Війни закінчуються домовленостями, як нам неодноразово говорили. Але для цього також потрібна добра воля і бажання врегулювати, чого росії бракує.
Сполучені Штати не можна звинувачувати в тому, що вони намагалися. Протягом десятиліть після Другої світової війни вони укладали пакти, договори та угоди зі своїм головним ядерним ворогом. Вони проводили саміти на найвищому рівні й організовували незліченні зустрічі між міністрами закордонних справ, чиновниками і військовими. Були створені цілі нові академічні дисципліни, присвячені розумінню росії і, наскільки це було можливо, спілкуванню з нею.
Ось вам і добрі наміри. Документи тих років зараз розкидані по геополітичному ландшафту і здебільшого забуті. Коли хтось згадує про угоду з росією, то тільки тому, що вона розривається владіміром путіним та його поплічниками.
Яку роль насправді відіграли ці угоди? Вони привели нас до цього жахливого моменту, коли в Україні вирує війна, а росія прагне стерти її з лиця землі. Отже, ще одна угода? Справді?
Існує розумний аргумент (який зі зрозумілих причин не дуже добре грає на руку Вашингтону), що США стали майстром самостримування. З цієї точки зору нескінченні американські угоди про роззброєння з кремлем призводили лише до того, що Америка ставала стороною, яку стримували. США повернули собі першість і втратили її знову – після розпаду СРСР і укладення нових угод. Про що думали Сполучені Штати (або Велика Британія), коли в 1994 році змушували Україну позбутися свого ядерного арсеналу в обмін на "гарантії безпеки" з боку росії, передбачені Будапештським меморандумом? Прозріння колишнього президента Клінтона 4 квітня прийшло занадто пізно.
Але ми не здаємося. Речник Міністерства оборони нещодавно заявив: "Наша робота полягає в тому, щоб продовжувати підтримувати Україну на полі бою, аби вона була в найкращій позиції за столом переговорів". Для переговорів про що? Війна росії проти України є відверто геноцидною. російська православна церква видала російським військовим картки-гаманці: "Ваше завдання – стерти українську націю з лиця землі", – сказано в них. кремлівські пропагандисти в прайм-тайм роблять подібні страхітливі заяви про наміри геноциду. Колишня прем'єр-міністерка Ізраїлю Голда Меїр (за збігом обставин, народжена в Києві) зазначила: "Вони кажуть, що ми повинні бути мертвими. А ми кажемо, що хочемо бути живими. Між життям і смертю я не знаю компромісу".
Давайте прояснимо ситуацію. Нинішній російський режим може, як і в минулому, припинити стріляти на деякий час. Але він не відмовиться від своїх імперських амбіцій. Тому питання не у мирі та війні, а в швидкості вимирання української нації.
Як буде виконуватися нова угода? Країни, на які припадає більше половини світової економіки (частка росії дорівнює частці Нью-Йорка), і які мають найбільший військовий альянс в історії, не змогли запобігти вторгненню росії в Україну у 2014 році та анексії Криму. Чи могли б G-7 і НАТО зробити більше цього разу? Так, звичайно. Чи зроблять? Це вже інше питання.
І якщо у нас немає волі й просвітленого інтересу допомогти Україні відновити свою безпеку і суверенітет сьогодні, то чому ми повинні мати їх для України або будь-якої іншої країни завтра?
Ось у чому суть. "Справа Америки – це бізнес", – сказав президент Калвін Кулідж. Американська ДНК вимагає і відображає меркантильне середовище, яке потребує стабільності та передбачуваності, щоб зробити бізнес можливим. З цією метою стриманість і компроміс є предикатами, що забезпечують непорушність шлюбних угод. Ми святкуємо їх як розв'язання проблеми, а не її причини. Ми так само налаштовані поводитися з росією. Але росія належить до іншої галактики. Повірте хоч раз путіну, коли він каже: "У нас інший генетичний і культурний моральний код".
росія вважає, що влада має бути священною. Компроміс – це анафема. У 1839 році французький аристократ і письменник маркіз де Кюстін відвідавши росію написав: "Розмовляти – це змова, думати – це бунт; думка – це не тільки злочин, це ще й нещастя". путінська росія має дещо інший світогляд.
Вона розглядає будь-яку угоду лише як аперитив. Вона існує для того, щоб заперечити саму її мету, або для того, щоб зрозуміти, що вона прямо протилежна, або для того, щоб виграти час. Єдиним елементом передбачуваності є її порушення.
Україна пройшла важкий шлях відтоді, як 17 грудня 1917 року росія заявила, що "визнає без будь-яких обмежень і умов і в усіх відношеннях національні права і незалежність Української Республіки". А потім знову в Статуті ООН, Гельсінських угодах, Будапештському меморандумі та десятках інших угод.
Але США не припиняють спроб. Надаючи росії дипломатичне визнання у 1933 році (у той самий час, коли вона морила голодом Україну), кремль погодився "утримуватися від ... будь-яких дій, явних чи прихованих, які можуть будь-яким чином зашкодити спокою, процвітанню, порядку чи безпеці Сполучених Штатів в цілому або будь-якої їх частини, зокрема, від будь-якої агітації чи пропаганди". Як це спрацювало?
І так далі, і так далі, через Ялтинські угоди до "духу Женеви", "духу Кемп-Девіду", "духу Відня", "духу Гласборо" і "духу Гельсінкі" часів Холодної війни.
Вічно всепрощаючі і сповнені надій США просували членство пострадянської росії у Світовому банку, МВФ, "Великій сімці" і, що катастрофічно, в Раді Безпеки ООН (в обхід обов'язкових процедур прийому). Угоди виявилися марними.
росія залишається непримиренною, агресивною і невблаганною. Давайте домовимось? Ніколи більше.
Про автора: Віктор Рудь – колишній голова Українсько-американської асоціації юристів та голова її Комітету у закордонних справах.
Джерело: CEPA
