Минулого тижня, коли Вашингтон і Берлін прийняли рішення (до певної міри вимушене) про постачання основних бойових танків (ОБТ) Україні у 2023 році, ми стали свідками дивідендів, які приносить зростаюча напористість північних і центрально-східних країн Європи.
Це відбувається відтоді, як російські війська розпочали повномасштабне вторгнення. Ще на початку березня одна з найпотужніших представниць цього руху, прем'єр-міністерка Естонії Кая Каллас, заявила, що дуже важливо, щоб путін відверто "програв" цю війну.
На той час такі заяви мало висвітлювалися. Дійсно, як завжди, більшість репортажів надходила з великих західноєвропейських столиць – Парижа, Берліна, Рима і Лондона, де, як правило (виняток становила Велика Британія), повідомлялося про те, що путіну потрібно протистояти, але для цього потрібно знайти засоби, щоб зберегти йому обличчя.
І це не дивно. Значна частина ЗМІ звикла дивитися на великі країни як на лідерів у Європі, а кожна з них окремо – як на найпотужнішу державу. Однак, роблячи це, багато хто пропустив надзвичайні зміни, що відбуваються на Півночі та Сході. Я спробував підсумувати, як це відбувалося.
Я вважаю, що тиск, який чинили країни Північної Європи, Балтії, а також Польща, Чехія, Словаччина тощо, дійсно має значення, і в майбутньому їхні погляди відіграватимуть важливу роль у визначенні пріоритетів європейської безпеки. Це відбувається тому, що вони мають спільний світогляд, який триматиме їх разом, а по-друге, тому що вони разом є однією з найбагатших груп в Європі і стануть відносно багатшими в майбутньому. Це багатство дозволило їм створити одні з найпотужніших збройних сил на континенті.
Перспектива очевидна: те, що зробила росія, не є якимось невдалим великодержавним гамбітом, це найбільша екзистенційна загроза, з якою вони зіткнулися з 1989 року і, можливо, з 1945 року.
Ці держави завжди вважали росію непередбачуваною і небезпечною, але тепер вона виявилася геноцидною й експансіоністською. Єдиний спосіб стримати таку росію – це не лише повністю розгромити російські війська, які зараз атакують Україну, але й убезпечити себе від її стратегічного відродження в майбутньому. Вони не хочуть повертатися до старого (невдалого) способу ведення справ "великими державами", коли Берлін дзвонив до москви, і вони узгоджували домовленості, яких мали б дотримуватися менші країни. Саме тому, наприклад, вони зневажливо ставляться до тих, хто посилює російську ядерну загрозу. росія – це екзистенційна загроза, і росія має бути переможена.
Така перспектива поєднується з великим і зростаючим багатством та значною військовою потугою. Фактор багатства іноді не береться до уваги, оскільки окремо ці країни вважаються "малими" державами – проте разом вони набагато, набагато багатші, ніж, наприклад, росія.
Одним із досить цікавих прикладів цього є зростання Польщі, яка, за оцінками, випередить Велику Британію та Францію за рівнем ВВП на душу населення у найближчі 20 років.
Тож ці країни мають особливе мислення, багатство і технологічний досвід, а також володіють одними з найкраще оснащених збройних сил в Європі. Від фінської та польської армій до норвезьких і шведських військово-повітряних сил ми бачимо одні з найбільш модернізованих і сучасних військових формувань в Європі. Наприклад, Норвегія, Данія, Фінляндія і Польща разом планують придбати понад 150 винищувачів F-35. Велика Британія зараз розглядає можливість придбання 60-80 винищувачів F-35. Чотири північно-східні країни не лише значно переважатимуть британців у цьому питанні, але й, відверто кажучи, значно переважатимуть росіян, чиї можливості проводити складні повітряні операції виглядають вкрай обмеженими.
Отже, нове європейське стратегічне угруповання вступає в свої права, і його потрібно поважати.
Ця група країн допомогла змусити Вашингтон і Берлін змінити політику та схвалити передачу Україні натовських танків. Це була найважливіша подія тижня в сфері передачі озброєнь на сьогодні. Зараз, у певному сенсі, найважливішою частиною цієї історії є не самі танки, на розгортання й оснащення яких підуть місяці, а той факт, що це стало ознакою того, що США і Німеччина тепер рухаються до табору "Україна повинна перемогти/росія повинна програти". Я, звичайно, не думаю, що вони ще повністю там, але тиск, який вони відчувають з боку інших європейських держав, ефективність України як військової сили і все більш варварська поведінка росії – все це підштовхує їх до цього.
Що стосується танків, то моя скептична позиція щодо них добре відома. Я вважаю, що значення танків до вторгнення було переоцінене, і все, що ми бачили до цього часу у війні, підтверджує це. Знищити танки дешевшими і численнішими системами занадто легко у відносному вираженні, а це означає, що розгортання танків у тому вигляді, в якому воно очікувалося до війни, не відбулося.
Танк не є тією зброєю, якою більшість аналітичної спільноти вважала його до 24 лютого – швидкою, проривною та розвиваючою успіх зброєю народної уяви. Якщо повернутися до початку війни, то можна знайти багато відверто ганебних карт, опублікованих людьми, з великими червоними колонами російських формувань, що швидко просуваються через Україну.
У цій війні такого не було і немає. Насправді, чим довше триває війна, тим більше здається, що танк використовується як допоміжна зброя. Насправді він не проробляє та не використовує проломи, але він діє як мобільна артилерія більше, ніж будь-що інше – підтримує піхоту або більш легкі і швидкі транспортні засоби, які намагаються просуватися вперед. Танк не є застарілим, але він не такий, як про нього говорять.
З кінця вересня лінія фронту майже не просунулася, хоча обидві сторони все ще мають великі танкові армії і зазнають великих танкових втрат.
Особисто я не впевнений, що 150 танків НАТО самі по собі будуть настільки важливими. Вони допоможуть надати Україні якісну перевагу в цій сфері, але навряд чи створять прориви і переваги для України. Іншими словами, вони допоможуть, але залишаться допоміжними/вторинними системами у цій війні.
Що дійсно потрібно Україні для того, щоб відтіснити росіян, так це більше і краще озброєння з більшою дальністю дії, щоб зробити те, що постійно працює в цій війні – погіршити російське постачання і логістику, а також зменшити мобільність росіян.
Саме тому одразу після ухвалення рішення про танки українці почали наполягати на потребі в літаках НАТО.
Ті, хто, я б сказав, краще розуміє сучасну війну, знають, що літаки, кращі протиповітряні системи, ракети та інші системи дальнього радіусу дії відіграватимуть більш вирішальну роль у результаті цієї війни, ніж танки. (Колишній головнокомандувач ЗС НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс зазначив у твіті, що танки це добре, вони допоможуть, але літаки – це саме те, що потрібно – iPress).
Це різниця між тими, хто бачить війну як серію битв, і тими, хто бачить війну як безперервний цикл бойових дій і виснаження. Я б сказав, що люди, які зосереджуються на майбутніх "наступальних операціях", мають епізодичне і лише часткове розуміння процесу війни. Саме безперервна боротьба за формування та розгортання сил визначатиме хід війни. Танки використовуються лише на стадії битви, коли війська безпосередньо вступають у бій. Набагато важливіше те, як ці битви формуються (фактично визначаються) заздалегідь. Це робиться за допомогою логістичного контролю і виснаження. Отже, танки допоможуть, але дальність дії зброї та повітряні сили стануть визначальними.
