Що хоче Майдан
Тільки Майдан чомусь не святкує. Для Майдану Янукович не поступився, не здався, Майдан по-іншому сприймає останні новини.
Майдану не важливо, скільки Янукович зробив кроків назад, вправо чи вліво. Для Майдану очевидно єдине – Янукович хоче вийти з цієї пригоди по-мінімуму «сухим», по максимум живим. Для великої частини Майдану тепер головне – не дати добитися йому плану максимум.
Єдиний предмет переговорів і компроміс, про які хоче чути Майдан – обрати для Ката долю Каддафі чи пожаліти і обрати для нього долю Хусейна.
Фото: AFP
Розмови між інтелігентними та віруючими людьми про вид страти для Ката стали в Україні такою ж буденністю, як літні жінки і діти з бруківкою в руках у процесі заготовки озброєння для оборони Майдану.
Тільки зараз Майдан стає дійсно екстремістський – Майдан відверто прагне розправи. Сотня смертей побратимів, побачених на власні очі, зробила серця Майдану закостенілими, а сльози закам’янілими. Смерть вже не є для Майдану чимось надзвичайним, смерть стала буденністю, десяти трупів загартували Майдан і виробила імунітет від жалості.
Кат сам виростив собі ворога, зробивши людей безжальними. Майдан не видавить сльози на благання про пощаду та не сприйме каяття, Майдан не послухає жодного Понтія Пилата з пасхальною пропозицією помилування.
Що хоче опозиція
Опозиція хоче спокою. Опозиція хоче врешті передихнути від тої відповідальності, яку на неї поклав Майдан. Опозиція втомилася від «ганьби» з боку Майдану і попередніх принижень з боку Банкової.
В опозиції давно вичерпався ліміт красного слівця для виступів зі сцени, і жодна «куля в лоб» уже не врятує. В опозиції бойовий запал видихається щоразу, коли її не чують по обидва боки барикад.
Опозиція хоче спокійно легалізувати процес поетапної передачі влади і планово готуватися до виборів. Опозиція готова чекати і до умовно дострокового грудня, і до планового березня 2015 року. Аби тільки в спокої і без «ганьби».
Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Арсеній Яценюк. Фото: AFP
Що хоче Європа
Європа хоче спокою ще більше. Щоб їй перестали щодня писати, кричати, волати – SOS! Європі вже незручно самій перед собою, в неї закінчилися всі синоніми слова «стурбовані», і самій ніяково від своєї «сміливості» у вигляді запізнілих санкцій.
Європа хоче по швидше забути про ці санкції, і далі жити розміреним життям у мирі з східним імперіалістом.
Європа хоче приїхати на легалізований процес передачі влади в грудні чи то в березні, їй точно байдуже, коли саме, щоб засвідчити про перемогу демократії в Україні.
Європа знову хоче дати натяки Україні, що її дуже чекають в якості зручного буфера між нею та імперіалістом, і знову без жодної конкретики про повноцінне членство.
І що про це думає Майдан?
Майдан зараз має вигляд замурзаного сажею 22-річного хлопчини, з надрізаним вухом, без одного ока, з відірваною кистю руки та вщент вкритими ранами від осколків ногах. Хлопчини, в якого тепер немає рідного брата – його вбили кулею в голову, немає друга – його закатували в зимових лісах, немає батька – він пропав безвісти або згорів до невпізнанності.
Фото: AFP
Майдан тепер проблема не для Ката, Майдан тепер проблема для опозиції і Європи. Вести дипломатичні бесіди і переконувати в необхідності компромісів замурзаного хлопця з відірваною кистю і вбитими близькими – це як запропонувати хворому вставити протези і якісне лікування, але при цьому попросити забути його природу травм і повірити що таким він народився –калікою та сиротою.
Просити «забути» безокого та безрукого хлопчину можна було. Але ще до втрати брата-друга-батька. Ще до благань калікою, але ще не сиротою, про допомогу. Зараз вже пізно.
Майдан житиме ще довго. Або час залікує всі його рани і хлопчина пошкутильгає додому, або всім доведеться слухати вимоги Майдану. Перша з них наразі – відставка. Про грудень всі можуть забути, інакше буде лютий.
