RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Хочеш миру – готуйся до війни: Ветеран АТО Андрій Кудабеков вчить виживати в умовах небезпеки

"Я розумів, якщо займатися бізнесом, то лише ним, поєднувати було важко. Війна ще не закінчилась і повертатися до цивільного життя не виходило. Потрібно було заповнити чимось цю порожнечу"
Саме з такими думками ветеран АТО Андрій Кудабеков вирішив припинити свій успішний бізнес з виготовлення м’яких меблів та створити центр спеціальної підготовки "Вовкулака". Ми з Андрієм поговорили про те, чи цікаво цивільним людям навчитися захищати себе, як його досвід і знання можуть бути корисними військовим, та яка вигода в таких навчаннях для самого Андрія.
Хочеш миру – готуйся до війни: Ветеран АТО Андрій Кудабеков вчить виживати в умовах небезпеки Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

Ще у 17 років я торгував усім, що можна було продати

Після того, як відслужив строкову службу і в 1994 році демобілізувався, по-суті, не вмів нічого робити. Мені пропонували і в міліції працювати, до того ж, в "Беркуті", і охоронцем. Працюючи охоронцем я отримував більшу зарплату, ніж мені пропонували в "Беркуті". Це була така робота, що я мав достатньо вільного часу, тому знайшов ще одне заняття. Почав займатися оббивкою м’яких меблів. І поступово це стало моїм основним заняттям. 

Коли тільки почав займатися м’якими меблями, не мав спеціальних знань, але навчився, коли пішов працювати на фірму. Я дуже настирливий, спрацювала підприємницька жилка. У 17 років займався легким бізнесом, торгував усім, що можна було продати. Це був 1991 рік, ми купували цигарки, якісь зубні пасти, шампуні, а потім перепродавали. Я тоді, навіть, почав заробляти більше за батьків. Був достатньо самостійним. 

Коли я закінчив 11 класів, не склавши екзаменів, пішов служити в армію. Тобто, по факту, в мене не було повної середньої освіти. Але я навчався, пішов на курси підвищення кваліфікації, отримав кваліфікацію бухгалтера-економіста малих підприємств. Мені це потрібно було для бізнесу. 

Насправді, армія була присутня в моєму житті завжди. В мене батько військовий і я з дитинства хотів вступати до військового училища. Але в 90-их наша армія розвалювалася, була в такому жахливому стані, що її престиж дорівнював нулю. Та і платили в ній копійки.

Я готувався до строкової служби, тренувався, стрибав з парашутом. Ще до служби в армії в мене було 13 стрибків і велике бажання стати мужнім. А коли безпосередньо потрапив до армії, зрозумів, що морально не готовий, що це не та армія, яку я уявляв.


Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

Одягав костюм і приймав замовлення,
а потім перевдягався і оббивав меблі

Після повернення з армії, справи були кепські, мені довелося фактично з нуля все починати. Доводилося у бандитів позичати гроші, потім вони ж на мене наїжджали, щоб я їм платив. Але якось викручувався. Їм я нічого не платив не тому, що сміливий, а тому, що жадібний.

У 90-их особливої конкуренції з виробництва меблів й не було. В основному возили з Польщі, і я вирішив, що повинен робити кращу продукцію, ніж їхні польські дрова. Мені казали: "Дурень, роби як всі, продавай і більше грошей буде". Я обрав інший шлях – робив найкращі меблі, найякісніші, відповідно і дорожчі. У нас замовляли київські кафе, ресторани. З інших міст зверталися. Та це все прийшло не одразу. На початку одягав костюм, ходив по квартирам і закладам, приймав замовлення, а потім переодягався і приходив оббивати меблі.

Я готувався до війни з Росією ще з 2008 року

1 грудня 2013 року для мене все змінилося. Тоді, коли побили студентів і усі вийшли на Майдан. Ми тоді одягнули військову форму, на Майдані в нас люди питали, чи не будемо їх бити. А ми, навпаки, прийшли захищати їх.

Я від початку розумів, що буде війна. Навіть в старих записах на Facebook говорив, що воюватимемо з Росією, а мене тоді дурнем називали. Я готувався до війни ще з 2008 року, купив собі зброю, їздив на тренування зі стрільби, здійснював польові походи. Після подій в Грузії розумів, що ми можемо бути наступними.


Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

А тут Майдан почався. Коли розпочалися події в Криму, я з Києва повернувся до Чернігова і ми із "Самообороною" почали влаштовувати перші блокпости, бо військових на той час не було. Ці блокпости були бутафорськими і навряд чи зупинили б колону танків. Але все одно це був крок, який змусив інших замислитися. По суті, більше нікому було захищати зі сторони Чернігова, Києва. Це все було неофіційно, на добровольчих засадах. 

Коли я бігав і говорив, що потрібно розпочинати партизанські рухи, усі крутили пальцем біля скроні. Потім мені сказали, що в Чернігові створюють бойовий підрозділ, дали телефон комбата, і направили познайомитися з ним та допомагати. Тоді в Чернігові було багато молодих хлопців – патріотів. Але вони не служили в армії, не тримали зброю в руках. Я взяв свій автомат і вчив їх стріляти. Під час першого відрядження я був з ними до кінця ротації. Сам намагався влаштуватись офіційно за спеціальністю. Минуло дві перші хвилі мобілізації і на третю мені запропонували повернутись до спецназу, у 8 полк. Я прослужив там рік.

Війна ні для кого не минає безслідно. Залишається десь глибоко в душі, а згодом накопичується і вибухає. Неважливо скільки тривав бій, якої інтенсивності він був, коли потрапляєш туди, це змінює тебе абсолютно. Цей стан, цей біль залишається назавжди. Бувають моменти в житті, коли тебе хочуть зламати, втоптують в бруд, і якби не рідні, друзі і фахівці психологи, самому із цим справитись майже неможливо.


Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

Люди думають, що втомилися від війни,
але захистити себе потрібно вміти

Я багато років займався самоосвітою. Їздив зі знайомими професіоналами на навчання, полігони... Коли служив в АТО, під час служби, коли приїжджав додому у відпустку, мене часто запрошували у якості тренера для молодих бійців, я ділився власним бойовим досвідом, який накопичував доволі довго. Бачив, що є недолік навичок і серед військових, і серед добровольців. Я бачив, що моя допомога має попит, вчив і військових, і цивільних, їздив різними містами України, по різних підрозділах, не лише в зону бойових дій. І коли повернувся в Чернігів, то почав допомагати хлопцям готуватися. Згодом заняття стали регулярними і досить масовими. 

Після звільнення з армії потрібно було вирішувати чим займатися далі.

Події Майдану і війна змінили мої погляди. Десь, можливо, надломили мене, я не міг морально і фізично повернутися до старої справи з виготовлення меблів. Розумів, якщо займатися бізнесом, то варто присвячувати час лише цій справі, поєднувати ще щось було важко. Війна ще не закінчилась і повертатися до цивільного життя не виходило. Потрібно було заповнити чимось цю порожнечу.


Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

Завдяки тим тренінгам, які я проводив, вирішив заснувати центр спеціальної підготовки "Вовкулака". Це був центр, де не тільки цивільним надавалася військова та спеціальна підготовка, а ще і клуб ветеранів та учасників бойових дій.

Ми організовуємо спеціальну підготовку. У програму входить тактична медицина, військова топографія, виживання в умовах мінної небезпеки і в дикій природі, тактика-спеціальна підготовка, рукопашний бій і загальна фізподготовка, навички володіння різними видами холодної і стрілецької зброї, ведення спеціальної розвідки і агентурної розвідки та інше.


Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

Звичайно, з 2014 року до наших армійських підрозділів приїжджали інструктори, в тому числі з-за кордону. Я бачив, що армія змінюється. Але вони викладали більше тактичну медицину, а те, що стосувалось проведення бойових дій, - не дуже. Інструктори не одразу знали і розуміли специфіку нашої війни, як вона велась.

В мене траплялися моменти, коли хотілось усе покинути і не працювати. Був період, коли я помічав, що це все нікому не потрібно, бо військові вже вважали нашу армію найсильнішою. Я бачив, що зацікавленість в цих тренінгах знижувалась. В деяких підрозділах хлопців просто змушували ходити слухати мене. Я вирішив поставити їм запитання про розтяжку, якщо вони відповідають правильно, то я збираю речі і йду геть. Після цього вони зрозуміли, що нічого не знають і слухали уважно, просто цей момент потрібно було переломити. Але вже існує багато спеціальних центрів, тренінгів, приїжджають фахівці з-за кордону, в мене з’явилося розуміння, що в цій справі можуть обійтись без мене. І  ми вирішили зосередитися на дітях. Хоча і дорослим наші тренінги можуть бути корисними. 


Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

Для дорослих курс більш поглиблений, для дітей простіше. Їм дуже подобається фотографуватися зі зброєю, тримати її, роздивлятися та розбирати. Також показуємо дітям, як виглядають вибухонебезпечні предмети, і як поводитися у випадку, якщо вони їх знайдуть. Неодноразово ж траплялись випадки, коли діти отримували травми від знайдених предметів. До того ж, це не стосується зони бойових дій, таке може трапитися у будь-якому місті. Ще ми проводимо тренінги як вміти атакувати і оборонятися, а також виживати з пораненнями.

З одного боку, люди вже втомилися від війни, з іншого – думають, що війна скінчилась і вчити нічого не треба, проте нас продовжують запрошувати до шкіл, просять проводити тренінги і заняття.


Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

У нас є невеликий зал для рукопашного бою, оснащений спеціальними матами для боротьби, манекеном для відпрацювання прийомів та кидків, боксерськими грушами, всілякими макетами ножів, пістолетів, автоматів. Також є тренажерний зал, у якому є різноманітне спорядження і тренажери. Є власний "кілхаус" зі стендами для метання ножів. Можна змінювати конфігурацію приміщення для відпрацювання різних вправ. Ми маємо дуже серйозну базу різної зброї. Від муляжів ножів, до навчальних "Градів". А також макети пістолетів, автомата Калашникова, РПГ та інших макетів. Проводимо різноманітні курси, щоб не сталося так, що в руках опинилась зброя, а ви не знаєте як нею користуватись.


Фото: з особистого архіву Андрія Кудабекова

Окрім того, ми запрошуємо істориків, аналітиків. Була у нас, наприклад, лекція на тему "Гібридних війн Росії". Або вчили розпізнавати різні види бойової техніки і тактичні знаки на ній. Це допомагає визначити, чиї машини і зброя стоять навпроти, більше дізнатися про противника. Люди приходять та із задоволенням слухають. Трапляється, що на лекціях навіть не вистачає місць для всіх охочих.

Наш центр в Чернігові допомагали організовувати волонтери, представники різних організацій та друзі. Вони нам дарували бойлери, кондиціонери та тренажери. Ми існуємо на їхні пожертви.

Хлопці, які проводять тренінги, робили це безкоштовно. Ми намагалися проводити платні, для матеріальної підтримки, але Чернігів – місто маленьке. Часто буває, що хлопцям набридає, але вони все одно згодом повертаються до роботи. Та, нещодавно, ми прийняли рішення, що час волонтерства закінчився. "Вовкулака", як і раніше, на громадських засадах допомагатиме ветеранам і дітям. Але інструктори повинні виходити на новий, професійний рівень і заробляти, як належить професіоналам. 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

29 03 2019 16:44
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ