"У грудні 2022 року під час інтерв'ю для The Economist головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний зазначив, що росіяни "не були ідіотами". Незважаючи на різні помилки у цій війні, вояки армії рф продемонстрували здатність вчитися та адаптуватися", – пише Мік Раян.
Одним із важливих елементів російської стратегічної адаптації за останні шість місяців стало прийняття президентом росії владіміром путіним стратегії, яка затягує конфлікт.
Цей оновлений підхід ґрунтується на ідеї, що, хоча зараз допомога Україні активно надходить, населення та політики Заходу врешті-решт втомляться від війни. путін також публічно заявив, що очікує довгої війни, назвавши своє вторгнення "тривалим процесом".
Ця концепція підкріплюється переглянутою російською військовою стратегією зі січня цього року, яку можна було б назвати "Операція "Не програти у 2023 році". Операція має багато компонентів, але загалом реалізується у два етапи.
Етап перший: виграш часу
Перша фаза – превентивні операції. Дії, які або готували росіян до українських наступальних дій, або мали на меті послабити боєздатність українців перед наступальними діями в середині 2023 року.
Ця фаза розпочалася у вересні 2022 року, коли росіяни провели часткову мобілізацію. Новомобілізовані військовослужбовці незабаром поповнили російські підрозділи на півдні України. Вони змогли стабілізувати свої оборонні лінії і відновити вкрай виснажені бойові підрозділи рф.
Причина проста – путіну подобається його некомпетентний генерал Валєрій Гєрасімов.
Іншим елементом цієї превентивної фази став російський наступ 2023 року, розпочатий у січні після того, як генерал Гєрасімов прийняв командування операціями в Україні. Атакуючи на кількох фронтах, цей наступ майже не приніс росії нових територій і призвів до втрати близько 100 000 російських солдатів убитими та пораненими.
Проте він дав росії час. Цей час був критично важливим для завершального етапу підготовки росіян до наступу на Україну.
Поки військо рф вело наступ 2023 року, на півдні та сході України були збудовані масивні загороджувальні пояси. Складаючись із протитанкових ровів, мін, дроту, опорних пунктів, а також укріплених і замаскованих штабів, росіяни підготували широку зону оборони глибиною в десятки кілометрів, через яку українці повинні будуть вести бої найближчими тижнями.
Етап другий: оборона на кількох фронтах
Друга фаза російського плану "не програти" цього року почала діяти з початку українських наступальних дій.
Ключовим її елементом є ракетні та безпілотні атаки на українські міста й об'єкти інфраструктури. Це відволікло велику кількість засобів протиповітряної оборони від поля бою, відкривши українські сухопутні війська для атак з боку російських ВПС і бойових вертольотів.
Також активізувалася кампанія стратегічного впливу, спрямована на те, щоб спроєктувати провал українського наступу. Незалежно від успіхів України, росія доноситиме до європейців, американців, австралійців та інших, що українці зазнають поразки і не заслуговують на подальшу допомогу.
Нарешті, з початку червня росіяни сфокусувалися на тактиці ближнього бою і завданні дальніх ударів, щоб послабити українські бойові формування і перешкодити їхньому просуванню вперед. Вони вчаться і адаптуються. Повільно, але нерівномірно покращують свої тактичні показники та використовують дедалі більшу кількість безпілотників для розвідки й атак на українські підрозділи.
Нещодавно вони навіть використали дистанційно керований танк, начинений вибухівкою, щоб атакувати українські позиції. Незалежно від того, наскільки професійними і добре керованими є українці, вони неминуче нестимуть неабиякі втрати в наступі. Але зазнати втрат – це не те саме, що програти.
путін, зіткнувшись із невдачею у своєму початковому гамбіті 2022 року щодо швидкої зміни влади в Києві, зараз реалізує ще більш жорстоку та цинічну стратегію. Йому байдуже, що більша кількість українців (і солдатів) загине або постраждає від його плану тривалої війни.
Як Захід може завдати поразки путіну?
Існують стратегічні та гуманітарні імперативи для Заходу, щоб перемогти новопосталу теорію перемоги путіна.
Досягнення цієї мети вимагатиме рішучого та сміливого політичного лідерства, яке ми бачили з боку урядів країн Балтії та Східної Європи, Сполучених Штатів, а також Єнса Столтенберга в НАТО.
У зв'язку з цим майбутній саміт НАТО у Вільнюсі стане важливою міжнародною зустріччю. Він не лише підтвердить стратегію Альянсу на підтримку України, але й дозволить багатьом національним лідерам почути з перших вуст, чому їхня постійна підтримка та стратегічне терпіння є життєво важливими цьогоріч і надалі.
Інший спосіб гарантувати, що росія зазнає невдачі в своїй стратегії "не програти" – це швидка та безперервна військова допомога.
Історичний досвід ХХ століття вказує на те, що операції, подібні до українського наступу, потребують тижнів, щоб набрати обертів. Масштаб бойових дій, які зараз ведуться в Україні, виходить за рамки досвіду або навіть уяви більшості наших громадян. Втрати будуть великими, витрати боєприпасів – величезними, а техніки – постійними.
Але українці, як і впродовж усієї цієї війни, йдуть далі. Їхня армія поступово прокладає собі шлях крізь російську оборону і захищає небо від нападу ракет і безпілотників.
Захід повинен розглянути можливість надання Україні всього необхідного для якнайшвидшої перемоги над росіянами.
