Своєю поведінкою львівський Євромайдан, дух якого живе саме на барикадах біля військових частин, а не в центрі біля пафосної сцени, дуже нагадує київський.
Львівські майданівці мобілізуються при першій реальній загрозі і розслабляються та переходить в стадію міжусобних війн під час відносного затишшя. Як і столичному Євромайдану тут катастрофічно бракує єдиного лідера.
З війни – у войнушки
"Це помираюча барикада на вулиці Трускавецькій. Основний склад чергових опустили прапор України та залишили барикаду. Востаннє!", – підписав фотографію активіст у відкритій facebook-спільноті, присвячені блокуванню військових частин. Піти і не вернутися – таке рішення прийняли кілька патрулів після важкої нічної зміни о шостій ранку, коли їм ніхто не пришов на заміну.
Вже на другий тиждень блокування біля кожного з дев’яти блок-постів відчутно поменшало львів’ян, які 19-го січня з особливим завзяттям взяли в облогу дві частини внутрішніх військ і одну з "Беркутом" – щоб тутешні силовики, бува, не поїхали в Київ "бити людей".
Сильні морози, тимчасове затишшя в Києві, фізична та емоційна втома дещо розслабили блокувальників. На вахту заступало все менше людей, а байдужість одних ланцюговою реакцією зачепила інших.
"З перших днів, зранку і доки треба, я ходжу на Беркут. Так само і декілька інших 3-5 осіб. Завтра мене не буде вперше, бо у мого чоловіка здали нерви. Часом є відчуття, що війна закінчилася півстоляття тому, а нас забули попередити", – резюмувала з певним розпачем активістка Тетяна.
Для неї вже стали рідними колеги по блок-посту, які так само щодня самовіддано несли варту. "Прошу пробачення за мою відсутність у моїх дядьків, у Наталі, яка заводить дитя у садочок і залишається на барикаді, у Іринки, що розривається між парами-дипломом і Беркутом, у пана Михайла, котрий щодня приносить нам какао", – вже з ностальгією згадує дівчина.
Хоч facеbook-спільнота для "блокувальників" нараховує понад три тисячі учасників, на самих барикадах людей катастрофічно бракує. В найкритичніші часи – з шостої до десятої ранку на всіх разом блокпостах може бути не більше п’ятнадцяти осіб.
При цьому множаться координатори, коменданти та іншого роду начальники, що подекуди дратує звичайних "народних патрулів".
"Люди просто згадали дитинство і бавляться в "штабікі" з раціями, в перервах попиваючи чайок з канапкою, забуваючи про первісну причину створення барикад", "ходить купа командирів і всі намагаються командувати, а на моє запитання "ти хто?" не відповідають", "групка чуваків бавиться в войнушки, а прості люди стають учасниками тої гри". Такими аргументами окремі активісти пояснювали, чому більше не хочуть ходити на блокування.
Самооборона Львова, координаційна рада Євромайдану, Штаб національного спротиву, Львівський автомайдан, Правий сектор, Комітет Майдану Львівщини, Козацька сотня – і це ще не всі структури, які тим чи іншим чином вважають себе причетними до координації блокування. Водночас, координації між собою налагодити так і не змогли.
Укріплення від дощу для новоприбулих блокувальників. Фото: Мар'яна П'єцух
Піком внутрішніх непорозумінь стала спроба часткового розблокування однієї з частин внутрішніх військ.
12 лютого увечері військове командування розіслало анонси журналістам про досягнуті домовленості між ними активістами. Планувалося, що вранці наступного дня ті розблокують одні ворота і випустять частину особового складу на патрулювання районами Львова.
Так, напередодні керівництво львівської міліції заявило: у місті зросла криміногенна ситуація, напряму пов’язуючи це з Майданом. Мовляв, люди поїхали протестувати в Київ і їхні порожні квартири та автомобілі стають приманкою для злодіїв.
Проте попри анонси військових вранці ніхто нікого нікуди не випустив. Активісти Правого сектору перекрили собою виїзд з воріт, а одного координаторів Андрія Породка, який напередодні і домовлявся з військовими, назвали зрадником.
Радикально налаштовані молоді хлопці в масках обіцяли військовим прямо тут влаштувати "вулицю Грушевського" зі всіма відповідними "спецефектами", якщо ті не вернуться назад в часину.
Керівництво в погонах лиш розводило руками, не розуміючи, що відбувається. Мовляв, напередодні було досягнуто чітких домовленостей, скільки людей виїде з частини і яким транспортом.
Замурували? "Бетон" стоятиме до кінця
"Нікого випускати не будемо", – категорично відповідають iPress.ua кілька чоловіків, що чергують біля блок-поста "Бетон", названого в честь габаритної бетонної брили, яка служить за основу барикади. Саме звідси за попередньою домовленістю мали виїхати вранці 13 січня солдати внутрішніх військ.
Напередодні цю брилу відтягли самі блокувальники. Один з чоловіків пояснює: дійсно домовленість була, але йшлося про виїзд лише приватних легкових авто військових, які застрягли там з першого дня блокування.
"То власні машини там стояли, людям же треба їздити, нє?" – переконує iPress.ua патрульний 45-річний Василь.
Народний патруль. Василь з перших днів чергує на барикадах. Фото: Мар'яна П'єцух
Його перебиває колега. Пояснює, що насамперед домовлялися по вивіз сміття з військової частини, якого дуже багато назбиралося за ці тижні.
"Дійсно йшла мова про сміття, але те сміття стоїть досі біля воріт, його навіть не пробували вивозити, коли барикада нами була розчищена!", – бере слово жінка пенсійного віку Марія, яка теж веде патрулювання біля знову заблокованих воріт.
На сусідніх барикадах біля КПП розповідають вже дещо іншу версію. Два молодих юнаки, які представилися комендантами, кажуть: "Їм (солдатам – Авт.) треба було їхати кудись на медогляд, і ще кудись. Була вимога, щоб вони не виїжджали з формою. І казали, що там буде лише один автобус, тобто небагато осіб".
За словами хлопців, військові порушили домовленості тричі. Обіцяли виїжджати невеликою групою, а вишукували цілу колону з військових. Також планувався виїзд у дев’ятій ранку, але ті спробували виїхати напередодні у сьомій вечора.
Більше того, військові самовільно взялися пиляли колодку на воротах, яку повісили протестувальники, не чекаючи ранку, коли ворота їм самі відкриють.
"Вони тиждень просили нас! Дали слово генерала, що ніхто не буде масово виїжджати. За це ми домовилися випускати одну машину вдень, починаючи з наступного дня. Але вечері вони зірвали нашу колодку! Щоб виїхати своїми легковим машинами. Ледь не збили тут дівчину. То що з нами говорити? Ми взагалі тепер їх не випустимо!", - емоційно пояснює патрульний Юрій, паралельно стукаючи молотком.
Коменданти з КПП Роман і Руслан. Фото: Мар'яна П'єцух
Разом з іншими чоловіками він будував з дерев’яних дощок будку біля блокпосту "Бетон" – щоб було куди ховатися від дощу. Раніше біля "Бетону" стояло лиш одне дерев’яне укріплення, обтягнуте цератою. Тепер туди всі не влізуть. Після прецеденту 13 січня людей на блок-постах не кардинально, але таки побільшало.
Сам Андрій Породко, який і очолював так звані перемовини з військовими від імені блокувальників, розгублений. Незадоволеними залишилися і військові, які завернули назад в частину, і багато блокувальників – за те, що з ними розблокування ніхто не погоджував.
Андрій пояснив у коментарі iPress.ua, що останнім часом барикади фактично безлюдні і особливо нема з ким погоджувати такі моменти. Переконує: з першого дня блокування він щоденно чергує під військовою частиною, залишивши роботу, дитину і вагітну дружину вдома.
Згодом став координатором на блок-пості біля КПП. Саме тому військові часто саме з ним ведуть так звані переговори.
"Я є представником координаційної ради від обласного штабу національного спротиву. Займаюся організацією процесів. Туалети, намети, смітники – то робила наша команда. Також я при переговорах доводжу до керівництва частини позицію та думки нашої громади. Всіх старожилів кожної барикади знаю. Перед прийняттям рішення (про часткове розблокування – Авт.) ми ходили до кожної барикади і з людьми радилися", – каже Андрій.
Активіст-коорлинатор не підтвердив і не спростував, чи таки була остаточна домовленість випускати особовий склад частини на патрулювання містом. "Про це говорилося", – неоднозначно зауважив Андрій.
Хлопець каже, що сам до наступних компромісів з військовими готовий. Проте лише за умови, якщо будуть згідні усі учасники блокування.
Проте як узгодити позиції з усіма, наразі незрозуміло. Адже, крім численних незалежних один від одного, а інколи вже навіть ворогуючих між собою, організацій, дотичних до блокування, є ще сотні простих людей, які теж мають свою думку, і які з жодною організацією не координуються.
Стоїмо!
"Мій чоловік встає щоранку в п’ятій годині і йде сюди на барикаду, і стоїть тут до десятої, і так з першого дня", – розказує пані Марія з "Бетону". Ні вона, ні її чоловік не хочуть випускати солдат, адже навіщо було стільки тут стояти.
"З ними може бути тільки одна домовленість: вони нам привозять машину скатів, а ми з них робимо барикади! От тоді я побачу, що у нас з ними співпраця. А наразі вони нам досі не подякували, що ми не спимо, а їх оберігаємо їх!", – пояснює свою позицію літній чоловік, представившись Євгеном.
Розповідає: вже тиждень без вихідних патрулює частину, хоча й доводиться сюди їхати з іншого кінця міста та ще й сваритися з власною родиною: "Мої зі мною не говорять, тому що я тут. А я з ним не говорю, бо вони не тут".
Пан Євген переконаний: у випадку часткового розблокування втрачається зміст в блокуванні взагалі. Бо при відкритті одних воріт "вони всі разом виїдуть і будьте здорові".
Укріплення від дощу для новоприбулих блокувальників. Фото: Мар'яна П'єцух
Згоден з Євгеном 45-річний Ігор. Керівник філії на приватному підприємстві вибачився перед підлеглими і рушив на барикади. Знайшов собі тут місце на кухні. Контролює харчі, щоб вистачало, робить канапки, приймає гарячі страви від ресторанів, які підтримують активістів, та відповідає за роздачу їжі між блок-постами.
"В жодному разі не можна нікого відпускати. Якщо тут дійсно є потреба в додатковому патрулюванні вулиць і не вистачатиме людей, тоді у Львів повернуть з Києва наш Беркут", – пояснює iPress.ua Ігор.
Він не дуже вірить, що військові під прикриттям патрулювання не вирвуться в Київ. Ігор особисто брав учать в операції перехвату автобуса з внутрішніми військами. Активісти Автомайдану зафіксували невідомий автобус на краю Львова міста із закарпатськими номерами, куди сідали львівські ВВшники-контрактники, які невідомо звідки там взялися.
Автобус вдалося зупинити, хлопців у формі відпарили по домам. На що сержанти, за словами Ігоря, обурювалися. Мовляв, за патрулювання в Києві їм всім обіцяли звання прапорщиків.
