Кремль випробовує свій шарм як протидію ЄС
Джуді Демпсі, редактор бюлетеню Strategic Europe у європейському представництві Фонду Карнегі за міжнародний мир, пише у The New York Times про спроби Москви скористатися своєю м’якою силою впливу, щоб переконати Україну приєднатися до своїх інтеграційних проектів.
Демпсі вказує на те, що коли Володимир Путін відвідав наприкінці липня Україну, то не оминув нагоди заявити, що історичні зв’язки України з Росією зараз мають таке саме значення, що й колись. Більше того, він запропонував інтегрувати збройні сили обох країн. Слова Путіна є відбиттям дедалі сильніших спроб втягнути Україну до Митного Союзу та інших інтеграційних проектів Росії, які вона використовує для зміцнення свого впливу у регіоні. І вже зовсім невипадково ці спроби мають місце саме зараз, у час інтенсивного суперництва між Росією та ЄС за так звану нову Східну Європу, групу країн, що беруть участь у програмі ЄС, що зветься Східним Партнерством.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія - наш ворог №1
Посилаючись на польських експертів, Демпсі пише, що Росія не бажає допустити зближення згаданих країн з Європейським Союзом, оскільки побоюється втратити свій вплив у цій частині континенту. Водночас саме Східне Партнерство не є аж настільки привабливим, щоб стати противагою для м’якої сили Кремля. Підсумок попередніх досягнень Партнерства у пропаганді політичної та економічної лібералізації у країнах регіону є непереконливим. Деякі експерти вважають Партнерство "бюрократичним інструментом" з обмеженим політичним значенням, що є свідченням обмеженої здатності ЄС чинити вплив на своїх східних сусідів.
Для Литви та Польщі головним здобутком Східного Партнерства мало б стати підписання цього року Угоди про асоціацію з Україною. Вона принесла б економічні та політичні вигоди обом сторонам. Литовські політики вважають також підписання угоди "геополітичним" ходом. Перешкодами на шляху до підписання угоди є справа Тимошенко й небажання України проводити визначені ЄС реформи. Серйозною проблемою є також відсутність в України бажання плекати відносини з Європою. Вже кілька років Віктор Янукович протиставляє ЄС та Росію, щоб у цей спосіб виграти щось для себе: чи-то торговельні привілеї від ЄС, то дешевші енергоресурси з Росії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польща боїться втратити Україну, а Росія пропонує "справжню любов" без жодних умов
Коливання Януковича, найімовірніше, пояснюються невеликою перевагою прибічників інтеграції з ЄС в Україні і необхідністю президента України розрахувати політичний ризик, пов’язаний із зайняттям конкретної позиції перед президентськими виборами 2015 року. Ця позиція, а також розвиток економічної та політичної ситуації у решті країн Партнерства, має для Європи велике значення. Йдеться не лише про противагу для російського впливу, але й про те, чи ці країни готові прийняти демократичну модель. Втім, обіцянок, які дає Брюссель Україні і що стосуються вільної торгівлі та поглиблення політичних зв’язків, є замало. У 1990-х рр. країни Центрально-Східної Європи були більш схильні до проведення демократичних реформ, оскільки у перспективі на них чекало членство в ЄС. Власне це бачення вступу до спільної Європи було найбільшим каталізатором усіх змін. Тим часом, з країнами Східного Партнерства ніхто не розмовляє щиро про майбутній вступ.
Власне з цієї причини серед східноєвропейським еліт та олігархів переважає думка, що будь-які реформи є зайвими. У цій ситуції ті, кому на проведенні таких реформ залежить, відчувають розчарування та гіркоту. Цим може скористатися Москва. Якщо ЄС дозволить, щоб нова Східна Європа від нього віддалилася, політична рівновага на континенті може зламатися.
Наступний газовий хаб буде в Україні?
Christian Science Monitor публікує допис запрошеного блогера, експерта з енергетичних проблем Скотта Белінксі, що оцінює у ньому шанси України створити в себе ще один загальноєвропейський хаб для торгівлі газом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Капітуляція Газпрому
Як вважає Белінксі, створення газового хабу в Україні може мати нечувані наслідки та назавжди похитнути контроль Росії над Україною. Він тут же висловлює здивування, що за п'ть років президентства начебто проєвропейського Віктора Ющенка Україна спромоглася зробити лише кілька кроків, щоб вийти з тіні пострадянського простору. Відносини з ЄС стали прохолодними під кінець його президентства, частково через бездіяльність Ющенка, частково через заклопотаність ЄС власною економічною кризою.
Натомість, залежність України від Росії досягла нового високого рівня, коли після суперечки щодо ціни на газ у 2009 році, Київ був змушений підписати 10-річний контракт, за яким погодився платити за російський газ непомірну ціну, "зовсім непов’язану з ринковою". Невигідні умови торгівлі надокучають Україні з часу здобуття нею незалежності та всупереч стратегічного географічному положенню країни: Україна доволі буквально є мостом між Сходом та Заходом, з трубопроводами, які транспортують 70% газу з Росії до ЄС. Водночас, країна має інфраструктуру для зберігання та транспортування газу, якій можна позаздрити, а також перспективні поклади вуглеводнів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ціна газової незалежності, непосильне завдання Литви і Польща, яка бореться за Україну в ЄС
Белінксі шукає причини, чому Україна раніше не могла скористатися своїми конкурентними перевагами. Однією з причин є відсутність прозорості в прийняття рішень щодо енергетичної політики – угоди між "Газпромом" та "Нафтогазом" часто укладають особи, що працюють під тиском серйозного конфлікту інтересів. Крім того, "Нафтогаз" домінує на внутрішньому ринку, незважаючи на хронічну неплатоспроможність. Компанія зараз розраховує на третій вже порятунок урядом, починаючи з 2008 року, і все одно, схоже, досі неготова у фундаментальний спосіб змінити методи свого управління. "Нафтогаз" є символом компанії, що є занадто великою, щоб збанкрутувати, і вона це знає, оскільки його керівники відмовляються вчитися на своїх помилках, поки громадськість платить за них.
