Розмежування роботи банків: панацея проти фінансової кризи?
У жовтні 1929 року крах фондової біржі в Нью-Йорку опустив американську економіку у період хаосу. Протягом усього лише кількох років уряд США здійснив реформи, які різко змінили роботу фінансового сектору країни.
Закон про банківську діяльність від 1933 року, інакше відомий як Закон Гласса-Стіголла, запровадив принцип розподілу банківської діяльності. Цей закон забороняв комерційним банкам, які проводили роботу з кредитами, а також із поточними та ощадними рахунками звичайних клієнтів, займатися розміщенням акцій і облігацій або іншими ризикованими інвестиціями.
"Ще в 1920-х роках один з авторів закону, сенатор Картер Гласс вважав, що занадто багато грошей на той час закачувалися в сферу спекулятивних інвестицій, - розповідає Ханс-Йоахім Вот, історик економіки в Університеті Помпеу Фабра в Барселоні. - Через крах на Уолл-стріті і подальшу економічну депресію Гласс отримав можливість проштовхнути закон про чітке розмежування роботи комерційних банків від інвестиційних".
Реформістський запал - у минулому, страх перед реформами - зараз
Закон Гласса-Стіголла був не єдиною зміною, запровадженою в банківському секторі США. Наступного 1934 року була створена комісія з цінних паперів і діяльності фондових бірж (SEC). Вона продовжує стежити за виконанням федеральних законів про цінні папери та регулює роботу фондової індустрії в Сполучених Штатах. Федеральна корпорація страхування депозитів (FDIC), яка захищає депозити, розміщені в банках-членах корпорації, також була створена в цей час.
Фото: federalcriminaldefenseblog.com
На відміну від тих подій, через чотири роки після розвалу Lehman Brothers у нинішніх політиків є лише кілька фундаментальних реформ, які, як вони кажуть, зможуть захистити майбутні покоління. "Це можна визнати кримінальним злочином, що ми й досі не вивчили жодного уроку із кризи, яка почалася в 2007 році, і насправді не спромоглися покращити роботу механізмів регулювання, - зазначає Вот. - Я думаю, що це також відображає недостатність людського інтелекту сьогодні".
Банківський бізнес, його складні фінансові операції, його взаємозалежні відносини з основною економікою – Вот вважає, що все це є настільки складним для політиків, що вони бояться зробити щось не так.
"Вони слухають експертів з фінансового середовища, а потім залишають все таким, як воно було раніше, - каже він, пояснюючи, що досі реформи були обмежені лише невеликими змінами в правилах роботи з капіталом. - Немає сумнівів, що цього буде замало, щоб врятувати нас від наступної фінансової кризи".
Перш за все, нові правила достатності капіталу, відомі як Базель III, ще навіть не вступили в силу. У Сполучених Штатах спроби заборонити банкам спекулювати своїми рахунками були відкладені на деякий час. Великобританія планує провести серію реформ, але жоден закон, як очікується, не буде запроваджено до літа 2015 року.
Привабливість старої системи
Не дивно, що деякі з нас зараз хочуть повернутися до головної реформи минулого: розмежування діяльності комерційних та інвестиційних банків у 1933 році. Цю реформу було скасовано в 1999 році за президента Білла Клінтона. Рішення видавалося правильним у той час, коли дерегулювання вважалося чарівним словом.
Фото: time.com
Ще до 1999 року легальність розмежування роботи банків поступово була послаблена. Таким чином, в 1998 році фінансовий гігант Citigroup, який сам по собі виник в результаті злиття банків, отримав дозвіл придбати інвестиційний банк Salomon Brothers.
За іронією долі, Сенді Вейл, який був главою Citigroup до початку фінансової кризи і був одним з основних бенефіціарів дерегулювання, тепер вимагає повторного запровадження поділу між комерційними та інвестиційними банками.
The New York Times, яка боролася проти закону Гласса-Стіголла протягом багатьох років, тепер стає його прихильником. "Побачивши результати цієї широкої дерегуляції, ми тепер вважаємо, що помилялися, підтримуючи дерегуляцію", - пише газета у своїй редакційній статті.
У Німеччині лідер соціал-демократичної партії Зігмар Габріель і Ніколаус фон Бомхард, генеральний директор страхової компанії Munich Re, висловлюються на користь розмежування банків. Вони говорять, що не повинно існувати жодних банків, які були б настільки важливими для країни, щоб їх потрібно було рятувати за рахунок грошей платників податків: "Якщо щось настільки зачіпає роботу системи, тоді щось не так з цієї системою", - наголосив фон Бомхард.
Розмір не такий важливий
Тим не менш, Георг Фареншон, президент асоціації німецьких ощадбанків, бачить речі по-іншому. "Я не великий шанувальник чорно-білої політики, яка говорить, що ми повинні розмежувати роботу банків і тримати їх окремо", - каже він.
Фото: ЕРА
Фареншон захищає існування універсальних банків, які роблять все – облік рахунків, кредитування, операції з цінними паперами та іноземною валютою. "За останні три роки ми побачили, як важливо мати регіональні банки, які також можуть допомогти компаніям середнього розміру з валютними ризиками", - зазначив він.
Економіст-історик Вот також не вірить, що дворівнева банківська система могла б у якийсь спосіб запобігти фінансовій кризі. Але він додає, що розподіл функцій банків необхідний, щоб урізати банки у їх розмірах, аби вони не загрожували всій економіці. Він зазначає, що до початку лібералізації в 1980-х роках, світові вдавалося дуже непогано долати труднощі, і ми не чули про банки, які були "занадто великі, щоб дозволити їм збанкрутувати", а економічне зростання було потужним.
Вот говорить, що той аргумент, що економічне зростання неможливе без великих міжнародних фінансових груп, є міфом. "Нічого, що має важливе значення для економіки, було насправді набагато в гіршому стані 20 або 30 років тому. Нам зовсім не бракуватиме жодної з економічних функцій, які інвестиційні банки виконують сьогодні з огляду на свої розміри".
Саме через свої розміри Deutsche Bank також є "ризиком для Німеччини, який ми дійсно не можемо дозволити собі підтримувати", говорить Вот. "Я не знаю, скільки ще криз нам доведеться пройти, перш ніж ми навчимося добре регулювати наші справи".
Тим не менш, європейські політики зараз в основному займаються боротьбою з борговою кризою. "Це трохи схоже на ремонт корабля, який вже у відкритому морі", - каже економіст-історик.
Тим не менш, він вважає, що ми не можемо дозволити банкам продовжувати накопичувати ще більше ризиків, які в якийсь момент призведуть до наступної кризи. Це не привід відкладати регулювання діяльності банків. "Уряд повинен бути в змозі зробити більше, ніж просто слідкувати за перебігом кризи і ділити фінансову відповідальність на всіх".
Оригінал: Deutsche Welle
