"До вторгнення російської армії і ЦРУ, і голова об'єднаних штабів генерал Марк Міллі вважали, що Київ впаде за 72 години. Проте українська армія продовжує боротися, і має значні успіхи на полі бою. Наразі Україна повернула собі близько половини території, яку росія захопила після вторгнення", – зазначає професор Раджан Менон.
На його думку, початковий песимізм щодо шансів України був не безпідставним, оскільки росія переважала за всіма параметрами військової потуги – в кількості особового складу та основних видів озброєнь. Більше того, як зазначає автор, у 2008 році путін ініціював мегамільярдну військову модернізацію, яка, на думку експертів, зробила російські збройні сили значно сильнішими. Це давало підстави вірити, що росія переможе і не загрузне в затяжній війні.
Натомість Україна продемонструвала, наскільки важливими можуть бути сильніший моральний дух і вищий рівень командування, як і самовпевненість росії. Численні російські недоліки не дозволили їй просунутися під час зимового наступу і поставили під сумнів перспективу успіху.
Втім, як зазначається у публікації, на Заході багато хто досі вважає, що це не має значення і росія зможе перемогти, оскільки вона вчиться на своїх помилках і має матеріальні ресурси, які значно перевищують українські.
Професор Колумбійського університету пише, що хоча українська армія готується до весняного наступу і український шлях до перемоги є цілком реальним, ця перемога не буде така повна, як того прагне Київ та його прихильники.
На його думку, Сполученим Штатам з огляду на їхню ключову роль в озброєнні України, буде дедалі важче приймати рішення щодо витрат, стійкості та ризиків. "Це робить особливо важливим розгляд більш обмежених визначень перемоги. Не ідеальний результат все одно може бути визначним досягненням – і це в межах досяжності для України", – зомбує читачів Раджан Менон.
Цифри – це ще не все. Професор переконує, що у російської армії більше проблем, тупіше командування, вона не вчиться на помилках
Другий рік війни і практично нерухомий фронт дає підстави деяким спостерігачам думати, що затяжна війна, зрештою, зіграє на користь росії, бо у неї набагато більше населення, ніж в України. Проте ця оцінка, на думку Раджана Менона, не враховує деякі з найважливіших складових успіху на полі бою, а також ключових уроків, які дав цей конкретний конфлікт.
На його думку, цифри можуть вводити в оману. По-перше, вони нічого не говорять про боєготовність, що є проблемою для росії частково через те, що багато сержантського складу російської армії та іншого персоналу, призначеного для підготовки, було відправлено на фронт або для укомплектування розформованих батальйонів. Ці проблеми загострюватимуться, чим довше триватиме війна. Втрати зростатимуть.
Наявні втрати створили дефіцит військ для росії, а її влада намагається виправити ситуацію за допомогою бонусів за підписання контракту, підвищення граничного віку для військової служби за контрактом, а також для призову на строкову військову службу. Яким би не був дефіцит, вважає професор, росія все одно матиме більше військ, ніж Україна. Проте як нападник, вона потребує значної переваги в точках зіткнення, як правило, у співвідношенні три до одного.
Втім, професор вказує на те, що чим більша армія, тим більші її потреби, і це висвітлює проблему російської системи військового постачання. Більше того, переконує Раджан Менон, здатність мобілізувати більше солдатів, ніж противник, може не виявитися вирішальною, якщо їх погано використовувати. Як приклад, він наводить безцеремонний штурм російською армією Бахмута, який розпочався в серпні і триває досі.
Цей штурм, переконаний Раджан Менон, ставить під сумнів, що росія зробила висновки з попередніх помилок і почала воювати більш розважливо. Так само, як і неодноразові атаки на такі населені пункти, як Кам'янка, Вугледар та Авдіївка, з огляду на значні втрати у військах (багато нещодавно мобілізованих) і техніці, завданих українськими силами. У Вугледарі втрат зазнали 40-а та 155-а бригади морської піхоти, остання з яких є елітним "гвардійським" підрозділом. Ці втрати були настільки великими, що їхні військовослужбовці відмовилися виконувати накази про продовження бою.
Професор підкреслює, що російські прихильники війни нещадно критикують бойові дії російської армії, і подекуди називають вище військове командування і керівництво міноборони "кретинами". Той факт, що путін призначив вже четвертого командувача своєї "спеціальної військової операції" менш ніж за рік і замінив інших старших офіцерів, свідчить про те, що навіть він визнає, що ефективність росії не покращується.
Хоча росія має набагато більше військової техніки, ніж Україна, її втрати також напрочуд високі. І про це свідчить перехід до використанні нею танків моделей 1960-х (Т-62) і навіть 1940-х років (Т-54), а також нещодавнє рішення більше покладатися на мотострілецькі підрозділи. Перепрофілювання засобів ППО і протикорабельних ракет для нанесення ударів по наземних цілях і закупівля іранських безпілотників також вказують на дефіцит.
Коментар іPress: Всі ці аргументи давно спростували багато авторитетних військових аналітиків – не політологів, які вважають, що не слід недооцінювати ворога, росія вчиться на помилках тощо.
Читайте по темі: Готуються обидві сторони, і ворога краще переоцінити – Мік Раян
Моральні питання. Автор свідомо применшує складність майбутнього контрнаступу
Професор наголошує, що на війні має значення питання морального духу, який неможливо виміряти кількісно, але яке має вирішальне значення. Оскільки українці, на відміну від росіян, захищають свою батьківщину від загарбника і вважають, що програш у війні може призвести до втрати їхньої країни, вони готові на більші жертви і мають більшу рішучість.
Цивільне населення України, на думку автора, демонструє таку ж стійкість, незважаючи на свої власні важкі випробування. Спустошення України російською армією, про що свідчать зруйновані міста, мільйони біженців і внутрішньо переміщених осіб, а також економічне падіння майже на третину, лише посилило цю стійкість. Опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене в лютому-березні, показало, що 68% виступають за те, щоб продовжити боротьбу за повернення всіх територій, втрачених з 2014 року, навіть якщо це означатиме тривалу війну і меншу військову допомогу Заходу. Суспільні настрої мають значення: війни ведуться на фронті, але їхні результати можуть залежати від того, що відбувається в тилу.
Цей моральний дух українців поєднується з напрочуд стійкою і єдиною відданістю прихильників України. На початок 2022 року США підготували 23 000 українських солдатів, Велика Британія – 2 000, а Канада – 35 000. У 2023 році Сполучені Штати планують навчати в Німеччині 2 500 українців щомісяця; Британія, яка минулого літа підготувала близько 5 000, поставила собі за мету підготувати 20 000, а нова Місія ЄС з надання військової допомоги Україні сподівається підготувати 15 000.
Західні поставки озброєнь також збільшилися, як за вартістю, так і за рівнем складності. Озброєння включає протитанкові ракети і зенітні комплекси, броньовані ремонтно-евакуаційні машини, бронетранспортери, артилерію, самохідні гаубиці, контрбатарейні радари, системи протиповітряної оборони, безпілотники, а також танки радянських часів, люб'язно надані країнами НАТО, які колись входили до складу Варшавського договору.
Тепер, коли боротьба за постачання західних танків в Україну закінчилася, Київ почав отримувати британські Challenger 2 і Leopard 2 німецького виробництва (з Німеччини та кількох інших європейських країн), а згодом отримає американські Abrams M1A1. Що стосується Військово-повітряних сил, то Словаччина пообіцяла надіслати 13 винищувачів МіГ-29 російського виробництва, а Польща – чотири, і обіцяє надіслати ще більше. Хоча постачання західних військових літаків залишається невизначеним, уряд Нідерландів заявив, що "триматиме руку на пульсі" щодо запитів України на винищувачі F-16 американського виробництва.
Професор підкреслює, що прихильність Заходу до України може похитнутися, коли витрати і ризики зростуть, а військові запаси вичерпаються, але цього ще не сталося, безсумнівно, на превеликий подив путіна. Величезна кількість західного озброєння прямує до України, яка готується до весняного наступу.
У той же час російська армія, зазначає Менон, заплативши високу ціну за зимовий наступ, який не приніс співмірних успіхів, і зіткнувшись із нестачею військ, боєприпасів і техніки, навряд чи зможе розпочати новий наступ у короткі терміни й, можливо, вона вже переходить до оборонної позиції.
Коментар іPress: Всі авторитетні огляди майбутнього наступу України таких аналітиків як Марк Гертлінг, Мік Раян, Філліпс О'Брайен, Том Купер попереджають: незважаючи на невдалий наступ рф у Бахмуті, який виснажив російські війська, окупанти добре готувалися до оборони, і реалізувати наступ буде важко. Тому переможна риторика професора-політолога насторожує.
Читайте по темі: У той час як москва завжди може ввести нові сили, Київ не здатен легко компенсувати свої втрати – Джан Касапоглу
Прийдешній наступ. Автор зі скальпелем перекроїв Україну
На думку професора, від успіху майбутнього наступу України залежить дуже багато. Серед іншого, прихильники країни будуть уважно спостерігати, оцінюючи, чи можлива перемога, якої прагне Київ. Втім, стверджує Раджан Менон, є вагомі підстави вважати, що ця перемога може бути більш успішною, ніж вважають скептики.
Він зауважує, що українські воєначальники виявилися хитрими, спритними і винахідливими, а кумулятивний ефект від надходження західних озброєнь збільшить вогневу міць в їхньому розпорядженні в кілька разів.
Як і інші аналітики, професор припускає, що схеми розгортання українських і російських військ та будівництво російських оборонних ліній свідчать про те, що наступ України може бути зосереджений на півдні, в Запорізькій області, щоб перерізати сухопутний коридор росії до Криму. З цією метою Україна посилить свої удари по російських базах і складах постачання, а також по залізничних лініях постачання, що є основою російської військової логістики, які проходять через Токмак на південь до Мелітополя.
Просунувшись до Бердянська чи Маріуполя, українці відріжуть російські війська в лівобережному Херсоні та Запоріжжі одне від одного, що підвищить їхню вразливість до оточення ійускладнить постачання і оборону Криму – навіть якщо міст через Керченську протоку буде повністю відремонтовано до липня, як планувалося. Альтернативним вектором атаки може бути напрямок з Херсона до самого Криму, хоча це вимагатиме складного переходу через річку Дніпро. Проте рішення росії збільшити кількість військ і прокласти траншеї на півночі півострова свідчить про те, що вона не виключає такого варіанту. У будь-якому випадку, просування на південь може призвести до того, що міст через Керченську протоку, серйозно пошкоджений вибухом вантажівки в жовтні, опиниться в зоні досяжності українських ракет.
Раджан Менон зауважує, що Київ, окрилений успіхами на полі бою, прагне повернути всі території, втрачені з 2014 року, включно з Кримом і сходом України – визначення перемоги, яке неодноразово озвучував президент Зеленський. Однак, вважає професор, військові обставини можуть змусити українських лідерів поступитися: незважаючи на всі зусилля, їхня армія може виявитися нездатною витіснити росію з усіх втрачених територій.
Зрозумівши це, наголошує автор, Захід може підштовхнути Київ до важкого вибору – піти на поступки, оскільки хоче уникнути нескінченної і ще більш дорогої війни, особливо, якщо західні економіки почнуть стикатися зі сильнішими економічними потрясіннями, а в Україні з'явиться втома від війни. Він вважає, що хоч цей сценарій не є неминучим, не можна його відкидати повністю. Будь-яке завершення війни, окрім повної поразки росії, вимагатиме від українських лідерів болючих поступок, які будуть вкрай непопулярними. Проте перебіг війни, а також політичні та економічні тенденції на Заході можуть змусити їх визнати, що продовження бойових дій не принесе перемоги на бажаних для них умовах.
Раджан Менон пропонує розглянути принаймні два варіанти "неповної" перемоги Києва. У обох випадках професор віддає росії Крим і Донбас. Тільки у першому випадку – ту частину Донбасу, що рф окупувала у 2014 році, а у другому більшу частину Донбасу – Луганську область і ту частину Донецької області, яку вона контролює, але відмовиться від сухопутного коридору до півострова, який вона зараз має через південні частини Донецької і Запорізької областей.
На думку Раджана Менона, яку він нічим не обґрунтовує, навіть останній сценарій означав би значну перемогу України. План путіна встановити в Києві кволий уряд і розділити Україну, анексувавши її північ, схід і південь, включно з узбережжям Чорного і Азовського морів, провалився б. Так само, як і його фіктивна спроба у вересні минулого року анексувати Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області, три з яких він на той час контролював лише частково. Україна зберегла б приблизно 93 відсотки своєї території до вторгнення і близько 89 відсотків території до 2014 року. В унісон із пропутінськими речниками автор констатує, що хоча таке врегулювання було б далеким від ідеальної розв'язки для Києва, воно позбавило б Україну подальших смертей і руйнувань, дозволило б їй приступити до гігантського завдання післявоєнної відбудови і дало б можливість мільйонам біженців і внутрішньо переміщених осіб (разом майже 14 мільйонів) повернутися додому.
Більше того, веде далі професор, путін не лише не зміг би зупинити орієнтацію України на Захід, що є її давньою метою, але й гарантував і навіть прискорив її. Незалежно від того, якою буде точна територіальна конфігурація повоєнної України, переконує автор, Київ наполягатиме на членстві в НАТО і цілком здатен цього досягти. Навіть якщо Альянсу не вдасться дійти консенсусу, необхідного для прийняття України, Київ може отримати гарантії безпеки від Сполучених Штатів, Великої Британії, Польщі та країн Балтії, які українці вважають своїми найвідданішими прихильниками, а також від інших охочих країн-членів НАТО. Якщо гарантії безпеки не матеріалізуються, Україні доведеться задовольнятися довгостроковими зобов'язаннями Заходу щодо надання військової підготовки та озброєння. Українці вважатимуть такий результат рівносильним зраді, але він не може бути виключений. Навіть за таких обставин тривала західна військова допомога, досвід, отриманий у цій війні, і усвідомлення росією того, що українці будуть воювати і воюватимуть добре, забезпечать Києву надійний потенціал для самооборони.
Коментар іPress: Про підпорядкованість свідомості автора наративам путіна свідчить навіть те, що він не зважає на позицію України та ігнорує позицію країн Східної та Північної Європи, які наполягають на повному знищенні путінської ворожої рф. Те ж саме можна сказати і про перекроювання карти України – жоден західний експерт такого собі не дозволить, якщо він не отруєний великоімперським шовінізмом росії.
Читайте по темі: Успіх України ризикує розсварити її друзів. Західноєвропейські країни бояться поразки росії, Східна Європа прагне її – Едвард Лукас
Ідеальне і добре. Автор демонструє, що відновлення України дорого коштуватиме, тож не треба дозволяти затягувати війну
Раджан Менон наголошує, що Захід не повинен мати ілюзій щодо того, що від нього вимагатиметься на військовому та економічному фронтах, навіть після війни. Хоча Київ був вдячний за західну зброю, він неодноразово підкреслював, що найближчим часом і на невизначений термін потрібно набагато більше. Якщо українська перемога здаватиметься близькою, американські та європейські політики зіткнуться з нагальною потребою збільшити і без того значну військову підтримку (навіть ціною зниження власної військової готовності), щоб гарантувати, що Київ її здобуде.
В економічній сфері війна призвела до приголомшливих руйнувань в Україні, а також величезного бюджетного дефіциту. Останній, майже 25 мільярдів доларів у 2022 році, може сягнути 38 мільярдів доларів цьогоріч. Потреби Києва в економічній і гуманітарній допомозі зростатимуть у міру того, як війна триватиме, але не зменшаться й після її завершення. Світовий банк оцінює вартість післявоєнної відбудови у $411 млрд, а український прем'єр-міністр Денис Шмигаль – у $750 млрд.
Однак ці виклики слід розглядати в контексті того, що сталося після 24 лютого. Україна не лише запобігла поразці та поневоленню, але й витіснила росію з більшої частини країни завдяки поєднанню твердості духу, досвідченим військовим командирам і великій кількості західних тренувань і озброєнь.
Навіть якщо Києву врешті-решт доведеться погодитися на політичне врегулювання, переконує професор, яке вимагатиме поступок, путіну не вдасться підпорядкувати собі Україну, відрізати величезні ділянки її території, включно з узбережжям, і приєднати їх до великої росії. Коли почалася війна, здавалося, що він зможе досягти всього цього і, можливо, навіть більшого. Тепер українська перемога, навіть якщо вона не відповідає ідеалам Києва, стала не лише можливою, але й вірогідною.
Коментар іPress: Подаючи перемогу України в урізаному вигляді як щось легкодосяжне, ігноруючи необхідність трибуналу для путіна, вимоги репарацій та багато інших тез, які розвивають такі експерти як Едвард Лукас, Ендрю А. Міхта, Ніколя Тензер чи Лоуренс Фрідман, автор Раджан Менан знов-таки демонструє, що грає за кремлівською партитурою. Адже він намагається створити картину "погрався та розбіглися", ігноруючи те, що путін має бути покараним, зокрема – визнання МКС путіна злочинцем.
Читайте по темі: Заходу час реально оцінити російську загрозу. Ризик ескалації менший, ніж загроза самої росії – Едвард Лукас
Ще раз про автора: Раджан Менон – директор програми "Велика стратегія" організації "Оборонні пріоритети", почесний професор міжнародних відносин імені Енн і Бернарда Спітцерів у міському коледжі Нью-Йорка, а також позаштатний науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир. Радимо запам'ятати це прізвище та критично ставитися до його висловлювань, адже його часто запрошують на спільні заходи із Україною, навіть ведучим окремих панелей.
Джерело: Foreign Affairs
