Газові переговори з Україною: від виграшу до програшу усіх сторін
Ґеорґ Цахманн, член Німецької групи радників при уряді України у блозі на сайті аналітичного центру Breugel з Брюсселю, вважає, що внаслідок чергового газового конфлікту між Росією та Україною постраждають обидві країни та ще й Європа.
Нещодавня ескалація конфлікту у газовій сфері, як вважає Цахманн, дорого коштуватиме обом сторонам. За умови збереження транзиту на рівні минулого року та припинення "Газпромом" постачання газу до України, останній вдасться запевнити собі газу лише на 3/4 від річної потреби (20 млрд кубометрів становитиме газ власного видобутку та імпорт за реверсом із Заходу – до 15 млрд кубометрів). Якщо проблему не вдасться розв’язати до зими, то споживання доведеться скоротити на 25%. Для Росії відсутність врегулювання конфлікту означатиме, що борг за минулі місяці ($4,5 млрд, як стверджує "Газпром") не буде сплачено, а Росія втратить вплив на українську політику. Більше того, рішення Росії припинити постачання газу та перервати переговори вказує на відсутність бажання досягти спільного рішення на переговорах. Це може підсилити негативну репутацію Росії, що використовує газ, як політичний інструмент, а тому прискорити диверсифікацію каналів постачання газу у Європі. Сиутація може також підсилити бажання Європи допомагати Україні, яку там часто сприймають як складного та не зовсім надійного партнера.
Юрій Продан Олексій Міллер. Фото: econo.com.ua
Наступним кроком російської сторони буде, мабуть, припинення транзиту газу. Це погано позначиться на реверсі, і Україна зможе покрити лише власні потреби у газі на 50%. Росія, не маючи змогу продати у Європі 40-50 млрд кубометрів газу, може зазнати втрат у $14 млрд на рік. Зупинка у постачанні газу підтвердить також думку, що Росія не є надійним партнером.
Жодна сторона не захоче, щоб її звинуватили у проблемах, проте, хотітитиме, щоб усі звинувачували іншу сторону. Для уникнення найгірших звинувачень потрібен незалежний моніторинг транспортування газу територією України. Якби переговори стосувалися виключно економічних питань, то невдовзі можна було б чекати на досягнення взаємовигідного компромісу. Більше того, переговорні позиції можна узгодити та зблизити. Росія пропонує газ за остаточною ціною $380 за тисячу кубометрів – з урахуванням скасованого експортного мита. Натомість, Україна хоче бачити у контракті ціну у $320 за 1 тис. кубометрів без урахування експортного мита. Проте, зараз результат є доволі непередбачуваним.
Команда Порошенка: менеджери нації?
Балаш Ярабік, запрошений дослідник Програми досліджень Росії та Євразії Фундації Карнегі за міжнародний мир, у блозі Eurasia Outlook на веб-сайті Фундації оцінює шанси на успіх президента Петра Порошенка.
На думку Ярабіка, Порошенко та вся Україна зіткнулися з викликом: без посилення військової операції на Сході, реформи у Києві та у решті країни видаються нездійсненними. Але таке посилення криє у собі загрозу ще більшого відторгнення Донецької та Луганської областей, затягуючи конфлікт та породжуючи нові тертя з Москвою. Іншими словами, проблеми, що стоять перед Порошенком та країною, є величезними, і для того, щоб розв’язати їх, необхідним є мир. Треба реформувати сектор безпеки, укласти нову газову угоду з Росією, пристосуватися до нинішнього стану справ у Криму, провести структурні реформи в економіці і так далі.
Втім, Захід не має ані політичної волі, ані фінансових ресурсів, щоб допомогти Україні впоратися з цими викликами. Тим часом, Україна зазнає найближчим часом втрат від розриву торгівлі з Росією. Підтримка реформ у країні – яка поки що видається твердою – може почати спадати, коли українці зіткнуться з труднощами, які принесуть ці реформи. Усі ці чинники повинні спонукати Порошенка діяти швидко. Але якщо усі очікують від нього див, його все одно обмежує реальність його країни.
Його перші призначення вказують на те, що його команда не була сформована, коли він отримав від виборців сильний мандат довіри ще у першому турі виборів. Найближчі до нього працівники – перевірені менеджери з його підприємницького минулого. Україна дійсно потребує сильних менеджерів, а не "білоруського батька нації". Пріоритетом Порошенка є призначення своїх людей, лояльних менеджерів, а не сильних політичних гравців – щоб уникнути появи сірих кардиналів, таких як Сергій Льовочкін у Віктора Януковича.
Борис Ложкін, Петро Порошенко. Фото: espreso.tv
Вибори сприймають як необхідність, для того, щоб влити свіжу кров у хворе політичне тіло України, але дедалі більша кількість жертв у Східній Україні та відсутність сильних політичних партій можуть полегшити появу популістів, таких як Олег Ляшко, що на президентських виборах був третім. Такий хід подій зробить виконання завдань для менеджерів президента ще складнішим, ніж зараз.
Президент, обраний у момент великої кризи, природним чином опиняється у центрі уваги і з ним пов’язують великі надії. Проте, для руху вперед президентові та його команді слід відкласти власні амбіції та здобути підтримку парламенту і уряду, що буде складно для Порошенка, особливо за умови збереження нинішнього складу парламенту. Без нового парламенту та уряду від Порошенка не слід очікувати, що він винесе країну з кризи "на власних плечах".
Незворушний Путін
Британський тижневик The Economist у своєму редакційному коментарі переконує, що Заходу слід застосувати нові санкції щодо Росіії, щоб стримати чергові російські втручання у ситуацію у Східній Україні.
Протягом останніх трьох місяців західні лідери сподівалися, що напруга у відносинах України з Росією поступово спаде, і криза пройде сама по собі. Проте, зараз ці надії виглядають ілюзією. Ті лідери, що мали такі надії, стверджували, що Путін отримав усе, що хотів: Крим та вплив на Східну Україну, і, особливо, стрімке зростання власної популярності. Водночас, він скасував одне зі своїх рішень висунути війська до кордону та визнав Петра Порошенка президентом України після виборів 25 травня. Тому вони вирішили, що третій раунд санкцій буде зайвим і заподіє шкоди як Росії, так і слабким економікам Європи. Втім, минулі два тижні продемонстрували, що вони є необґрунтованими оптимістами.
Видання переконане, що оголошене в односторонньому порядку президентом Петром Порошенком перемир’я навряд чи принесе які-небудь результати. Свідчення російської причетності до дій сепаратистів є дедалі очевиднішими: йдеться не лише про дедалі більшу кількість найманців з Чечні та решти Росії, але й про постачання зброї, включно з ПЗРК, яким збили український військовий літак, і навіть включно з танками, що перетнули російсько-український кордон. Тим часом, сподівання, що Порошенко зможе укласти угоду про постачання російського газу в Україну, були зруйновані, тому що "Газпром", утретє за вісім років, закрутив кран. Ця ситуація може вплинути на ЄС, тому що на Росію припадає третина імпорту газу у його країни-члени, і половина цього імпорту надходить через Україну.
Володимир Путін. Фото: wartime.org.ua
Не реагувати на посилення російського втручання буде неправильно і навіть небезпечно. Якщо сепаратисти почнуть програвати, Росія може збільшити підтримку, яку вона їм надає. Україна все одно планує підписати угоду про асоціацію, і її уряд потребуватиме подальшої підтримки. ЄС слід докласти більше зусиль до того, щоб стати менш залежним від російських енергоресурсів. Варто закінчити будівництво інтерконнекторів, завдяки яким газ можна було б перекачувати із заходу на схід, зайнятися розробкою нових родовищ та збудувати побільше терміналів для прийому зрідженого газу. Зрозуміло, що ЄС слід також продовжити розслідування зловживань "Газпрому" на ринку газу.
Потрібен також третій раунд санкцій. Метою двох попередніх було переконати Путіна у необхідності зупинити дестабілізацію Східної України. Поки що він, схоже, відклав думку про повномасштабне вторгнення, але його втручання у справи України сильніше, ніж будь-коли раніше. Дехто побоюється, що черговий раунд санкцій спровокує Росію на ворожі дії. Втім, Росія і так вважає НАТО своїм ворогом, через що такі країни, як Швеція та Фінляндія, думають над вступом до альянсу. Є ризики подальшого реваншу Росії у Молдові чи Грузії. Досвід показує, що єдиним способом зупинити агресію є дати відсіч агресору, навіть якщо за це треба заплатити певну ціну. Погрожуючи перейти до третього раунду санкцій, Заходу слід реалізувати свої погрози – якщо Путін не припинить неприховано дестабілізувати Східну Україну. Будь-що інше буде заохоченням до агресії.
Не дуріть себе: українська криза далека до закінчення
Джуді Демпсі, головний редактор колективного блогу Strategic Europe, що ведеться на сайті брюсельського центру Карнегі (Carnegie Europe), старший науковий дослідник цього центру, вважає у своєму блозі, що ситуацію в Україні Захід може покращити лише за допомогою санкцій. Телефонними розмовами чи навіть особистими зустрічами вплинути на Володимира Путіна поки що не вдалося.
Росія заперечує, що озброює сепаратистів у Східній Україні. Путін закликає український уряд припинити військову операцію. Але Київ просто намагається відновити контроль над своєю територією, намагаючись водночас розпочати діалог з Москвою, щоб покінчити з кризою.
Що довше вагатимуться європейські уряди, то більше Україні загрожуватиме громадянські війна. Її громадяни втікатимуть із зони конфлікту, і гуманітарна криза у Східній Україні загострюватиметься. Крім того, можливий перелив конфлікту в інші країни Східної Європи, наприклад, до Молдови, або на спірну між Вірменією та Азербайджаном територію Нагірного Карабаху. Європейські лідери не можуть собі дозволити сподіватися на те, що криза в Україні затухне сама по собі. Цього не буде. І вони не зможуть стримати її загострення, якщо не почнуть діяти. З огляду на постійні втручання Росії, Меркель слід спонукати ЄС до запровадження третього раунду санкцій. ЄС та США повинні застосувати також санкцій, спрямовані проти окремих осіб з ближнього кола Путіна – заборонити їм в’їзд, заморозити їхні активи. Слід також цілком заборонити експорт зброї до Росії.
Щоб стримати Росію, НАТО слід також розмістити американські сили на постійних базах у Польщі, Румунії та Естонії. Грузії слід надати План дій щодо членства у НАТО, попри те, що деякі європейські держави виступають проти цього, і не лише тому, що вважають, що це спровокує Росію на ворожі дії, але й тому, що вони мають сумніви, що НАТО підготується до оборони Грузії у випадку збройного конфлікту.
Фото: uainfo.org
Як продовжує Демпсі, Кремль розпочав широку пропагандистську кампанію проти вступу до НАТО та ЄС майже у всіх східних країнах-сусідах ЄС, а також у балканських країнах. Чорногорія, що прагне стати членом НАТО та ЄС є вразливою до тиску з боку Москви – росіяни володіють 40% узбережжя країни. Частина політичного класу Чорногорії прагне розірвати зв’язки країни з російським бізнесом і прив’язати її до євроатлантичних організацій. Кремль, очевидно, робить усе, щоб цього не сталося
У цій ситуацій західним урядам треба зрозуміти, що їніх сусідів втягують у геополітичні ігри Москви та українську кризу. Ось чому подальші санкції проти Путіна, створення постійних баз у східних країнах-членах НАТО та тверда підтримка громадянського суспільства і демократичних інституцій у Східній Європі є вельми важливими. Змагання цінностей лише розпочалося.
