Передмова Тома Купера. Сьогодні перший день із двох тижнів протягом яких, принаймні "тут", на Заході, всі святкуватимуть Різдво. Тобто одні святкують його 24-го, інші – 25-го грудня, і майже ніхто не працює 25-го і 26-го. З цьогорічним календарем у багатьох країнах буде так, що цілі суспільства, а отже, й уряди, підуть на вихідні в п'ятницю, 22 грудня, і почнуть працювати лише в середу, 27 грудня.
Це означає, що відбудеться щось на кшталт "громадського закриття" на три-чотири дні, порівнянне з тим, що було під час локдаунів під час пандемії за останні три роки, у значній частині "Західної півкулі". Майте на увазі, що так буде майже скрізь – від Гонолулу до Варшави, від Анкориджа на Алясці до Альміранте-Брауна в Аргентині, від Сваерхольта в Норвегії аж до Кейптауна.
Чому я нагадую про це? Не для того, щоб зіпсувати вам святкування, а для того, щоб нагадати, що "традиційно", ще з часів Холодної війни, такі люди як я, тут, у Західній Європі, завжди очікували, що "Радянський Союз", якщо він хоче "щось зробити", зробить це "щось" саме в ці дні. Тому що саме в цей час західна реакція була найповільнішою, і, будьте певні: вона залишається найповільнішою й донині. Згадайте хоча б радянське вторгнення в Афганістан у 1979 році: воно теж відбулося під час "різдвяного сезону" на Заході...
Коли йдеться про Україну, де Різдво традиційно святкується на два тижні пізніше, ніж на Заході, проте все частіше 24-26 грудня, і де цьогоріч буде другий "великий" різдвяний сезон у цій війні, я думаю, слід очікувати, що росіяни теж спробують "щось". Принаймні, більш потужний ракетний удар по електромережам: щось на кшталт того, що ми бачили рік тому, тим більше, що настав найхолодніший період року.
Допис Дональда Гілла про сучасну російську практику "копання" польових укріплень у його розповіді про Авідіївську битву викликав жваву дискусію між відвідувачами та низку читацьких електронних листів. Як на мене, найкраще це описав Філ: так, насправді, в цьому немає нічого нового. Ще за часів Другої світової війни це була суть бойової доктрини Радянської армії: просто з роками вона призабулася, особливо на Заході.
Перефразувавши зміст листа Філа: тоді кожна рота Радянської Армії мала повний вагон інструментів для риття польових укріплень. І головною причиною цього був не стільки "захист військ", скільки те, щоб німці не знали, з чим і де вони стикаються.
Подібні практики також включали раптове перетасування підрозділів уздовж лінії фронту. За ніч батальйон міг бути посилений до полку або зменшений до роти, і німці не знали про це, хіба що за умови активної розвідки "24/7".
Іншими словами, багато тактик, які росіяни використовують сьогодні, безпосередньо походять з Другої світової війни – конфлікту, який і досі має найсильніший вплив на мислення московських "тупоголових командирів", а отже, і на їхніх інструкторів у різних військових навчальних закладах. Деякі тактики та ідеї виявилися вкрай нежиттєздатними у цьому конфлікті і призвели до жахливих втрат, але інші – навпаки, особливо якщо їх пристосувати до конкретних обставин. Однією з них, наприклад, є масоване застосування артилерії для захисту слабко захищених або незайнятих флангів підрозділів у наступі чи обороні.
Ще один момент, з яким я не можу не погодитися – з Філом, Доном і кількома іншими – це те, що росіяни явно переважають у цій війні у застосуванні безпілотних літальних апаратів. Ситуація в цьому відношенні досягає критичної точки.
Українці виробляють якісно кращі дрони і готують кращих пілотів, без сумніву, але росіяни не лише вчаться, але й наводнюють поле бою маленькими машинами для вбивства. І поки Захід все ще хропе у глибокому сні, росіяни можуть спиратися не лише на власне виробництво, але й на виробництво багатьох країн, які їх підтримують.
Поки не відбудеться фундаментальних змін у тому, як не лише Генштаб України, але й усі подібні структури на Заході (див. Пентагон, штаб-квартира НАТО в Брюсселі, Beschaffungsbehörde в Німеччині тощо) не усвідомлять серйозність цього факту, ЗСУ будуть буквально завалені російською здатністю виробляти і розгортати величезну кількість мінібезпілотників.
Це все для "вступу"... тепер дозвольте мені передати слово Дону Гіллу...
Західна Луганщина. У цьому регіоні постійно точиться боротьба, але цього тижня з'явилося багато відео, на яких зафіксовані бої у Синьківці, що за 8 км на північний схід від Куп'янська.
Бахмут. росія досягає обмежених успіхів на різних ділянках під Бахмутом і втрачає багато військ. Українські безпілотники на південь від Бахмута активні. російські позиції на південному заході Бахмута були атаковані БПЛА під час хуртовини.
Авдіївка. російські обстріли тривають, але цього тижня їхня інтенсивність зменшилася. Людських хвиль стало менше. Раніше кожна хвиля складалася з 15-20 солдатів, зараз їх не більше шести. Найбільший наступ росіяни здійснили з боку індустріального парку на південний схід від Авдіївки, і їм вдалося просунутися на 2-300 м на 600-метровому фронті. Менших успіхів вони досягли на схід від заводу та на північ від Степового. У той час як частина техніки підтримує атаки на Степове, росія все ще перекидає багато піхоти на Красногорівку та Терикон, але є повідомлення, що одна з колон втратила половину з 15 одиниць техніки. За поточними оцінками, кількість російських втрат становить 13 тисяч осіб.
Команда Frontelligence Insight зафіксувала 211 втрат російської техніки на Авдіївському напрямку у період з 10 жовтня до 28 листопада. 50% цих втрат припадає на жовтень, що відображає пізніший перехід до атак лише піхоти. Втрати російської техніки в Авдіївці більші, ніж у будь-якій іншій битві, включно з Вугледаром минулої зими.
Як і у випадку з підбитою українською технікою, кадри з безпілотників-камікадзе, які підтвердили підбиття російської техніки, не всі були підтверджені супутниковими знімками, що означає, що її згодом повернули, тому що вона підлягала ремонту. Знерухомлені, але не знищені і ще не знайдені транспортні засоби є одним із показників того, що територія не контролюється достатньою мірою жодною зі сторін. Цілком можливо, що одна сторона може зайняти лісосмугу поблизу, але ворог має вогневий контроль над відкритою місцевістю, що робить зусилля з відновлення занадто небезпечними.
Не враховувалися обгорілі сліди або воронки від катастрофічних вибухів, які не залишили жодних слідів транспортного засобу на супутникових знімках. Було підраховано деякі автомобілі, що знаходилися в 5 км за російською лінією фронту, але на карті Ендрю Перпетуа вказано ще 20 автомобілів, знищених на відстані до 20 км за російською лінією фронту. Невідомо, скільки з цих транспортних засобів було вивезено для ремонту.
Найбільші втрати автотранспорту припадають на Красногорівку та дороги на схід від неї, а також на дорогу на схід від терикону. Знищення багатьох російських транспортних засобів до того, як вони змогли дістатися до лінії фронту, стало великою допомогою для українських захисників, які протистояли уцілілим машинам...
Мар'їнка. Протягом останніх трьох тижнів росія атакувала Мар'їнку та Новомихайлівку, що за 10 км на південь від неї. В обох населених пунктах вони просунулися вперед на кілометр в деяких місцях. росіяни вже деякий час контролюють близько 90% Мар'їнки, але зараз вони взяли під контроль лише завали останніх кількох вулиць: повністю зруйноване місто знаходиться під їхнім контролем.
Херсонська область. російські авіаудари не надто точні, але вони можуть бути смертельними навіть у разі близького промаху. Щоб не влучити у власні війська, вони цілилися біля центру Кринок, який знаходиться за 2-3 км від лінії фронту. Також село було атаковано артилерією та ТОС-1А. Через ці атаки Україна залишила значну частину Кринок безлюдною. Вони побудували потужну оборону в лісі і захищають тонкий периметр на лінії фронту з росією. Оскільки українські безпілотники спостерігають за росіянами вдень і вночі, вони можуть бачити скупчення військ рф і напрямок їхнього руху. Вони атакують ці скупчення артилерією та безпілотниками, а якщо ті рухаються на звільнену ділянку Кринок, то виводять свої війська з болота та лісу їм назустріч. Коли бій закінчується, українці знову відводять свої війська, щоб захистити їх від обстрілів, які неодмінно розпочнуться.
Решта українців на лінії фронту знаходяться досить близько, щоб росія не могла застосувати проти них свою артилерію та авіаудари. Перед обличчям вогневої переваги США північні в'єтнамці робили те ж саме і називали це "захопленням ворога за пояс", щоб боротися з ним. ЗСУ усвідомлюють, що поки не можуть зупинити російські авіаудари і здатні зупинити лише деякі з їхніх артилерійських атак, але вони мають власну вогневу міць у вигляді артилерії та безпілотників. Масштаб цих бойових дій невеликий: від 40 до, можливо, 100 росіян проти українських сил, які вдвічі менші за чисельністю. Розвідка поля бою, яку надають українські безпілотники, за підтримки швидкого реагування артилерії і ударних дронів, є ключовим фактором успіху.
росіяни намагалися атакувати через ліс піхотою, але на цій місцевості Україна має значну перевагу. Коли російські розвідники наближалися до українських позицій, щоб визначити їхнє місцезнаходження, українські снайпери з тепловізійними прицілами вбивали їх. російські війська все одно атакували, не знаючи точно, де знаходиться українська оборона, і кожна хвиля була відбита. Україна мала кілька оборонних позицій, і війська пересувалися між різними позиціями, а українські морські піхотинці патрулювали нічийну територію, влаштовуючи засідки. Здебільшого російські безпілотники не працювали через українські електронні контрзаходи, тому російська піхота не могла виявити засідки, за що і поплатилася.
Коли ЗСУ досягли переваги в повітрі за допомогою безпілотників у цьому секторі, росіяни заплатили ціну у вигляді десятків транспортних засобів, близько сотні з яких були знищені за пару місяців. Протягом кількох тижнів росія відводила або намагалася приховати свою бронетехніку, і більшість втрачених транспортних засобів – це вантажівки постачання, яким доводилося ризикувати. Нещодавно вони вирішили змінити тактику.
росія змістила фокус своєї атаки з лісу на його фланги. Вони також вирішили використовувати бронетехніку для підтримки цієї атаки. Українські безпілотники помітили, що сили збираються, і пошкодили або знищили багато машин до того, як вони змогли атакувати. росіяни вирішили продовжити атаку лише піхотою, але її було відбито.
росіяни змогли здійснити другу атаку з використанням техніки, деякі одиниці якої були атаковані під час руху. Деякі з них перевозили піхоту на даху. Деякі – змогли вийти на контакт з українцями і там були пошкоджені або знищені. Інші прорвалися за тонку лінію фронту і були знищені в руїнах самих Кринок.
Як і у багатьох інших місцях в Україні, російські страждання не означають, що життя українських солдатів легке. У статті New York Times йдеться про те, що Кринки – єдиний плацдарм, який Україні вдалося утримати на лівому березі, але відеозаписи російських атак за Олешками, Поймою та іноді Підстепним свідчать про протилежне. Існують також ознаки того, що перелічені тут інциденти не є нормою.
Основна увага в статті приділена досвіду шести українських солдатів у районі Кринок. Вони кажуть, що обстріли і бомбардування перетворили берег річки на масу бруду і розтрощених дерев, і що деякі тіла не знайдені вже протягом двох місяців через небезпеку, пов'язану з обстрілами.
