Як змінюються настрої росіян щодо війни – NYT

З початку війни серед російських науковців і самих росіян точаться запеклі суперечки щодо природи та масштабів підтримки війни в Україні.

Про це йдеться у матеріалі The New Yorker.

Зазначається, що одним зі спірних моментів були дані опитувань. Так, найбільший і найстаріший в росії незалежний соціологічний центр "Левада-Центр" з 27 лютого 2022 року раз на місяць запитує росіян, чи підтримують вони "дії російських військових в Україні". При цьому кожного разу дуже велика частка респондентів - від сімдесяти до вісімдесяти відсотків - кажуть, що "безумовно" або переважно підтримують їх.

Підпишіться на наш новий телеграм-канал iPress | Міжнародна преса українською де ми трохи виходимо за рамки і показуємо більше, ніж на сайті. Ставайте частиною розумної спільноти!

При цьому критики "Левади" стверджують, що сама постановка питання явно спрямована на те, щоб уникнути урядової цензури, яка не дозволяє людям називати конфлікт "війною".

У свою чергу троє дослідників з "Лабораторії публічної соціології" (PS Lab) подорожувала трьома різними регіонами росії, щоб дізнатися, що люди думають про війну в Україні. Викладач університету, яку видання називає "Машою", поїхала в Свердловську область, нещодавня випускниця коледжу "Аїда" - до Бурятії, антрополог "Марина" - до Краснодара:

"Дослідники пробули в цих регіонах близько місяця, спілкуючись з якомога більшою кількістю людей. Вони не могли просто оголосити, що вони з соціологічного колективу, який вивчає війну, тому вони були під прикриттям".

Видання зазначає, що у першій серії інтерв’ю після вторгнення дослідники підтвердили свою підозру, що замість того, щоб демонструвати широку підтримку війни росіяни поділяються на три чіткі групи: невелика основна група відданих прихильників війни (близько десяти-п’ятнадцяти відсотків респондентів); така ж невелика група відданих противників війни; і третя, набагато більша група, яка не визначилася або опинилася між двома крайнощами.

"Люди, які не визначилися з війною, неодноразово заявляли в інтерв’ю, що відчувають себе відокремленими від керівництва в кремлі. Процес прийняття рішень путіним був непрозорим для них", - йдеться у статті.

Другий звіт PS Lab, заснований на інтерв’ю протягом кількох місяців після часткової мобілізації, показав, що групи, які підтримували війну, і групи, що протистояли, залишалися переважно стабільними (хоча деякі противники залишили країну), але "середня" група почала раціоналізувати дії росії.

Влітку PS Lab опублікувала третій звіт, який включав розділи Маші, Марини та Аїди про їхні висновки.

Для Марини два роки інтерв'ю погіршили її думку про росіян. Під час першої хвилі дослідження, навесні 2022 року, вона почала спілкуватися зі старими друзями зі свого рідного міста. Вона була шокована, дізнавшись, скільки з них підтримували війну.

"Ці люди були хіпі. Це були хлопці з довгим волоссям. Вони слухали західну музику. Тепер мені кажуть, що Захід хоче нав’язати нам нетрадиційні цінності. Я думаю: Боже мій, що з вами сталося?" - розповіла дослідниця.

Для Аїди досвід Бурятії був сильним і в іншому. Її батьки є прихильники війни. Проведення часу з доброзичливими жінками, які шиють камуфляжну сітку для російських снайперів, змусило її глибше задуматися про природу зла:

"Я дуже часто бачу людей, чиї погляди жахливі. ... Я не розумію, як людина може так говорити або думати так. Але вони виявляються абсолютно звичайними людьми".

Маша розповідала, що поїздка в центральну росію і спілкування з тамтешніми людьми "реабілітували" її почуття. На початку війни вона була вражена тим, що, здавалося, люди готові це прийняти. Вона навіть була готова повірити, що росіяни, як вона сказала, "однозначно жахливі".

"Але я знала, як дослідник, що сто сорок мільйонів людей, які живуть в одному просторі, не можуть бути чимось унікальним", - сказала вона.

Дослідниця виявила себе зворушеною та збитою з пантелику людьми, яких вона зустріла, "у всьому їхньому сум’ятті, жаху та гніві". Вона вважала, що ці люди не здатні змінитися. Але коли Маша розповіла їм про те, що вони теж стали жертвами війни - не від рук України, а від власного уряду, який посилав їхніх синів і чоловіків на смерть і витрачав кошти, які можна було використати на школи, дороги і лікарні - люди "відгукнулися":

"Це змушує людей у ​​багатьох ситуаціях починати сумніватися у доцільності війни. Ці розмови часто закінчуються тим, що вони кажуть: "Кому це потрібно? Для чого?" Чого поки що не можуть такі люди, ... так це зробити наступний крок: активно протистояти, виступати. Для цього знадобиться змінити світогляд - зміна, у їхній уряд намагається всіляко запобігти".