Джерело: The Atlantic
У суботу українці вдарили по Керченському мосту, який з’єднує росію з Кримом: чи то ракетою, чи вибухівкою, закладеною військово-морськими спецназівцями, чи за допомогою вантажівки з вибухівкою. Ніхто не може сказати напевно. Так само як і у 2022 році це коментують експерти — справжні, фальшиві, самопроголошені — вивчають фото, що поширюються у Твіттері, і наполягають, що вони точно знають, що сталося. На цих фото зображено двосмуговий проліт, що впав у воду, сусідня пара смуг все ще стоїть, а на паралельному залізничному мосту яскраво горять вагони-цистерни потягу. Росіяни вже пустили по залізничному мосту новий потяг, але ніхто не знає, чи було в ньому щось таке, що послужило б реальною перевіркою того, чи може проліт ще витримати вагу повного вантажу, чи це було зроблено просто для створення ілюзії нормальності - творець потьомкінських сіл для Катерини ІІ був, врешті-решт, російським генералом.
Тактичні питання про те, як українці завдали цього удару і чи завдано довгострокової шкоди мосту - цікаві та важливі, але наразі не підлягають публічному обговоренню. Одначе, корисніше буде обговорити те, про що свідчить Кримський міст: куди прямує російсько-українська війна.
"Баталії — головні етапи вікової історії", — писав Вінстон Черчілль у біографії герцога Мальборо. Удар по Керченському мосту не був битвою, але він зробив важливий внесок для перелому у цій війні — доклав до розуміння російських еліт, що вони програють. Відступ російських військ з Києва ранньою весною можна було б ще якось незграбно пояснити таким собі жестом доброї волі. Розгрому не було. Український контрнаступ, який звільнив Харківську область, був важчим для сприйняття "перепозиціювання", але супроводжувався відеокадрами капітуляції та побиття військ, що відступали. І те, і інше можна було б зрозуміти як результат неправильних рішень військових начальників, яких можна було звільнити та замінити.
Атака на Керченський міст обійшлася малими жертвами, але завдала численних ударів по символу проєкту російської імперської реставрації - дорогій споруді, що з'єднує Крим з батьківщиною. Було пошкоджено важливий маршрут постачання. Це показало, що Україна може проникати глибоко в тил російських військ, щоб з вишуканою точністю вразити ключову і надзвичайно добре захищену ціль. Це було як особисте, так і національне приниження: це був улюблений будівельний проект владіміра путіна, і це був найбільш небажаний подарунок на його 70-річчя.
Військове становище росії стає все гіршим. Займаючи тисячокілометровий фронт і покладаючись на зосереджену вогневу потужність, російські військові залежать від слабких гілок постачання, що проходять паралельно фронту та стають дедалі вразливішими для українських високоточних атак. Єдиний виняток — маршрут через Крим — щойно отримав драматичний удар.
Тим часом російська військова мобілізація є вкрай непопулярною справою, оскільки з країни втікає більше росіян, ніж їх можна призвати до армії, яка не може їх озброїти, не може навчити та керувати ними. російські військові стикаються з загрозами з боку української армії, яка може завдати ударів на сході (Донбас), півдні (Херсон) або навіть, можливо, на південному сході (Мелітополь), де бачить можливість. Завдяки підтримці Заходу українська армія набагато краще керована, краще оснащена та поінформована, а також має високий моральний дух.
Гряде нове лихо. Від 10 до 20 000 кращих російських військ, що ще лишилися, застрягли в місті Херсон, притиснуті до Дніпра, а мости за ними - непридатні для інтенсивного руху.
Однак найважливішим наслідком удару по Керченському мосту буде прискорення трансформацій у політичному та військовому керівництві росії. Вони вже відбуваються. Вперше війна в Україні має одного воєначальника – генерала сєргєя суровікіна. Єдинокомандування є одним із тих військових принципів, які найчастіше дотримуються під час прориву. Роз’єднане командування і управління російським вторгненням, яке в один момент охоплювало понад півдюжини окремих командувань - було кричущим.
суровікін — з похмурим обличчам, як у більшості російських генералів, — не зможе створити єдину командну організацію за одну ніч. Йому також навряд чи вдасться уникнути мікроуправління з боку кремля, яке раніше тільки перешкоджало військовим зусиллям росії. Однак він збирається відтворити звірства, якими він керував у Сирії, де російські військові набули досвіду не у боях, а у вбивстві мирних жителів. Ось чому не дивно, що негайною відповіддю росії на атаку на міст став ракетний удар по цивільних житлових будинках у Запоріжжі.
Досі російське верховне командування складалося з покірного, хоча й корумпованого, міністра оборони сєргєя шойгу та гномоподібного начальника Генерального штабу валєрія гєрасімова. У жодного з них шансів стати популярними фігурами не було. Зараз путін стоїть перед неприємним вибором - ефективні, колоритні і (з точки зору націоналістичних правих) популярні піддані, які могли б,гіпотетично, протистояти йому, або - лояльні невдахи путінської системи, як і сам їх президент.
Диктатури, побудовані виключно на страху та власних інтересах, є крихкими речами, і в росії вже видно ці тріщини. євгєній прігожин, кримінальний керівник групи найманців вагнера, яка виконує вказівки кремля, і рамзан кадиров, бандитський правитель Чечні, створили приватні армії. Вони відкрито висловлювали свою думку про те, що деяких генералів слід не лише позбавляти посад, а й розстрілювати. Таку цю позицію повторила керівничка російського пропагандистського видання RT маргаріта сімоньян. Цілком можливо, що вони торують шлях для власних спроб отримати владу. До того ж інші збройні організації — таємна фсб, гру (військова розвідка), національна гвардія та сама армія — можуть брати участь у насильстві в середині своєї країни, не тільки за кордоном. Рано чи пізно випадково вимовлені образи призводять до насильницьких вчинків.
По всіх відкритих інтернет-каналах, насамперед у Telegram, киплять невдоволення військовими та веденням цієї війни, абсурдні наполягання на тому, що це не війна, а "спеціальна технічна операція", некомпетентні і мобілізація, і, відповідно, сам путін. Параноїк через професійну підготовку та особисту схильність - путін тепер повинен дивитися всередині країни так само, як і назовні. Водночас російська параноя щодо Заходу, поєднання невдоволення та пригноблених бажань відновити імперську державу, створили атмосферу, в якій розумна виважена політика неможлива.
Усе це свідчить про те, що прогнози щодо тупикової ситуації на фронті - помилкові, принаймні, що стосується ведення цієї війни на вищому рівні. Фішкою генерала суровікіна буде знищення мирних жителів, електростанцій, лікарень, тому що перемогти українську армію він не може. Ймовірно, він буде сильніше наполягати на застосуванні хімічної зброї, і, можливо, також ядерної. Внутрішня боротьба російської еліти може тільки погіршитися, і в якийсь момент почнеться насильство, скероване внутрішньо.
Поле бою також не зупиниться на одному місці. Ще кілька вдалих ударів по Керченському мосту, і він - непридатний. При поганій погоді слабка логістична система росії зазнає більшого навантаження і уповільниться, а українські атаки не зупиняться. Набагато більша психологічна катастрофа для росії настане тоді, коли впаде Херсон - найбільше місто, захоплене росією, буде втрачено разом із тисячами російських полонених. Це була б справжня переломна точка - велика битва. Як сказав Черчилль: "Великі битви, виграні чи програні, змінюють весь хід подій, створюють нові стандарти цінностей, нові настрої, нову атмосферу в арміях і в націях, яким усі змушені підкорятися".
Атака на Керченський міст стала жахливим подарунком на день народження для владіміра путіна. І таким же жахливим подарунком була відсутність листівки з днем народження від китайського президента Сі Цзіньпіна, це так зване символічне дистанціювання, особливо важливе в системах, які керують в обох країнах. росія ізольована від своїх сусідів, вони або відкрито ворожі до неї, або виходять від її ініціатив щодо України. Це лише ще один спосіб, за допомогою якого російські перспективи продовжуватимуть затемнюватись під час зими руйнування та смерті в Євразії. Попереду важкий сезон, його освітлює лише героїзм і компетентність України. Прем’єр-міністр Фінляндії Санна Марін на запитання журналіста про вихід з ситуації для владіміра путіна мудро і лаконічно відповіла: "Росія має піти з України". Після такої відповіді вона пішла геть, з тінню посмішки на обличчі".
