Процедура банкрутства врятує країни боржники
Колоніалізм повертається. Ну, принаймні, на думку провідних політиків двох найвідоміших країн-боржників. Коментуючи нездатність ЄС виконати свою частину угоди, незважаючи на жорстокі скорочення бюджетних витрат для Греції, Алексіс Ціпрас, лідер опозиційної партії Syriza, заявив минулого тижня, що його країна перетворюється на "боргову колонію".
Кілька днів пізніше, Ернан Лоренціні, міністр економіки Аргентини, використав термін "юридичний колоніалізм", щоб засудити рішення американського суду, за яким його країна повинна сплатити кошти в повному обсязі групі "фондів-стерв'ятників", які зуміли уникнути процесу реструктуризації аргентинських боргів після оголошення дефолту країною у 2002 році.
У той час, як слова цих політиків були навмисно запальними, можна зробити деякі дуже важливі висновки із їх промов. Ціпрас запитує, чому основний тягар фінансового коригування через погані кредити повинен припадати на країни-боржники, і в середині цих країн, в основному, на їх найбідніші верстви населення. І він правий. Як кажуть, для танго потрібні двоє, отже ті, хто засуджує Грецію за необережне позичання коштів повинні також засудити необережних кредиторів, які зробили все це можливим.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виходу з кризи більше нема
Лоренціні запитує, як можна дозволити зірвати болісно вироблений процес національного відновлення іншої країни, через рішення одного суду на території іноземної держави на користь однієї невеликої групи кредиторів (які купили ці борги на вторинному ринку). Абсурдність цієї ситуації стає зрозумілою, якщо пригадати, що, частково завдяки оголошенню дефолту і подальшій реструктуризації боргу країни, економіка Аргентини на сьогодні зростає близько 7% на рік, і вважається найбільш динамічною економікою Латинської Америки за період між 2003 і 2011 рр..
Фото: zerohedge.com
Проте, на кону сьогодні знаходиться набагато більше, ніж існування систем соціального захисту у Греції та Аргентині, якими б важливими вони не були. Грецька боргова криза потягла униз не тільки Грецію, але й усю єврозону, а з нею і світову економіку. Якби грецькі борги були швидко зменшені до прийнятного рівня за рахунок реструктуризації, єврозона сьогодні перебувала б у набагато кращому вигляді. У випадку Аргентини ми ризикуємо не тільки покласти край відновленню країни, але й почати новий раунд проблем на світових фінансових ринках, і все через одне сумнівне рішення одного американського суду.
Багато людей стверджують, хоча мені їх дуже шкода, що подібні ситуації є неминучими. Проте, коли йдеться про боргові проблеми в межах наших власних кордонів, ми навчилися припиняти розвиток подібних ситуацій. Всі національні закони про банкрутство дозволяють компаніям із надто великими боргами оголошувати себе банкрутами. Після оголошення банкрутства, компанія боржник і її кредитори змушені співпрацювати, щоб реорганізувати фінанси компанії, дотримуючись при цьому чітких правил.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Францію може спіткати доля Греції
По-перше, накладається мораторій на погашення заборгованості – наприклад, аж на шість місяців у випадку американського закону про банкрутство, яке є дуже дружнім у ставленні до боржника. По-друге, у випадку згоди більшості (або в деяких країнах переважної більшості у дві третини) кредиторів, вони зобов'язані погодитися на запровадження програми скорочення боргу в обмін на нову стратегію управління компанією. Ця програма може включати пряме скорочення (або навіть анулювання) боргу, зниження процентних ставок і розширення терміну погашення боргів. По-третє, позови з боку окремих кредиторів заборонені, поки не буде досягнуто остаточної угоди, для того, щоб окремі кредитори не могли порушити процес реструктуризації. По-четверте, вимоги інших зацікавлених сторін до компанії також беруться до уваги: типовим є те, що виплаті заробітної плати зазвичай надають "першочерговість" перед виплатою боргових зобов’язань.
На жаль, не існує подібного механізму щодо країн. Саме це призводить до того, що врегулюванням кризи суверенних боргів керувати набагато важче. Через те, що країни не мають юридичного захисту від кредиторів у важкі часи, вони, як правило, відкладають запровадження дуже необхідного процесу реструктуризації своїх економік, продовжуючи накопичувати заборгованість в надії (яка зазвичай часто не справджується), що ситуація якимось чином вирішиться сама собою. Це робить проблему заборгованості ще складнішою.
Більше того, оскільки вони не можуть офіційно збанкрутувати, країни стикаються з важким вибором. Або вони оголошують дефолт і ризикують отримати ізоляцію з боку міжнародних фінансових ринків (хоча деякі країни можуть подолати її дуже швидко, як от Росія та Малайзія в кінці 1990-х років), або вони повинні зробити вибір на користь фактичного дефолту, роблячи вигляд, що дефолту насправді не відбулося. У такому випадку країна повинна у повній мірі виплатити за своїми існуючими кредитними зобов’язаннями, перепозичаючи кошти у інших органів, як то Міжнародного валютного фонду або ЄС, у той же час намагаючись домовитися про реструктуризацію своєї заборгованості.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європа повинна подолати страх через кризу
Проблема із прийняттям подібного рішення полягає у тому, що за відсутності чітких правил, процес перегляду боргів стає тривалим і може підштовхнути економіку країни до ще більших проблем. Ми бачили це у багатьох країнах Латинської Америки в 1980-і роки, і ми бачимо це сьогодні в Греції та на прикладах інших країн із периферії єврозони.
Між тим, відсутність правил, що захищають претензії найманих працівників до компаній, у корпоративному законодавстві про банкрутство означає, що претензій найслабкіших сторін – пенсії, допомоги з безробіття, фінансові доплати – страждають в першу чергу. Це створює соціальні заворушення, що потім загрожує відновленню економіки, перешкоджаючи поверненню інвестицій.
Люди прийшли до необхідності запровадження законодавства про корпоративне банкрутство не завдяки потуранню масовому оголошенню дефолту, як такому. Це відбулося тому, що вони визнали, що в довгостроковій перспективі, кредитори - і економіка загалом, теж - отримають більше користі від зменшення боргового тягаря на компанії, які потрапили в біду, для того, щоб ті могли отримати новий старт, і не дозволити їм дійти до безладного розпаду.
Настав час нам застосувати ті ж принципи до країн і запровадити закон про суверенне (державне) банкрутство.
Оригінал: The Guardian
Переклад: iPress.ua
