Українці цього слова [геноцид] дуже бояться. Вони здатні засудити вбивства, але воліють називати їх трагедією. Вони хочуть говорити про історичний контекст. Про те, що Волинь - де у 1943 році загинули щонайменше 60000 поляків (кількість жертв треба збільшити, беручи до уваги інші воєводства та наступні місяці) - не взялася ні з чого. Що наприкінці 1930-х років на їхню українську землю Польща стала посилати військових поселенців. Поселенці відчували себе господарями. Українські школи закривали, церкви руйнували, людей кривдили. Був забутий попередній експеримент воєводи Хенрика Юзевського: Волинь захотіли перетворити на Польщу, а тут була Україна. Потім настав момент розплати. Злої, брутальної, мерзенної, - але такої, що з чогось взялася.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українці не ходили на польську етнічну землю вбивати поляків. А поляки йшли"
Мені це пояснив Юрій Шухевич, син останнього командира УПА, з яким я говорив нещодавно у Львові: "Волинська різня… Ми просто не могли дозволити полякам відбудувати Польщу у кордонах 1939 року. Ми не могли цього допустити, тому що тут є українська земля, і ми тут є господарями".
Юрій Шухевич. Фото: polemika.com.ua
Він казав щиро: про це тоді йшлося.
Чуючи ці слова, поляки повинні нагадувати про голови дітей, розвішаних на кілках від плоту, жінок, зґвалтованих та спалених у стодолах, чоловіків, розрізаних пилами. Про те, що вбивства не вибухнули спонтанно, а за наказом командирів УПА.
Спіраль закрутилася. Хоча й минає 70 років з того часу, рани досі відкриті.
Десять років тому президенти Алєксандр Квасьнєвскі та Леонід Кучма на 60-у річницю різні відкрили пам'ятник у Порицьку (Павлівка - iPress.ua), де відділ УПА вбив польське населення. "Цієї історії ми не можемо ані змінити, ані заперечити. Ми не можемо її ані замовчати, ані виправдати. Замість цього ми повинні знайти у собі мужність прийняти правду, щоб злочин назвати злочином, тому що лише у повазі до правди можна будувати майбутнє", - заявили вони тоді. Сам Квасьнєвскі сказав: "Треба тут проте висловити моральний протест проти ідеології, яка призвела до "антипольської акції", ініційованої частиною Організації українських націоналістів та Української повстанської армії".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Москва відкрила браму до пекла на Волині
Була також спільна декларація парламентів обох країн, яку довго узгоджували (у Києві вона була прийнята з перевагою в один голос - ("за" проголосували 227 депутатів - iPress.ua): "Трагедію поляків, яких вбивали і виганяли з місць їхнього проживання збройні формування українців, супроводжували рівно ж страждання українського мирного населення - жертв польських збройних акцій. Ці події були трагедією для обох наших народів."
Був важливий лист українських інтелектуалів, у якому вони звернулися з проханням про вибачення до поляків за те, що українську зброю "скерували також проти невинних і мирних польських родин". "Усунення силою польського населення з Волині було трагічною помилкою", - писали вони.
10 років тому говорили багато і голосно. Невдовзі вибухнула Помаранчева революція - ймовірно, найкращий період у відносинах між двома народами. Українці були нам вдячні за підтримку. Варшава перетворилася на помаранчеве місто. Алєксандр Квасьнєвскі особисто долучився до досягнення у Києві компромісу, хоча здавалося, що на Дніпрі проллється кров.
Що сталося з цим потенціалом? Дедалі частіше у Польщі почали з'являтися голоси, що пам'ять про жертви Волині та історична правда стали жертвами співпраці з Києвом. Ми робимо усе можливе, щоб бути друзями, щоб перетягти Україну на Захід. Натомість, ціною є мовчання.
Багато українців, особливо у близькій до нас, західній частині країни, пам'ятаючи про злочини та співпрацю з гітлерівцями, вважають УПА формуванням, яке боролося за вільну Україну
Павел Коваль у своїй книжці "Між Майданом та Смоленськом" описує дилеми Лєха Качиньського - політика, який багато зробив для польсько-українських відносин. "Моментом особливо важким для президента було відзначення річниці Волинського злочину у 2009 році, у якому, мабуть, під впливом радників він не брав участі особисто. (...) Я пам'ятаю, що президент вагався. (...) В когось може виникнути враження, що на вівтар добрих відносин з Україною щось поклали, що не кажуть усього, що слід було б сказати".
Павел Коваль. Фото: news2000.com.ua
Коваль стверджує, що друг Лєха Качиньського, президент України Віктор Ющенко виявився невдячним: незважаючи на обіцянку, що під час виборчої кампанії, яка наближалася, не зробить нічого, що могло б зашкодити Качиньському, у січні 2010 року оголосив Героєм України Степана Бандеру. "Невипадково президенти двох країн більше не зустрілися" ...
Чи це був просто вибрик Ющенка? Зрада друга? У Львові та в Україні досі з'являються чергові пам'ятники Бандері і командирам УПА. Знімають пропагандистські фільми, що вихваляють це формування. Багато українців, особливо у близькій до нас, західній частині країни, пам'ятаючи про злочини та співпрацю з гітлерівцями, вважають УПА формуванням, яке боролося за вільну Україну.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинська трагедія: складний діалог України і Польщі
Цього ми не зупинимо. Ми можемо протестувати, ображатися, але впливу на це не матимемо. Питання: чи можемо ми зрозуміти спосіб мислення наших сусідів? Визнати, що не вся УПА палила польські хати на Волині? Що багато молодих людей пішли у партизани, бо хотіли боротися за незалежність своєї батьківщини? Вони стріляли, гинули, а тепер їхні нащадки у вільній країні хочуть їм за це подякувати.
Українці самі пишуть свою історію. Одні воліють спиратися на визвольну Червону Армію, інші вважають - як і ми - совєтів окупантами. Інші шукають своєї ідентичності в УПА.
Марш у Львові на річницю створення УПА. Жовтень, 2012 року. Фото: Андрій Поліковський / iPress.ua
Останні реагуватимуть алергічно на той факт, що поляки хочуть диктувати, як має виглядати їхня історія. "Чого ви хочете? Наскільки ми маємо покаятися? Як сильно впасти на коліна? - почув я одного разу у Львові. - Чому ви, поляки, вважаєте себе виключно жертвами? Ти вважаєш, що ви не маєте за що просити пробачення? Адже були, зрештою, і жертви з нашого боку, менші, але були. Кожне життя має значення. Ми пам'ятаємо про своїх, яких вбивали ваші".
Я почув, і в мене було відчуття, що розумію, про що йдеться.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Суперечка у Сеймі через операцію "Вісла"
Перед черговою річницею Україна не мовчить. Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви оприлюднив власне звернення "до вірних і усіх людей доброї волі з нагоди 70-х роковин Волинської трагедії". "Перед Господом не має жодного виправдання навіть одне невинно знищене життя і навіть найменша заподіяна кривда, - читаємо там. - Братовбивство 1942–1943 років на Волині потребує насамперед християнської оцінки, бо тільки вона може дати відповіді на моральні дилеми, якими супроводжувався цей конфлікт, і оздоровити пам’ять. Бог створив нас різними, отож польський та український народи неминуче матимуть відмінну колективну пам’ять про ці події. Вони різнитимуться в оцінці історичного контексту, в яких ці події відбувалися, і надаватимуть їм різні назви. (...) З християнської точки зору, осудливими були як політика, спрямована на позбавлення права на самовизначення українців на своїй землі, так і збройне насилля супроти польського населення на Волині.
Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Фото: obozrevatel.com
В Україні був створений з ініціативи Філарета, голови Української православної церкви Київського патріархату, і кардинала Любомира Гузара, колишнього голови УГКЦ, громадський комітет "Примирення між народами", на чолі з колишнім президентом Леонідом Кравчуком. Його члени пишуть: "Висловлюємо своє щире співчуття нашим сучасникам-полякам, нащадкам тих, хто загинув чи постраждав тоді від рук українців, так само й — нащадкам українців, які загинули чи постраждали від рук поляків. (...) Схиляємо голови перед пам’яттю усіх жертв, запрошуємо до молитви про них! Ми просимо наших співвітчизників та братів-поляків подивитись на минуле крізь призму сучасності та визнати, що нинішній стан нашого добросусідства був вистражданий у віках, що конфлікти минулого ніколи не були фундаментом нашого життя".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Геббельс використав масове вбивство в Катині
Після перших реакцій видно, що це не задовольнить усіх у Польщі. Але я думаю, що на більше навряд чи можна нині розраховувати. Можливо, буде спільна заява обох парламентів - але не чекаймо на дива. Для того, щоб її прийняли, вона повинна бути м'якою. Українці будуть, зрештою, очікувати, що, у свою чергу, польський парламент засудить акцію "Вісла", під час якої були депортовані 140 тис. українців, громадян Польщі, зокрема родичі депутата Сейму Мирона Сича, з яким ми опублікували окрему розмову. Зробив це комуністичний режим, було застосовано принцип колективної відповідальності, були змушені залишити свої будинки невинні жінки і діти - але з прийняттям постанови є величезна проблема. Багато депутатів просто не хочуть її.
"Українці не ходили на польську етнічну землю вбивати поляків. А поляки йшли на чужу землю і вбивали корінних жителів. Якщо ж взяти документи ООН про право на територію, про етноцид і геноцид, то треба розібратися, хто той геноцид чинив – поляків вбито близько 12 тисяч, а українців – біля 19 тисяч", - історик з Волині Іван Пущук
Але ще у 1990 році операцію "Вісла" засудив Сенат. У 2007 році Лєх Качиньскі і Віктор Ющенко заявили разом, що вона суперечила основним правам людини. Що відбувається? Звідки цей регрес?
В мене на столі лежать два порядки денні засідання Польсько-українського форуму партнерства у справі Волині. У польській версії тема дискусії звучить так: "Геноцид на Волині, правда, пам'ять, примирення". В українській: "Волинська трагедія, правда, пам'ять, примирення".
Зустріч, яка відбулася 27 лютого 2013 року, відкрили міністри закордонних справ обох країн. Звичайно, це було важливо і необхідно. Але історія з "двома порядками денними" добре ілюструє, де у цей момент ми перебуваємо у справах правди, пам'яті та примирення.
Оригінал: Tygodnik Powszechny
Переклад: Сергій Брикса / iPress.ua
