Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

Мільярдер з Дніпропетровська, людина, яка зупинила Путіна

Мільярдер з Дніпропетровська, людина, яка зупинила Путіна
Ігор Коломойський. Фото: radiosvoboda.org
Gazeta Wyborcza публікує репортаж із Дніпропетровської області, яка завдяки зусилля команди олігарха Ігоря Коломойського зуміла зберегти мир, а її мешканці стали ще більшими патріотами України.

Перегороджене шосе. Мішки з піском і важкий кулемет. Неприємно. До нас йде хлопець у чорній балаклаві. Неприємно. Але за мішками з піском і важким кулеметом, на білборді, куди клеють рекламу, висить великий плакат. Жовто-синє тло. Це означає, що це блокпост урядових сил. Стає легше. Ще один напис: "Приносимо вибачення за незручності, пов'язані з антитерористичною операцією". Дивно...

Хлопець у балаклаві нахиляється до вікна: - Доброго дня. Національна гвардія України. Панове, будь ласка, пред'явіть документи.

Доброго дня, вибачте, панове... Що тут відбувається? Зазвичай, гарчать: Стоп! Документи! Відкрийте багажник! Звідки їдете, куди, навіщо? Неначе насолоджуються своєю роллю.

Вадим повертається до мене з-за керма, в очах тріумф: - Я ж Вам казав. Це наші люди. Наш батальйон. Клас, чи не так?

На дорозі М-04, що веде зі сходу, це останній блокпост перед Дніпропетровськом. Містечко Підгородне. Вже видно багатоквартирні будинки селища Ювілейне та Індустріального району.

Важко повірити, але донедавна за менш ніж 150 км звідси були вже блокпости сепаратистів. До Донецька 240 км (3 години їзди), 250 км до цитаделі бойовиків - Слов'янська.

Блокпост укомплектований солдатами добровольчого батальйону "Дніпро-1", частини, створеної у Дніпропетровську з мешканців Дніпропетровська і для захисту Дніпропетровська.

Цей батальйон створив Ігор Коломойський, бос усіх босів - як його віднедавна напівжартома називають у місті. Мільярдер з імперією понад 200 компаній та новий губернатор. Тут ще про нього кажуть: людина, яка зупинила Путіна.

Депозит

Вадим Птічук каже: - Я людина Коломойського.

Ми проїжджаємо повз великі білборди "Приватбанку": "10 тисяч доларів за москаля!". Ще один ролик на великому вуличному екрані вже у центрі довго показували по телебаченню. Радісний голос з екрану вигукує: "Злови сепаратиста!" Маленька дівчинка відповідає: "Мій тато зловив двох сепаратистів, і тепер в мене є новий планшет". Після неї жінка: "Ми з донькою зловили чотирьох і їдемо на море". Чоловічий голос за кадром: "Скористайся спеціальною пропозицією: поклади живого сепаратиста на депозит під 12%. Сепаратист сидить, ваші гроші працюють". Наприкінці ролика карикатура на власника банку. Ігор Коломойськими з домальованими семітськими рисами обличчя несе менору та сувій Тори.

- У цього Твого боса є почуття гумору, - кажу я.

- Так, - киває Вадим. - Але жартувати з ним не можна.

Перші дні бунту на сході України після перемоги Майдану. Одягнені в уніформу без знаків розрізнення росіяни захоплюють Крим. У містах Донбасу займають чергові урядові будівлі.

У Дніпропетровську, схоже, буде те саме. На проросійські мітинги збираються декілька десятків, а іноді й декілька сотень людей. Є плани і спроби захопити будівлі місцевої адміністрації. Вулицями швендяють агресивні групи хуліганів, бандитів-"тітушок", як їх називають тут. Вони начепили на себе георгіївські стрічки та полюють на українських активістів.

Не можна було виключати нічого.

2 березня Коломойський стає губернатором. Робить кілька миттєвих і точних кроків. Призначає двох довірених осіб своїми заступниками - давніх друзів і партнерів, людей у Дніпропетровську відомих і шанованих. Це підприємці та мільйонери Філатов і Корбан.

Люди Коломойського - озброєні охоронці "Приватбанку", добре навчені, знайомі зі зброєю, у більшості колишні солдати і міліціонери, часто офіцери, ще у службових автомобілях з логотипом банку - беруть під свій контроль деморалізовану місцеву міліцію. Заарештовано кільканадцять людей, захоплено незаконні склади зі зброєю - автоматами, гранатометами, боєприпасами. Усе нове та у скриньках без розпізнавальних знаків. З підтримкою міліції банківські охоронці займають ключові точки міста і тихо розставляють своїх людей у будинках місцевої адміністрації. Протягом місяця створено батальйон територіальної оборони "Дніпро-1" - перший з добровольчих підрозділів міністерства внутрішніх справ України. Перше завдання - зберегти порядок у регіоні. Служать у ньому знову ж таки охоронці Коломойського.

Водночас, губернатор віддає у будівлі місцевої адміністрації кабінет у розпорядження проросійських активістів. В них повинен бути доступ до деяких офіційних документів, вони можуть проводити інспекції у створюваних ротах територіальної оборони, щоб переконатися, що до них не набирають неонацистів та інших ультраправих екстремістів.

У Дніпропетровську або в будь-якому іншому місті в області не пролунало жодного пострілу, не була зруйнована жодна будівля. У серпні у соціальних мережах мешканців міста закликали вийти на велику проросійську демонстрацію. Прийшли дві особи.


Найкращий учень

Коломойський народився у 1963 р. у єврейсько-українській сім'ї. Він виріс в одному зі спальних районів Дніпропетровська - в огидному будинку, якими у 1960-х рр. забудовували усі міста СРСР. Напівофіційно їх називали "хрущовками" від імені лідера, за якого їх будували, але люди прозвали їх "хрущобами". Така гра слів. Вона поєднує у собі прізвище Хрущова і слово "трущоба" (нетрі). Чудово характеризує комфорт життя.

Він мав стати інженером, як батьки. Вивчав металургію.

Від першого до останнього класу був найкращим учнем. Уроки робив в останній момент, зазвичай, на перервах. Він першим добровільно йшов до дошки і на місце повертався з п'ятіркою.

Він, мабуть, є єдиним серед українських олігархів, що свій перший мільйон доларів заробив ще у 1980-х, без зв'язків з комсомолом, партією, керівниками міністерств, об'єднань, підприємств, що займалися зовнішньою торгівлею, або великих заводів, без паразитування на найкращих шматках державного майна.

У віці 20 років він став батьком, а на 40-рублеву стипендію сім'ю утримати було неможливо. Він зібрав у кооператив групу друзів з університету. Вони їздили навколишніми селами і фотографували крихітні побиті часом сімейні фото, весільні або навіть паспортні. У Дніпропетровську в ательє з цього робили велику, оформлену в раму, стилізовану під акварель, репродукцію.

Член кооперативу Коломойського заробляв за один день еквівалент двох щомісячних студентських стипендій.

Його друг університетських часів Кирило Ланідов, донині партнер Коломойського, згадує: - У всіх нас були проблеми з цими фото, величезний опір, навіть докори сумління - така халтура! Діяльність, зосереджена виключно на зароблянні грошей, одним словом: підприємництво, конфліктувала з прищепленим нам і нашим батькам етосом радянського інтелігента. Тепер це видається кумедним, але тоді ми ставилися до цих дилем смертельно серйозно. Ми стільки вечорів розмовляли про це.

Бути письменником, конструктором або навіть вчителем чи інженером, що працює більше для країни і комунізму, ніж для себе - це почесно і шляхетно, але стати торговцем, що набиває власний гаманець - це видавалося негідною, навіть нечесною справою.

Видавалося усім, окрім Ігоря.

Щоденна норма

В юридичній фірмі Вадима Птічука закінчується зустріч. Говорять про придбання двох ділянок для будівництва поруч з вул. Гоголя. Учасники дискусії як з фото у журналі: італійські костюми, запонки у манжетах, блискучі годинники.

- Ця вулиця у Дніпропетровську - це як Рубльовка у Москві, - пояснює Вадим. - Найдорожча нерухомість. Найбагатші люди. На цій ділянці ми поставимо офісну будівлю, а на цій - люкс.

- Що таке "люкс"?

- Житловий будинок з найдорожчими квартирами.

Нерухомість є спеціалізацією Вадима. На стіні офісу висить карта міста. Два на два метри. До неї майже як до штабної карти фронту шпильками прикріплені зелені, жовті і червоні паперові прапорці. - Це наші ділянки, ділянки, які ми купуємо, і ті ділянки, які ми плануємо придбати, - пояснює він. З-під прапорців міста майже не видно, стільки цих прапорців. Усе групи "Приват". Це умовна назва, оскільки "Приват" не є ані корпорацією, ані холдингом, ані трастом. - Я сказав би: сім'я пов'язаних між собою компаній, контрольованих босом та його діловими партнерами - більше 200 юридичних осіб.

Позначена прапорцями нерухомість - це у масштабах діяльності групи дрібниці. - Планктон, - каже Вадим.

Група "Приват" вже давно стала глобальним гравцем. Її ядром є металургія (гірничі комбінати та металургійні заводи, які контролюють 30% світового ринку ферросплавів), нафтопереробна промисловість (11 НПЗ і мережа зі 140 автозаправних станцій), повітряний транспорт (п'ять авіаліній) і медіа (чотири телеканали, декілька газет і веб-сайтів).

Флагманом групи є заснований у 1995 році "Приватбанк", найбільша фінансова установа в Україні. Він є практично монополістом в обслуговуванні фізичних осіб та безперечним лідером у сегменті обслуговування бізнесу. Банк інвестує, кредитує, страхує, перестраховує ризики, надає посередницькі послуги. З кожних десяти банківських переказів, які роблять щодня в Україні, сім припадає на "Приватбанк". Він обслуговує 22 млн роздрібних і корпоративних клієнтів у 12 країнах, що ставить його на триста п'ятнадцяте місце у світі.

З того, що казали люди на зустрічі в офісі у Вадима, випливає, що придбання ділянок виглядатиме, як пограбування банку. Підкуп акціонерів, "наш" нотаріус, придбання часток у таємниці від мажоритарного власника компанії, насамкінець переговори, фактично пропозиція, від якої не можна відмовитися.

- Україна, - посміхається Вадим. - У нас бізнес - це не гра у пісочниці. Одного разу ми їх, іншого разу вони нас, це гра для твердих. Вадим розповідає історію з 1996 року: - Павло Лазаренко, тодішній голова обласної ради, довірена особа президента Кучми, а пізніше прем'єр-міністр, змусив Коломойського відступити йому частину бізнесу. Він повинен був переписати 16% акції у ключових компаніях групи "Приват" на вказану Лазаренком людину - його водія Леоніда Гадяцького. Це були десятки, якщо не сотні мільйонів доларів.

У 2003 році босу групи "Приват" оголосив війну мільярдер Ринат Ахметов і група олігархів з "Індустріального союзу Донбасу". Використовуючи свій вплив, вони змусили висунути Коломойському звинувачення у замовленні вбивства адвоката Сергія Карпенка, що працював на його конкурентів і якого мало не позбавив життя невідомий зловмисник з ножем. Він дивом вижив.

Процес тягнувся кілька років, але, у підсумку, закінчився виправданням Коломойського.

Ідолом Вадима є Геннадій Корбан, бізнес-партнер Коломойського, заступник губернатора за його ж рішенням. Корбан говорить про себе: "фахівець з корпоративних воєн". - Методи ворожих поглинань, які в Україні є щоденною нормою, він розвинув і творчо вдосконалив, - каже Вадим.

Конкуренти про методи Корбана: "Крадіжки і знищення реєстрів акціонерів, фальсифікація звітності, блокування або скликання загальних зборів акціонерів на вимогу власника однієї акції, зміни у правлінні та усунення генеральних директорів силою одного голосу". І, що найважливіше, майже кожну операцію він проводить у білих рукавичках, а її підсумки завжди санкціоновані дніпропетровськими судами.

Якщо група "Приват" програє, то залишає після себе випалену землю. Коли декілька років тому Ахметов переміг Корбана у боротьбі за поглинання одного з потужних гірничо-збагачувальних комбінатів, його люди не знайшли у здобутій компанії ніяких фінансових документів, номерів рахунків чи договорів.

В суді колишні керівники комбінату, не мругнувши оком, дали свідчення, що всю документацію з'їла цвіль.

Відрядження

Гроші, зароблені у студентському фотокооперативі Коломойський інвестував у перше ділове відрядження у Москву.

Це був 1989 рік. Державні підприємства, яких горбачовська перебудова вихопила з летаргії і примушувало до незалежності, не давали собі ради. Одні не вміли продавати, а інші не мали уявлення, де купити. Ті, хто знав і вмів, починали працювати на власний прибуток.

Одночасно економіка дефіциту відкривалася для всього світу. До Радянського Союзу вирушили фургони, вантажівки, залізничні вагони, контейнери, наповнені споживчими товарами. Шоколад замість какаомаси, пральний порошок замість господарського мила, зубна паста замість порошку, презервативи замість бісептолу, радіомагнітофони замість одноканальних радіобрехунців, прикручуваних до стіни, джинси замість штанів з грубої тканини. Їхав весь світ.

Виникали сотні компаній - приватних, напівприватних, кооперативів. Усім були потрібні телефони, факси,

калькулятори, електронні друкарські машинки, комп'ютери.

До Дніпропетровська їх привіз Коломойський. На поїзді з Москви у звичайному пасажирському купе. Він викуповував ціле купе, усі чотири місця - в одну сторону замість пасажирів їздили коробки з факсами, в іншу - мішки з грошима.

Через півроку він змінив Москву на Сингапур. Завантажував вже не купе, а контейнери. Він працював зі своїми друзями зі студентських років. Нікому більше не довіряв і донині ще нікому так не довіряє, як їм.

Один з членів старої гвардії, Геннадій Боголюбов (нині третя найбагатша людина в Україні) в інтерв'ю українському «Forbes» сказав: - Ми не помітили, як стали мільйонерами, і могли дозволити собі власний банк. Перший офіс вони орендували в орендованому номері у дніпропетровському готелі "Цирк".

- Дванадцять квадратних метрів, чотири столи і хмари цигаркового диму, - згадує Боголюбов. Власний банк дав змогу Коломойському взяти участь у великій програмі української ваучерної приватизації. Громадяни отримували приватизаційні сертифікати, за які можна було придбати акції конкретних підприємств. Більшість українців не мали уявлення, що зробити зі своїм сертифікатом. На одного громадянина припадав ваучер з вартістю пари джинсів, ящика горілки або вечері у гарному ресторані. І саме так власне середньостатистичний українець "інвестував" свій ваучер.

Обмінні пункти, банки і вуличні спекулянти скуповували їх по 5-10 доларів. "Приватбанк" Коломойського придбав 1,2 млн сертифікатів, 2,3% всієї емісії.

В такий спосіб почалося будівництво промислової імперії.

Власність

Вадим проводить пальцем від прапорця до прапорця. - Тут вся історія розвитку міста за останні 20 років. Дніпропетровськ - це "Приват" та друзі. Вадим також виріс під їхнім боком. Завдяки роботі на них у віці 36 років є багатою людиною. До "сім'ї", як каже Вадим, його затягнув Борис Філатов. Він був викладачем Вадима на юридичному факультеті. Блискучі, кмітливий та впевнений у собі студент привернув його увагу та отримав шанс, який випадає раз у житті.

Тепер Вадим розповідає про групу "Приват" і своїх наставників - "ми". Можна відчути, що він дуже пишається цим "ми".

Перший зелений прапорець - готель "Україна", гарна сторічна будівля, унікальний приклад українського модернізму. Збудував його Хренніков, палкий український патріот та енергійний підприємець, екстравагантна людина. Він також мав перше авто у Дніпропетровську. - Я думаю, що ця історія є причиною, чому бос купив його. А ще цей будинок є візитівкою Дніпропетровська, тому як він міг його не мати.

- О, тут важливий прапорець - синагога "Золота Роза", що є історичною пам'яткою, та будівля центру "Менора", осередок дніпропетровської єврейської діаспори. Вражаючий культурно-діловий комплекс. Споруда своїми вежами нагадує семисвічник. Чого там тільки немає: є готель, офіси, конференц-зали, концертні зали, лекторії, кінозал, театр, простір для дітей, музей Голокосту. Графік заходів такий, неначе поруч немає війни. Неначе війні назло. Фестиваль "Ізраїль на долоні", курси івриту, виставка "Великі досягнення маленької країни", тобто демонстрація сучасних технологій Ізраїлю, лекція на тему "Українська революція у контексті глобальної кризи", віртуальний тур колишнім Єкатеринославом - так до революції називали Дніпропетровськ, симпозіум і безкоштовні тренінги для малого та середнього бізнесу.

- "Менору" збудував бос у 2009 році, - закінчує Вадим. - Він є також головою єврейської громади в Україні.

Наступний прапорець - католицька церква св. Йосипа. Донедавна руїна. За Радянського Союзу адміністративний будинок "Спортлото". Вадим: - У хаосі масової приватизації будинок потрапив у руки Лазаренка, коли він був віце-прем'єром. Коли він потрапив до в'язниці, ми забрали будинок та віддали його полякам.

Далі - п'ятизірковий готель Аксельхоф. Так само, як і центр "Менора", це твір того самого архітектора Геннадія Аксельрода, друга боса. Торгові центри "Європа" і "Пасаж", чудові квартири у спеціально перебудованій історичній будівлі міської бібліотеки.

- А бібліотека?

- Ми перенесли її в інше місце, збудували для неї нову будівлю.

- А тут ринок "Озерка", - перериваю я. - Найбільший ринок у всіх країнах колишнього СРСР. Ви начебто здобули його силою. Загинули люди. Газети пишуть, що ви замовили знищення конкурента, підприємця з Москви, що за підтримки тодішнього губернатора захопив ринок. Він загинув від снайперської кулі, а ринок тепер ваш.

- Максим Курочкін був не підприємцем, а бандитом. Я не знаю всієї справи. Все, що я знаю, то лише те, що для корінних дніпропетровців, патріотів цього міста, було ляпасом те, що цей тип сюди пхається, це було питанням принципу, навіть честі.

Озерка не вписується у це місто.

- Ну, просто подивіться, - Вадим відчиняє вікно. Вид на елегантний бульвар Карла Маркса. Широкі смуги для руху розділені каштанами і платанами. Дореволюційні будівлі трохи затьмарені так званими "сталінками" - будинками 1940-х і 1950-х років, але це не Москва, де архітектори загубилися у манії величі, втратили пропорції і контакт з реальністю. На перших поверхах під маркізами ховаються ресторани і кав'ярні.

У мільйонному Дніпропетровську на 10 тис. мешканців припадають 145 малих і середніх підприємств, які дають роботу 220 тисячам працівників. Ці показники утричі вищі, ніж в середньому по Україні. А коли народжувалася незалежна Україна, місто жило виключно важкою промисловістю, переважно військово-промисловим комплексом. У радянські часи це була закрита зона. Сюди не дозволяли в'їжджати без спеціальної перепустки.

- Власність. Нас врятувала банальна приватна власність, - каже Вадим. - Коли заледве за 100 кілометрах звідси під артилерійським вогнем почали руйнуватися будинки і людські долі, Дніпропетровськ зрозумів, як багато він виграв, чого йому вдалося уникнути. Найбільшою гарантією стабільності, відсутності сепаратистських вибриків став не романтичний, піднесений патріотизм, а турбота про своє таксі, кіоск, магазин, ресторан, заправку, невеликий готель.

Люди з групи "Приват" є корінними дніпропетровцями. Вони люблять це місто, інвестують саме сюди. Вони змінюють його обличчя, створюють дружню для бізнесу атмосферу.

Вадим робить паузу. - Настільки, наскільки це можливо в Україні, - закінчує він.

Порядок

Більшістю бізнесу Коломойський керує завжди особисто. Борис Філатов, другий заступник губернатора, і, як Корбан, його давній діловий партнер, так характеризує боса: - Його не цікавить вже заробляння чергового мільйона доларів. Те, що він робить, трактує як гру, партію у шахи. Він полюбляє багатоповерхові інтриги, входити у самий центр зовсім заплутаної ситуації, щоб її крок за кроком розплутувати - це його стихія.

Коли він купував чергову авіакомпанію, то на зустрічі з питань роботи паливно-енергетичного сектора групи приходив з кресленнями літаків. Він слухав про нафтопереробні заводи, але читав про літаки. Я запитав його колись, чому він занурюється у деталі, чому він не відмовиться від ручного керування усім. Він відповів: - А що я робитиму тоді? Я маю грати у гольф?

Кілька років тому на відпочинку ми розіграли у готельному вестибулі на автоматі партію у футбол. Ігор програв з величезним рахунком. - Зачекай тут, - гаркнув він. Через деякий час він повернувся з пакетом жетонів. Після кожної наступної поразки він намотував кола у вестибулі, волаючи з піднятими руками до неба: "О ні, о ні, я цього так не залишу". Люди думали, що це якийсь дивак. Ми відійшли від автомату після третьої ранку.

Гра за Дніпропетровськ вже коштувала Коломойському сотні мільйонів. Розлютився Путін. На телебаченні він говорить про Коломойського як про "злодія і унікального пройдисвіта". Росія конфіскувала в нього усе, що він мав на її території, а прокуратура Москви звинуватила його у фінансуванні збройних формувань, що скоювали воєнні злочини, та оголосила його у міжнародний розшук.

Проте, українські аналітики не мають сумніву, що якщо Коломойському вдасться втриматися у Дніпропетровську, він не програє. Місто стало ключовою точкою на карті країни, другим за значенням адміністративним центром після Києва та столицею військової операції на сході.

Коломойський збудував тут порядок, який є крихким, але поки що він працює бездоганно. По-перше, він, як це, зазвичай, роблять нові губернатори, не проводив чисток серед державних службовців, незважаючи на те, що люди, які йому дісталися, були членами Партії Регіонів Януковича. Він дав їм кредит довіри, а ті, на разі, віддячують йому лояльністю і підтримують відносний мир у середовищі проросійських організацій.

По-друге, завдяки тому, що Коломойський захистив область власним озброєним формуванням - батальйоном "Дніпро-1" - він зміг врятувати від розпаду та змусив до нормальної роботи місцеву міліцію. По-третє, він вправно зміг використати енергію правих радикалів з "Правого сектора" або навіть неонацистів з "Білого молота", що у переважній більшості є відвертими антисемітами. Він купив собі їхню підтримку прихованим, але щедрим фінансуванням їхніх добровольчих фронтових частин, демонстрованим за кожної нагоди українським патріотизмом і відвертою ворожістю до політики Кремля.

Він навіть подбав про те, щоб у воєнний час заспокоїти дніпропетровський кримінальний світ.

Кажуть, що він послав своїх людей до одного "Наріка". Відомо лише, що "Нарік" скликав у ресторані готелю "Україна" бандитське зібрання, на яке прийшли 40 найважливіших людей з "міста" і ухвалили дотримуватися ста днів спокою.

У Дніпропетровську ходить історія: "Наприкінці встав "Нарік" і каже: - З цього моменту, панове, ми говоримо українською, співаємо українські пісні та п'ємо українську горілку.

- І чому це? - запитав один з бандитів.

- Я байдужий до держави, яку може врятувати або розвалити одна людина, але коли одна людина може розвалити або поставити на ноги цілу державу, то я волію бути на його боці".

Автор: Іґор Мєчік [Igor T. Miecik]

Джерело: wyborcza.pl

Переклад: iPress.ua

Фронт на середину липня: майже без змін. Та про погані новини зі США – Ендрю Таннер
Фронт на середину липня: майже без змін. Та про погані новини зі США – Ендрю Таннер
Обережно: інфіковано росією. Вчені повинні припинити ганьбити себе недолугими політичними пропозиціями про
Обережно: інфіковано росією. Вчені повинні припинити ганьбити себе недолугими політичними пропозиціями про "мирні переговори" з путіним – Нейл Абрамс
Вашингтонський саміт НАТО 2024 року: зустріч перед бурею? Максимум святкування, мінімум суперечностей – RUSI
Вашингтонський саміт НАТО 2024 року: зустріч перед бурею? Максимум святкування, мінімум суперечностей – RUSI
Старий європейський порядок тріщить по швах. Незабаром дізнаємося, чи зможе Британія допомогти його втримати – Тімоті Ґартон Еш
Старий європейський порядок тріщить по швах. Незабаром дізнаємося, чи зможе Британія допомогти його втримати – Тімоті Ґартон Еш
Як скасувати зовнішньополітичний апокаліпсис. Трампу не змінити вектор США – Еліот Коен
Як скасувати зовнішньополітичний апокаліпсис. Трампу не змінити вектор США – Еліот Коен
Огляд війни: ЗСУ тиснуть на півночі Харківщини. Та чому в Україні досі нема обіцяних F-16 – Том Купер
Огляд війни: ЗСУ тиснуть на півночі Харківщини. Та чому в Україні досі нема обіцяних F-16 – Том Купер
Поки що допомога США надходить. Але майбутній шантаж Трампа є єдиним способом росії перемогти у війні – Макс Бут
Поки що допомога США надходить. Але майбутній шантаж Трампа є єдиним способом росії перемогти у війні – Макс Бут
Час панікувати. Європі слід очікувати на випробування 5-ї статті НАТО про колективну безпеку – Фабіан Гоффманн
Час панікувати. Європі слід очікувати на випробування 5-ї статті НАТО про колективну безпеку – Фабіан Гоффманн