Розхитування Великої китайської стіни: Китай у великій біді
Економічні дані найкраще розглядати як особливо нудний жанр наукової фантастики. Дані китайської економічної статистики є навіть ще більш фантастичними. Врахуйте такі фактори як загадковість місцевого уряду, контрольованість преси, розміри самої країни, і стане зрозуміло: з'ясувати, що насправді відбувається в економіці Китаю складніше, ніж в економіці будь-якої іншої великої країни.
Тим не менш, симптоми того, що зараз відбувається з китайською економікою стають очевидними: Китай у великій біді. Ми не говоримо про якусь дрібну перешкоду на шляху розвитку країни, але про дещо більш фундаментальне. Модель ведення бізнесу в країні, економічна система, яка забезпечила три десятиліття неймовірного зростання, досягли своєї межі. Можна сказати, що китайська модель незабаром наскочить на свою Велику китайську стіну, і єдине питання полягає у тому, яким страшним буде це зіткнення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жорстока китайська політика однієї дитини
Почнемо з даних, незважаючи на їх надійність. Порівнюючи Китай з будь-якою іншою економікою світу, ми відразу помітимо, крім швидких темпів зростання китайської економіки, її однобокий баланс між споживанням та інвестиціями. Всі успішні економіки призначають лише частину своїх поточних доходів на інвестиції, не лише на споживання, з тим щоб розширити свою майбутню здатність до споживання. Виглядає на те, що Китай інвестує тільки для того, щоб розширювати свої можливості в майбутньому інвестувати ще більше. Америка, з якої в цьому питанні можна брати приклад, виділяє 70% валового внутрішнього продукту на споживання; Китай виділяє на споживання тільки половину доходів, у той час, як майже половина ВВП йде на подальші інвестиції.
Звичайні китайські сім'ї ніколи не бачать тих доходів, яких досягає їхня країна. Фото: thehindu.com
Чи є це взагалі можливим? Що утримує споживання на такому низькому рівні? І яким чином китайцям вдається так багато інвестувати, що вони до сих пір не наштовхнулися на різке падіння віддачі від цих інвестицій? Відповіді на ці питання є предметом інтенсивних суперечок.
Для мене відповідь на це питання спирається на старе вчення економіста Артура Льюїса, який стверджував, що країни на ранніх стадіях економічного розвитку зазвичай мають невеликий сучасний сектор економіки поряд з великим традиційним сектором, який має величезну кількість "зайвої робочої сили" - безробітних селян, які в найкращому випадку роблять зовсім незначний внесок у загальний обсяг виробництва.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вісім причин, чому Китай змінює ваш світ
Існування цієї вільної робочої сили, у свою чергу, створює два ефекти. По-перше, такі країни можуть деякий час вкладати значні кошти в нові заводи, будівництво і так далі, не стикаючись з проблемою падіння повернення інвестицій, тому що вони можуть продовжувати залучати нових робітників з сільської місцевості. По-друге, конкуренція з боку цієї резервної армії додаткових рук тримає заробітну плату на низькому рівні, незважаючи на збагачення і зростання економіки.
Справді, головним фактором, який стримує зростання споживання китайцями є те, що китайські сім'ї ніколи не бачать більшу частину тих доходів, які генерує економічне зростання у їхній країні. Частина цих доходів надходить до рук політичної еліти, але ще більша частина залишається на рахунках підприємств, багато з яких є державними установами.
За нашими мірками, все це виглядає дуже своєрідно, проте це працює уже протягом декількох десятиліть. Однак тепер Китай перейшов "критичну межу Льюїса" - грубо кажучи, в країні закінчуються надлишки селян.
Політична еліта Китаю прибирає собі до рук чималу частину доходів країни. Фото: themontrealreview.com
Загалом це має бути непогана річ. Заробітна плата підвищується і нарешті прості китайці отримують нагоду насолодитися плодами економічного зростання. Але це також означає, що китайська економіка несподівано потребує рішучого "перебалансування" – слово-жаргон, яке застосовують до неї на даному етапі її розвитку. Наразі різко падає відсоток віддачі із вкладених інвестицій, незалежно від того, що робить уряд; рівень споживчих витрат повинен різко зрости, щоб компенсувати цей недолік. Питання в тому, чи може це відбутися досить швидко, щоб уникнути неприємного спаду в економіці.
Все частіше з’являються ознаки того, що відповідь на це питання - ні. Необхідність перебалансування економіки була очевидною протягом багатьох років, але Китай просто відкладав ці необхідні зміни, натомість - продовжував "розігрівати" економіку, зберігаючи валюту недооціненою і наповнюючи її дешевими кредитами. (У випадку якщо хтось збирається шукати порівняння: політика Китаю дуже мало схожа на дії Федеральної резервної системи). Такі заходи відкладали день розплати, але вони також призвели до того, що ця розплата буде навіть ще дорожчою, коли вона нарешті прийде. Ну і нарешті, надходить цей день розплати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дивовижний Китай: у чому Піднебесна всіх обігнала
Чи варто нам усім турбуватися з приводу проблем китайської економіки? За ринковими стандартами – які мають першочергове значення для глобального майбутнього - економіка Китаю, як і раніше, лише незначною мірою більша за економіку Японії, вона приблизно наполовину відповідає розмірам економік США чи Європейського Союзу. Таким чином, китайська економіка досить велика, але не величезна, і у спокійні часи, світ, ймовірно, без зайвого клопоту справився б із проблемами Китаю.
На жаль, наші часи не можна назвати спокійними: Китай переходить власну критичну межу Льюїса в той же час, як західні економіки переживають свій "Мінський перелом", часи коли приватні позичальники (які зробили надто багато запозичень) намагаються всі одночасно вийти з гри, і діючи подібним чином, провокують загальний спад економіки. Новітні біди Китаю - це остання річ, яку решта з нас потребує.
Без сумніву, багато читачів відчувають певне інтелектуальне незадоволення. У недалекому минулому ми боялися китайців. Тепер ми переживаємо за них. Саме тому стан нашої духовної рівноваги зовсім не покращується.
Оригінал: The New York Times
Переклад: iPress.ua
