Як Україні використати свій потенціал ІТ-галузі
Журналіст Ґрегем Стек з Business New Europe пише у редакційному блозі The Financial Times про те, чого вже досяг ринок ІТ-аутсорсингу в Україні та які проблеми стоять перед ним.
Стек вважає, що ІТ-сектор має потенціал стати справжньою рушійною силою модернізації в Україні, якщо він подолає певні виклики. Україна стала привабливою країною для аутсорсингу ІТ-послуг завдяки своїм радянським традиціям викладання точних наук та багатьом науковим інститутам, що колись випускали фахівців з будівництва ракет. У ринкових умовах університети переорієнтувалися на підготовку програмістів – тепер щороку вони випускають близько 16 тис. ІТ-фахівців.
У 2011 році обсяг експорту ІТ-послуг з України вперше перевищив обсяг експорту зброї, сягнувши 1 млрд. доларів. Це зростання у 10 разів у порівнянні з 2001 роком. Галузь зростала навіть в умовах фінансової кризи, темпами 30-40% щороку. За даними консалтингової компанії Sourcingline, Україна займає 26 місце у рейтингу найпривабливіших країн для аутсорсингу. Оскільки світовий ринок аутсорсингу оцінюють у 250 млрд. доларів, ІТ-галузь в Україні має величезний потенціал для зростання.
Фахівці, що працюють у галузі вважають, що в Україні найбільша кількість інженерів у Центральній та Східній Європі, на неї припадає 25% ринку регіону, та вона має найбільшу частку центрів досліджень та нових розробок в ІТ-галузі – завдяки добрим знанням з математики та інших точних наук. Ґрегем Стек зауважує, що головний офіс найбільшої місцевої компанії в ІТ-галузі, Softserve, розташований не у столиці, Києві, а у «бідному, проте мальовничному» західноукраїнському Львові.
Завдяки лобіюванню галузевих асоціацій Україна наблизилася на один крок до реалізації потенціалу своєї ІТ-галузі: президент Віктор Янукович підписав закон, що скасовує ПДВ для компаній, що живуть за рахунок аутсорсингу та знижує ставку податку на прибуток до символічних 5%.
Це менше, ніж те, на що розраховувала галузь, але перший крок у спробі України наздогнати північних сусідів. Росія та Білорусь надають широкі пільги своїм ІТ-компаніям, і не лише у податковій сфері, але й сприяють у підготовці персоналу, змінюють митне законодавство та законодавство про працю. Росія та Білорусь здобули перевагу в Україні, коли їхні досвідчені компанії – Luxoft та EPAM Systems – відкрили у ній свої офіси. Разом вони дають роботу приблизно 20% українських ІТ-фахівців. Україна спроможна конкурувати за витратами, оскільки розробники отримують щонайбільше $20-30 за годину, а це на 10-30% менше, ніж у Білорусі та Росії, але все одно астрономічні цифри для молоді у країні, в якій середня зарплата становить близько $300 на місяць.
Незважаючи на високі зарплати, інсайдери та експерти прогнозують проблеми для тої курки, що несе золоті яйця – для радянської наукової спадщини, що дісталася Україні. Йдеться про рівень освіти в українських університетах, через який великим компаніям доводиться створювати власні навчальні центри. Технічна освіта переживає занепад через брак фінансування. Є ще й елементарні проблеми – занепад інфраструктури, що перестає відповідати сучасним потребам, наприклад, вимкнення електроенергії.
Фукусіма та Чорнобиль
Населення не захистили належним чином від радіації. Фото: starlife.com.ua
Ричард Маллер, професор фізики з Університету Каліфорнії, Берклі, порівнюючи у The Wall Street Journal катастрофу на Чорнобильській АЕС 1986 року та на АЕС Фукусіма-І 2011-го року, вважає, що найбільшою проблемою під час Чорнобильської катастрофи було те, що населення не захистили належним чином від радіоактивних матеріалів, що випаровувалися з реактора. Водночас, він не схильний вважати, що це суттєво вплинуло на смертність населення:
«У 1986 році ядерний реактор на Чорнобильській АЕС в Україні (тоді ще в СРСР) вибухнув через неконтрольовану ядерну реакцію. Вибух був такої сили, що зруйнував більшу частину будівлі реактора, але не більше. Справжньою катастрофою був не вибух, а вивільнення в атмосферу величезного обсягу радіоактивних уламків. Кількість додаткових випадків захворювання на рак, викликаних цією радіацією оцінюють у 24000. На щастя, більшість з них – це рак щитоподібної залози, від якого легко вилікувати.
Найжахливішим фактом в усій Чорнобильській катастрофі було те, що населення не захистили від уламків, переповнених радіоактивним йодом, цезієм та стронцієм, поки вже не було надто пізно. Мешканці пили молоко від корів, що їли забруднену траву. Натомість, у Японії влада евакуювала населення з районів близьких до АЕС та заборонила споживання їжі, вирощеної у цьому регіоні.
З часу катастрофи у 1986 році у місцевостях навколо Чорнобиля фіксують високий рівень захворюваності та передчасної смертності, але ретельний аналіз даних, проведений ООН, приписує більшість причин хвороб великому обсягу споживання тютюнових та алкогольних виробів, що давно властивий цьому регіону.«Не було знайдено жодних доказів зниження фертильності у жінок серед населення, що постраждало від катас
трофи, - дійшло висновку розслідування ООН 2005 року, - так само як і жодних доказів деформації геніталій».
У доповіді йдеться також, що найбільшою проблемою для системи охорони здоров’я, створеною Чорнобильською катастрофою, була надто сильна психологічна реакція населення, що було травмоване перебільшеними побоюваннями щодо ризику виникнення раку або інших розладів».
Чорнозем за демпінговими цінами
Землю скуплять олігархи, щоб перепродати її іноземним інвесторам. Фото: potencial.org.ua
Австрійська Die Presse пише про інтерес інвесторів до східноєвропейських, зокрема й українських сільськогосподарських земель, і звертає увагу на те, що в Україні не використовують величезні площі найцінніших грунтів:
«Причина інтересу до української землі дуже проста. В Астрії один гектар орної землі коштує, залежно від розташування, від 15 до 80 тис. євро. В Україні гектар родючого чорнозему можна отримати за суму від 2 до 3 тис. євро. Відповідно, на ці землі є високий попит. Східна Європа приваблює дедалі більше інвесторів. Окрім України, попит на сільськогосподарські землі є високим у Литві, Румунії та Болгарії.
У колишній «житниці Європи» виробництво досі у багатьох місцях відстає від потенційного. Величезні площі не використовують, частково тому, що молодь залишає бідні сільські райони. Під величезними площами в Україні розуміють сотні тисяч гектарів. У країні 32 млн гектарів сільськогосподарських угідь. Для порівняння – в Австрії лише 1,3 млн гектарів.
Дедалі більше країн, зокрема Угорщина та Україна, обмежують продаж землі іноземцям. Спостерігачі вважають, що це ніяким чином не допоможе багатьом невеликим господарствам, яким загрожує вимирання. Натомість, таким чином землю скуплять олігархи, щоб потім заробити на її перепродажу. Інтерес з боку іноземних покупців не зменшиться. Китайських інвесторів, схоже, взагалі задовольнити неможливо».
