російський лідер зараз як ніколи вразливий, тому Захід повинен не просто допомогти Києву вижити, а зробити так, щоб Україна врешті решт перемогла, пише в колонці для The Guardian Кейр Джайлз.
Як зазначає експерт, міф про беззаперечну владу путіна фатально підірваний Прігожиним, який створив небезпечний прецедент для інших, які, можливо, захочуть випробувати свої сили у протистоянні з кремлем.
Окрім того, переконаний Кейр Джайлз, події минулих вихідних також продемонстрували повну неспроможність російських військових, служб безпеки і розвідки – а фактично, держави в цілому – впоратися з реальним викликом озброєного угруповання, яке прямувало до москви.
Явна розгубленість і нездатність відповісти на виклик Прігожина також доводять, що росія не є непереможною у своєму конфлікті з Україною. Ця цілком реальна слабкість може лише підбадьорити Україну в її зусиллях дати відсіч російським окупантам. рф, можливо, і сильна на фронті, але вона системно крихка, а Кремль можна налякати до паралічу.
Завдяки цьому прецеденту, вважає британський експерт, є змога поміркувати, як може завершитися війна росії проти України. Цього тижня аналітичний центр Chatham House опублікував важливу доповідь, що попереджає про те, як не можна закінчувати війну.
Цей звіт був написаний задовго до того, як справа Прігожина набула розголосу. Але події вихідних лише підтверджують його ключові тези про те, що замість таких пропозицій, як припинення вогню, територіальні поступки або інші результати, які винагороджують росію, Україна повинна отримати підтримку – щоб не просто вижити, але й завдати росії чіткої однозначної поразки. Автори одностайно закликають до більшої підтримки Києву якомога швидше, щоб прискорити поразку кремля.
І, що особливо важливо, переконує Кейр Джайлз, люб'язно продемонстрована Прігожиним вразливість росії і те, що її слабкість можна використати, усуває один із найбільших аргументів на користь "м'якого" надання допомоги Україні та планування "врегулювання шляхом переговорів", а не чіткої перемоги Києва. Це має покласти край припущенням про те, що росію не можна і не потрібно перемагати.
Автор нагадує, що багаторазово протягом усього конфлікту ми чули від західних політиків, мовляв, "ми не повинні принижувати росію", бо це так чи інакше погіршить ситуацію. Цей аргумент отримав широку підтримку в публічних дебатах. У річницю повномасштабного вторгнення архієпископ Кентерберійський написав статтю, в якій закликав до справедливого миру і пояснив, що росії ніколи не можна дозволити знову напасти, як це було з Німеччиною після 1918 року. Але наратив про те, що рф не можна "принижувати", настільки глибоко проник у західну дискусію, що та ж сама газета цілком хибно інтерпретувала його коментарі і перетворила їх на ще одне застереження проти повторення Версальського договору.
Цей аргумент полягає в тому, зазначає британський експерт, що договір нав'язав Німеччині настільки принизливі умови, що це призвело до приходу до влади Гітлера через десять років, а потім до Другої світової війни – і поразка росії ризикує повторити ту ж траєкторію. Проте, на думку автора, було б оманою говорити, що поразка виплекає насіння майбутнього конфлікту, бо це насіння вже повністю проросло.
І насправді, вся війна вже стала для росії низкою принижень, у центрі яких – жахливий рівень її військових і розвідувальних служб, а також викриття її як не реконструйованої, примітивної і брутальної загрози для Європи.
Британський експерт наполягає: стійкі моделі російської поведінки протягом десятиліть і століть у поєднанні з чітко сформульованими цілями нинішнього її керівництва, як і настроями значної частини її населення, роблять поразку росії необхідною. Ці моделі чітко вказують на те, що результат в Україні у вигляді угоди про припинення вогню стане перемогою для москви і підтвердженням правильності її вибору стати на шлях конфлікту. Будь-яке сприйняття успіху, який росія вимірюватиме утриманою територією, а не втраченими життями чи матеріальними цінностями, залишить кремль у переконанні, що напад на Україну був правильним рішенням.
На думку Кейра Джайлза, в нинішній ситуації важливо розуміти, що презумпція начебто власної обраності, права та безкарності, що стала рушійною силою нападу на Україну, поширена не лише серед лідерів та активних прихильників режиму. Вона набула популярності й серед тих, хто умовно перебуває в опозиції, включно з тими верствами російського "ліберального" суспільства, які повністю поділяють думку, що Україна не має права на незалежне існування.
Лише чіткий і недвозначний стримуючий фактор для російських амбіцій покладе початок зміні цих поглядів. В ідеалі, наголошує автор, це умови, за яких росіяни будуть змушені нести відповідальність за воєнні злочини і за шкоду, заподіяну Україні та її народу. Це може бути недосяжним у короткостроковій перспективі. Але без цього росія уникатиме процесу встановлення істини і примирення щодо минулих злочинів, якого вона успішно уникла наприкінці Холодної війни, заклавши наріжний камінь для сьогоднішнього реваншистського збройного нападу.
І її, безумовно, ніколи не буде досягнуто, зазначає британський експерт, якщо Україну обмежуватимуть у завданні росії необхідної рятівної поразки. Планування Заходом невдачі України – найлютіший ворог Києва.
Це пов’язаний аргумент: якщо ви вважаєте росію непереможною, то не постачаєте Україні зброю, яка дасть їй змогу перемогти. Деякі аналітики, схоже, з нетерпінням чекають на підтвердження того, що Україна не має реальних шансів на військову перемогу. Але при цьому ігнорується той факт, що успіх чи поразка значною мірою залежать від західної допомоги та підтримки.
Досі західні прихильники надавали Україні достатньо ресурсів, щоб вижити, але не перемогти. Отже, як зазначається у підсумку звіту Chatham House, настав час зняти обмеження на системи озброєнь, що постачаються в Україну, і на те, що Україна може з ними робити. Це дозволить Києву завдати поразки росії, необхідної для нашої спільної безпеки.
