампа до серпня 2016 року, під час кампанії регулярно зустрічався з імовірним оперативником російської розвідки на ім'я Костянтин Килимник.
Манафорт і Килимник були давніми діловими партнерами, які разом працювали над консалтинговими проєктами для клієнтів у росії та Україні. Їхньою спеціалізацією, по суті, була "санітарна обробка" репутації огидних клептократів і порушників прав людини.
Манафорт провів усю свою кар'єру, працюючи на найгірших у світі покидьків-диктаторів, таких як Фердинанд Маркос на Філіппінах і Мобуту Сесе Секо в Заїрі, а також на інших огидних персонажів, як-от командир ангольських повстанців Жонас Савімбі.
Але до 2004 року Манафорт звернув увагу на росію та Україну. Перебуваючи там, він об'єднався з Килимником, і вони почали працювати над проєктами для місцевих олігархів і політиків.
Сенатський комітет з питань розвідки, а також численні федеральні правоохоронні та розвідувальні органи США стверджують, що Килимник є офіцером російської розвідки або, принаймні, має із нею зв'язки.
У звіті Сенату також стверджується, що під час кампанії 2016 року Манафорт передав Килимнику конфіденційні дані внутрішніх опитувань кампанії. Але вони не змогли визначити справжній характер цих матеріалів, оскільки дані були видалені або іншим чином залишилися поза межами їхньої досяжності.
Після виходу п'ятого тому в ЗМІ здійнялася буря через викриття змови між Манафортом і Килимником. Багатьох стривожила інформація про те, що керівник президентської кампанії США передавав внутрішні дані кампанії ймовірному оперативнику російської розвідки і, можливо, таким чином уможливив російське втручання в інтересах Трампа. Зрештою, у квітні 2021 року Міністерство фінансів США запровадило санкції проти Килимника, назвавши його агентом російської розвідки, який втручався у вибори 2016 року.
Усе це виявилося занадто для Тайббі та Мате. Після заяви Мінфіну вони поспішили на "місце події", щоб усунути негативні наслідки, зв'язавшись із Килимником і взявши у нього інтерв'ю. Як ми побачимо, обидва інтерв'ю були відчайдушними і нечесними.
Роками вони висміювали будь-кого, хто серйозно ставився до заяв про змову Трампа і росії. Але тепер у нас є офіційний звіт – очолюваного Республіканською партією комітету Сенату, який робить саме таку заяву. Вони повинні були щось зробити.
Інтерв'ю Тайббі і Мате зосереджені на тому, чи пов'язаний Килимник з російською розвідкою і якщо так, то як саме. Обидва вдаються до хитрощів, щоб спробувати зняти з нього ці звинувачення. Але окрім питання шпигунства, ми розглянемо численні інші сумнівні твердження Килимника, які Тайббі і Мате здебільшого приймають за чисту монету, майже не намагаючись їх перевірити.
У частині ІV я розповім, що не так вже й важливо, чи працював Костянтин Килимник на російську розвідку і яку саме інформацію йому передавав Манафорт. У будь-якому випадку, це речі, про які ми не можемо знати напевно зі звіту Сенату.
Що має значення, і що ми можемо дізнатися зі звіту, так це те, на кого Манафорт і Килимник працювали і визнали це. Але спочатку я хочу зосередитися на інтерв'ю Тайббі і Мате з Килимником, хоча б тому, що воно викриває їхню крайню нечесність і загальне невігластво.
Саме про це ми поговоримо в наступних двох частинах. Після цього ми перейдемо до суті самої змови, або спроби змови, задокументованої у звіті.
Далі буде...
