Незважаючи на всю жорстокість і ненависть, розв'язану режимом російського президента владіміра путіна, Україна продовжує чинити опір своєму агресору, і готова боротися до перемоги.
Рік тому багато хто сумнівався в Україні. Вони припускали, що за кілька днів, максимум тижнів, росія захопить Київ. І деякі з тих, хто тоді так явно помилявся, зараз розмахують "мирними планами", підштовхуючи Україну до поступок щодо її суверенітету і територіальної цілісності в обмін на згоду росії припинити війну.
Але ці "мирні плани" ґрунтуються на поширених міфах, яким ми повинні протистояти, перш ніж вони стануть реальністю.
Перший міф. Україна не здатна повернути свої території
Україна вже спростувала це твердження, повернувши території з-під контролю росії – від околиць Києва до Харкова та Херсона. Українці мають волю до боротьби та ефективну стратегію, щоб повернути все, що їм належить. Натомість, саме наш темп підтримки заважає їм діяти швидше і, зрештою, збільшує кількість жертв.
Більше зброї, більше боєприпасів, більше тренувань – це вірний шлях до повного відновлення території України. А для цього нам потрібна довгострокова стратегія, яка дозволить Україні повністю витіснити росію за межі її міжнародно визнаних кордонів.
Другий міф. росія непереможна
Незважаючи на зневагу росії до людського життя і безтурботну готовність викидати солдатів як гарматне м'ясо, її безрозсудна кількість загиблих все ще не може подолати розрив у можливостях. Українські війська мають високий бойовий дух, компетентних командирів і доступ до значно кращих технологій.
Ми також повинні прийняти реальність, що Захід – з його оборонною промисловістю, яка все ще знаходиться на рівні мирного часу – ще навіть не почав розминати свої військові м'язи на повну силу. Лише сукупний номінальний ВВП країн Північної Європи і Балтії вищий за російський, і саме такі реальні факти повинні лежати в основі стратегії Заходу, а не наратив москви про те, що вона є рівнею НАТО. Мислення, рішучість і політична воля є ключовими.
Третій міф. росія виснажиться і захоче врегулювати конфлікт
путін не готовий до чесного і тривалого миру. Як і у 2008-му та 2014-му, ця війна підживлює російський реваншизм, і коли західні партнери говорять про можливе врегулювання або заморожування конфлікту, москва сприймає це не як відступ, а як ознаку втоми Заходу.
Замість того, щоб наблизити мир, продовження розмов про закінчення війни шляхом переговорів лише збільшує її вартість для України – і для західних союзників. Тому цю війну доведеться "вирішувати" на полі бою, оскільки будь-яка угода, що забезпечить реальні чи уявні вигоди для росії, буде лише перепочинком перед наступною її фазою.
Четвертий міф. Крим є червоною лінією для путіна
путін любить малювати лінії на піску. Він знає, що Захід сприйматиме їх серйозно, як і свої власні. І в ході цієї війни путін постійно малює нові червоні лінії.
Однак ці лінії обмежують швидкість прийняття нами рішень. Єдиною червоною лінією можуть бути лише міжнародно узгоджені кордони, а Крим – це Україна. Якщо ми не дозволимо Україні повернути Кримський півострів, це ніколи не зупинить путіна у його прагненні загарбати більше.
П'ятий міф. Життя з путінською росією після війни
путін і дехто на Заході все ще розраховують на те, що "росія все одно існуватиме" після війни, і, таким чином, планують повернення до "звичного бізнесу". Це пов'язано з переважними побоюваннями, що наступник путіна буде ще більш безжальним і мстивим.
Проте ми повинні розглядати поразку росії не як загрозу, а як можливість побудувати іншу, трансформовану країну, яка більше не загрожуватиме своїм сусідам. Замість того, щоб боятися трансформації росії, ми повинні визнати, що хоча минуло 30 років, розпад Радянського Союзу все ще не завершений – і ніколи не буде завершений, доки не зміниться мислення в москві.
Шостий міф. Всі війни закінчуються переговорами
Цей наратив не витримує випробування історією. Після Другої світової війни європейські країни не повернули свої території після дипломатичної роботи з нацистським режимом. Уявіть собі, що ви сидите за столом переговорів з Адольфом Гітлером наприкінці 1942 року, коли він застряг у Сталінграді, а половина Європи все ще була окупована.
Більше того, чи будь-яка угода про припинення вогню з росією коли-небудь дійсно приносила стійкий мир? Якщо так, то чому грузини досі лягають спати, боячись, що наступна атака забере їхній власний двір? Чи зупинили Мінські домовленості війну, чи, скоріше, вони дали росії час підготуватися до повномасштабного наступу?
Бухарестський меморандум 1994 року, який надав Україні гарантії безпеки в обмін на відмову від ядерного арсеналу, також виявився порожніми обіцянками. Отже, зараз росія повинна бути розгромлена у військовому плані, а не отримувати запрошення на мирну конференцію. А Україну слід запросити до НАТО, як тільки дозволять умови, бо тільки Північноатлантичний альянс може надати реальні гарантії безпеки.
Сьомий міф. Країни Балтії та Польща хочуть помститися росії
Війна проти України підживлюється образою росії за розпад Радянського Союзу. А реваншистський імперіалістичний порядок денний російської федерації є екзистенційним викликом не лише для України, але й для всіх прикордонних держав, включно з моєю країною.
Але кожне рішення, яке ми приймали протягом останніх трьох десятиліть, було спрямоване на створення безпеки для наших людей. Коли ми попереджали про небезпеку з боку росії, нас вважали панікерами – але ми були праві. І ми продовжуємо висловлювати свою стурбованість, бо знаємо, що з путінським режимом ще не покінчено, і світ не буде в безпеці, доки цього не станеться.
Як і Україна, ми хочемо справедливого і тривалого миру. Але якщо Україна буде примушена до врегулювання – це не принесе ні справедливості, ні миру.
Ось чому перемога України – це наша перемога. Їхня безпека – це наша безпека. І тільки перемога зупинить путіна, щоб він знову не прийшов до нас.
Габріелюс Ландсбергіс, Politico
