В аеророзвідці поєдналася моя любов до авіації та армії
До війни я багато чим цікавився. Авіацією, армією, країнами Сходу. Але, після школи вступив до університету ім. Шевченка на корейську мову. Потім поїхав на практику в Корею, прожив там кілька років, і коли повернувся, став викладачем корейської мови. Цю роботу я називаю "для душі".
А потім почався Майдан. Я не зміг бути осторонь цих подій, тому записався у добровольці. Після закінчення військової кафедри був молодшим лейтенантом запасу. З "дуже важливою на фронті спеціальністю" - військовий перекладач англійської мови.
Але, коли почалася війна, довелося шукати якусь реальнішу і потрібнішу спеціальність. Ми з друзями почали тренуватися, я навчався розвідці, потім закінчив курси аеророзвідки при Могилянці, став оператором БПЛА (безпілотний літальний апарат). В 2014 році, коли тільки відбулася анексія Криму, я з друзями пішов до військкомату. Тоді були величезні черги. Бачив навіть 80-річну бабусю, яка казала, що колись була санітаркою і може допомагати. Я теж записався. Але, так, як у мене "специфічна" військова спеціальність, мені сказали, зачекати. Щоб не сидіти без діла, я тренувався. В 2014 році було багато людей, які тренували добровольців і для добробатів, і тих, хто готувався до партизанщини.
Фото: з особистого архіву Дениса Антіпова
Зрештою, я потрапив до 5 БТГр 81 ОАЕМБР.
Якщо говорять, що розвідка – це романтично, то аеророзвідка – це романтика на найвищому рівні.
Оскільки я люблю авіацію, для мене все об’єдналося в одному. Зараз радісно бачити, що ми починали з простеньких літачків, а тепер з’являються нові, розвиваються, стають потужнішими можливості. Зараз у нас є ударні безпілотники – це вже серйозні машини. Ми починали з тренувальних пінопластових літачків. А зараз вже є такі, з яких можна "передавати вітання". Розвідка – це очі армії. Зверху ти побачиш те, що людина не побачить, з землі.
Фото: з особистого архіву Дениса Антіпова
Війна змінює людину. Один з її впливів – це вміння легше долати якісь труднощі. Після повернення з війни, багато проблем, які до цього були вагомими, перестають такими здаватися.
Незважаючи на жахіття війни – мене тягне назад. Емоції на війні переповнюють, змішуються в таку комбінацію, яку важко відчути в домашніх умовах. Хочеться пережити це знову.
Для мене процес адаптації пройшов достатньо спокійно. Одразу важко було перемкнутися. На Донбасі звик до режиму, суто військової діяльності, якої немає в цивільному житті. Але друзі і рідні допомогли. Взагалі, зрозумів, що будь-кому, хто повертається з бойових дій, "на гражданці" потрібно почати чимось займатися. Будь чим. Щоб голова була зайнята справою, а не непотрібними думками. Краще вирізати з дерева чи складати сірники, але займатися роботою. А ще круто – згадати хобі з дитинства.
Ми з побратимом створюємо оригінальні речі
Мене завжди цікавили нові технології. В 2013 році займався друком на 3D принтері. Але вже коли повернувся з війни, мені дуже захотілося взятися за лазерне гравірування, лазерну порізку. Знайшов обладнання і почав пробувати. Першими роботами були фотографії людей, нанесені на дерево і підписані ножі та жетони на подарунки хлопцям.
Зараз ми робимо багато чого і для дітей, і для дорослих. Також створюємо оригінальні речі, або такі, які можна запускати у серійне виробництво. Якщо є фантазія – може виникнути чимало цікавих ідей.
Я вирішив, що хоч і є вже викладачем корейської мови на півставки в інституті філології, ця робота для душі більше, але хочу займатися підприємницькою діяльністю. Тут відчувається, що все залежить від тебе – наскільки попрацюєш, стільки і заробиш.
Фото: з особистого архіву Дениса Антіпова
Це ризиковано. Але ми оптимісти і десантники – в нас все вийде.
Спочатку я довго шукав обладнання. Знав, яке потрібне, що з ним можна і не можна робити. Потім, коли розписав, розпланував, приблизно прикинув скільки на це все потрібно грошей, стало простіше. Ще мені багато в чому допомогли навчання в Київській школі економіки для ветеранів АТО. Там нас навчили як розраховувати, на що краще витрачати гроші, як все організувати. Не обійшлося і без порад друзів, знайомих. Ось, все разом склалося і працює.
Насправді, підтримка від друзів і близьких дуже важлива. Вона мотивує займатися обраною справою. Я хочу робити те, що ніхто не робить. Зараз ми працюємо з моїм побратимом. Нас двоє, але ми в тільняшках. І ми вже маємо такі речі, яких ні в кого немає.
Наразі наша продукція – це подарунки. Я придумав назву – ua.gifts – хочу, щоб всі розуміли, що це саме українські подарунки. Не просто козачки в шароварах, чи Петриківський розпис… безумовно, це все гарно, але хочеться, щоб у нас були сучасні подарунки, які асоціюються з Україною. Щоб за кордоном бачили, що в нас є. Ми можемо нанести фотографії на дерево, зробити різноманітні написи на ножах, жетонах, інших металевих і дерев’яних речах. У нас є карти, репродукції карт, безпечні подарунки для дітей – кубики, абетки.
Фото: з особистого архіву Дениса Антіпова
Абетки робимо з мовами нацменшин в Україні. Не будемо робити тільки кубики з російською мовою. Робимо індивідуальні подарунки. Закохані замовляють свої фото на дереві, або на оргсклі, подарунки з різними побажаннями, на браслетах, наприклад.
Фото: з особистого архіву Дениса Антіпова
Якщо ми робимо речі з фанери – вони з українських деталей. Також ми робимо такі речі, комплектуючі для яких в Україні не роблять, наприклад, електроніка для деяких подарунків. Тому, ці речі потрібно замовляти в Китаї.
Фото: з особистого архіву Дениса Антіпова
Наприклад, в мене, єдиного в Україні, є набори зі ста кольорів до 3D ручок і вони дорогі, але люди замовляють, тому, що це унікальна річ, якої ніде немає. Тільки в мене є такі кольори, які світяться вночі, змінюються на сонці, пружиняться, розтягуються, перламутрові, золотисті, срібні.
Фото: з особистого архіву Дениса Антіпова
Фото: з особистого архіву Дениса Антіпова
Здоровий запал – це круто,
але монотонна робота з прорахування всіх деталей – теж важливо
Підприємництво – це не просто робити справу, яка приносить задоволення. Це і постійне навчання в ході процесу, і вирішення питань та проблем, які можуть виникати. При тому, не лише на початковому етапі. Труднощі трапляються в нас і зараз. Потрібно зважати на усі моменти, тим більше, що в Україні малий бізнес тільки розвивається. Важливо розібратися в юридичних питаннях: оформлення юридичної особи, виплата податків, все потрібно прорахувати. Але, одним з основних питань є визначення того – чи потрібна твоя робота іншим. Якщо тобі подобається і ти отримуєш задоволення, чи буде це подобатися іншим, чи матиме попит твоя справа. Потрібна реклама. Бо якщо ви робите круті речі, але про вас ніхто не знає, - буде складно. Є дві важливі складові успіху – робити роботу якісно і розповідати про себе. Здоровий запал – це круто, але монотонна робота з прорахування всіх деталей – це важливо. Насправді, ще важлива самодисципліна, бо тебе ніхто не контролює, ти сам за все відповідаєш – скільки зробиш, стільки й заробиш.
В Україні є люди, які готові платити дорожче, але за якісну українську річ, ніж за дешевшу китайську. Процес ціноутворення – це те, чому нас вчили на курсах в Київській школі економіки: "Першим вашим бажанням буде – продати дешевше, ніж ваш конкурент. Але так не вийде, бо ви так довго не витримаєте". Головне – це якість.
Ніколи ми не зробимо неякісно. Зайдемо в мінус, але краще переробимо. Я трохи перфекціоніст. У мене завищені вимоги до якості. Для бізнесу це трохи складно, але мотивує не "халтурити".
Щодо ціни на нашу продукцію – назвати конкретну суму складно, все залежить від конкретного замовлення. Але наразі всі задоволені. У ціну входить собівартість. Треба ставити такі ціни, щоб бізнес дожив до завтра. При лазерному гравіюванні, наприклад, враховується площа і матеріал, на якому це робиться. Приблизно 1 грн коштує 1 кв см.
Ми також плануємо вийти на закордонний рівень, вчимо законодавчу базу і збільшуємо асортимент. Для іноземних дітей також хочемо зробити кубики з мовами. Вже мали досвід продажу новорічних подарунків за кордон. Також, вивчаємо різні майданчики європейські. Де продають різні цікаві речі.
У нас в офісі висить прапор десантників, разом з українським і червоно-чорним, і наш девіз, як в десантників – "Завжди перші". От і ми – завжди перші. І кращі. Ми не будемо робити тільки кубики з російською мовою.
Ніколи ми не зробимо неякісно. Зайдемо в мінус, але краще переробимо. Я трохи перфекціоніст. У мене завищені вимоги до якості.
В мене в офісі висить прапор десантників, разом з українським і червоно-чорним, і наш девіз, як в десантників – "Завжди перші".
Український ринок є, але він маленький, хочемо виходити на європейський ринок. Є майданчики різні, де можна продавати.
