Мій досвід свідчить, що ніколи не знаєш чи доведеться повертатися до теми, яку вже висвітлював. Інколи потреба в цьому виникає абсолютно несподівано
Той блог я писав, реагуючи на події навколо "УП". Причому головний мій меседж полягав в необхідності на час, що залишився до Саміту у Вільнюсі, доволі обережно ставитися, до будь-яких статей та інформаційних повідомлень, які можуть сприяти провокуванню економічної та політичної кризи в Україні до моменту, коли має відбутися підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, без перебільшенню ключової геополітичної події останнього десятиліття, принаймні на теренах континенту Євразії.
Враховуючи ту реакцію редактора "УП", можливо, я міг зробити вигляд, що не побачив дискусії, що виникла в соціальних мережах на цьому тижні. Але вона має значення не тільки, і не стільки в контексті моєї дискусії з редакцією "УП", тому дозволю собі її прокоментувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія розпочала масовану інформаційну атаку на гривню
Отже, на тижні, що минув, відбулась подія, яку пройшла повз уваги більшості читачів "УП", але яка наробила багато галасу, принаймні, в соціальній мережі facebook. Подією стала поява 24 вересня і дуже швидке зняття зі шпальт "УП" статті Сергія Лямця "Росія-ЄС" в листуванні української влади. Частина 1: Доповідна Мінекономіки щодо МС".
Зразу хочу відзначити, що особливість "УП" полягає в тому, що воно є провідною інформаційно-політичною площадкою країни. Причому надзвичайно важливим є її відкритий та плюралістичний характер. На шпальтах "УП" ми можемо побачити прямо протилежні точки зору з питань політичних, соціально-економічних, гуманітарних проблем суспільства. І як, на мене, такий підхід приносить користь, як суспільству, так і самій "УП", бо збільшує її капіталізацію, робить більш привабливою з точки зору розміщення на її шпальтах рекламних повідомлень.
Статті, що з'являються на шпальтах "УП", може не відображати позицію редакції, і вона про це прямо наголошує. В той же час, коли йдеться про статті, підписані головним редактором "УП" чи редактором "ЕП", тоді вже всі змушені приймати це як офіційну позицію редакції. Але поява і наступна зняття статті редактора "ЕП" само по собі говорить, що не все добре в редакційному королівстві.
Сам факт зняття, якоїсь статті, яку майже ніхто не встиг прочитати, викликало бурхливе обговорення в соціальній мережі facebook. До того ж, ті, хто встиг її прочитати, почали розміщувати цілі шматки цієї статті в на форумах соцмережі. А в п'ятниця, до того ж з'ясувалось, що видалена стаття залишилась в pda версії, і її почали з коментарями поширювати в соцмережі.
Ознайомлення з нею, викликало бажання прокоментувати її. По-перше, хочу ще раз повернутися до теми публічних звинувачень на адресу Сергія Арбузова, що саме він та його піарники розв'язали інформаційну кампанію проти Росії та займаються розпаленням міжнаціональної ворожнечі. Я вже писав раніше, якби питання стосувалось лише політ технологічних ігор, взаємних звинувачень тих чи інших політичних груп в Україні, я би про це точно не писав. Але в даному випадку йдеться про звинувачення, що з'являються в провідному українському ЗМІ та проголошуються вони від імені редакції. Саме з посиланням на позицію редакції "УП" проголошується, що це Україна розв'язала інформаційну кампанію проти Росії, що це українська влада розпалює ворожнечу між народами України та Росії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська неправда. Чому колишній флагман вітчизняної онлайн-журналістики співає під дудку Кремля
Коли я писав свій блог 12 вересня, в мене не було планів детально аналізувати всі статті, що з'явились на шпальтах УП протягом останніх місяців, та мали відношення до україно-російських стосунків в світлі підписання Угоди про асоціацію. Але знята стаття Сергія Лямця, яку я зміг прочитати лише в суботу, спонукала мене до цього.
Змушений зразу вибачитися, але мені доведеться вдатися до значного цитування статей, що з'явились на шпальтах "УП" протягом серпня-вересня цього року. Але без цього мої твердження будуть недостатньо переконливими.
Перша зі статей на шпальтах "ЕП", в якій згадується пан Арбузов в контексті конфлікту між Україною та Росією щодо Угоди про асоціацію, з'являється 20 серпня.
Ось в якому контексті це подається мовою оригіналу:
"14 августа Федерация работодателей сообщила: "С 00:00 часов 14 августа в профиль риска системы управлениями рисками Федеральной таможенной службы РФ к первым четырем десяткам предприятий, попавшим туда в июле этого года, были добавлены все без исключения украинские экспортеры".
Такую информацию немедленно и небезосновательно окрестили торговой войной, которая, наконец, была объявлена!
Однако самое интересное – реакция украинского правительства. Оно, как водится, радовало своим неувядающим оптимизмом и эпической бесхребетностью.
На следующий день после громогласного заявления ФРУ премьер Николай Азаров туманно объяснял: "Сейчас есть определенные сложности, связанные, прежде всего, как мы считаем, с созданием, структурированием и формализацией Таможенного союза. У нас появляются различия в подходах".
СМИ, мол, эту тему преувеличивают. Да, есть проблемы, но их не следует искусственно раздувать и искусственно преувеличивать, уверял премьер. А министр экономического развития и торговли Игорь Прасолов вообще сказал, что в случае с компанией "Рошен" виноваты конфетные обертки.
Секундочку! Где же первый вице-премьер Сергей Арбузов? Почему же он не спешит доказать свою нужность в столь сложной ситуации? Ведь кто бы лучше справился с ситуацией, чем "лучший центральный банкир Восточной Европы"? Эта ситуация наглядно показывает, что во взрослых вопросах "младореформаторам" не место"
Трохи далі в цій же статті:
"Теперь Россия перестала стесняться, и об этом пишут мировые СМИ. В российской прессе развернулась массированная антиукраинская информационная кампания.
Все выглядит привычно: эксперты, уважаемые люди и никому не известные персоны объясняют, почему разрушится украинская экономика, почему Украина должна вступить в Таможенный союз, почему украинцы заблуждаются и даже почему Украина не должна пускать к себе самолеты европейских авиакомпаний.
Не гнушаются и откровенными провокациями в духе "украинцы проголосуют за дефолт". Комментаторами в провокационных материалах выступают никому не известные персонажи, но неискушенному "пересічному" российскому читателю может показаться, что подобные вещи действительно обсуждаются в Украине.
Чувствуется, что здесь не обходится без хорошо организованной пропаганды. Издание Зеркало недели" со ссылкой на свои источники сообщило, что в Москве якобы разработана целая стратегия агрессивного подчинения Украины, одной из целей которой является срыв подписания соглашения об ассоциации с Евросоюзом".
Як бачимо, в цій статті Арбузов звинувачується лише в бездіяльності. При цьому, що дуже важливо, чітко висловлюється позиція, хто розв'язав антиукраїнську інформаційну кампанію, і хто вдається до відвертих провокацій та залякувань щодо дефолту.
Наступна стаття, в якій йдеться про російсько-українській конфлікт та Арбузова датується лише 4 вересня, але з позицією Лямця відбуваються "дивовижні" метаморфози.
Знову цитую мовою оригіналу:
"Крайне интересна позиция "младорефоматоров", которых не видно и не слышно в связи с российско-украинским конфликтом. Не исключено, что им на высочайшем уровне запретили вмешиваться. Но, по нашей информации, молодые члены правительства во главе с Сергеем Арбузовым заняли антироссийскую позицию, и всячески подогревают идею отдаления от Кремля".
Зверніть увагу, тут на додачу про бездіяльність, вже з'являється твердження про те, що деякі члени уряду разом Арбузовим "зайняли антиросійську позицію".
Жодного доказу цьому твердженню, правда, не надається.
А далі саме цікаве в цій статті:
"Очень вероятно, что Украине чисто экономически выгодно вступить в Таможенный союз. От объединения с Россией действительно выиграли бы многие отрасли нашей экономики. Особенно промышленность, которая была "завязана" на весь СССР. Возможно, активно заработал бы транспорт.
В Украину пришли бы российские деньги. Пришли бы более "взрослые" правила игры в бизнесе. Пришла бы еще более жесткая вертикаль власти".
Бачите, в цій статті з'являється поки що лише припущення: "Україні, мовляв, з економічних міркувань вигідно вступати до Митного союзу", але з одночасним твердженням про антиросійську позицію Сергія Арбузова.
До 9 вересня жодного повідомлення чи статті на шпальтах "УП" та "ЕП" зі згадкою про Арбузова в контексті відносин між Росією та Україною немає. Але 9 вересня з'являються зразу дві статті, в яких Арбузов напряму звинувачується в роздмухуванні антиросійської пропаганди та розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, тобто в скоєнні злочину відповідно до 161 статті Кримінального кодексу України. Зранку о 09.05 з'являється стаття Сергія Лямця "Податок на обмін валюти: єдине "за" і безліч "проти".
В ній спочатку лише штрихом зазначається:
"А конфликт с Россией, который исподтишка подогревается группой "младореформаторов", сделает торговый "минус" Украины еще большим".
І далі:
"Налог на валюту – это не единственная "медвежья услуга", которую оказывает первый вице-премьер действующему президенту. С начала осени пиарщики Арбузова развернули яркую антироссийскую пропаганду. Делается это чужими руками – в частности, через заявления приближенных аналитиков. Как бы случайно возникают новости и исследования, почему Таможенный союз – это зло.
Чего будет стоить эта деятельность Януковичу? Как минимум, обострения конфликта с Кремлем. А, следовательно, санкций по отношению к товарам украинского происхождения.
Кроме того, Януковича не поймет электорат Востока и Юга Украины. Население этих регионов традиционно считает россиян "своими" – даже больше, чем жителей Западной Украины.
Получается, что действующий президент расплатится за действия пиарщиков Арбузова собственным рейтингом. И без того катастрофически низким. Слишком низким, чтобы играться в валютный налог и войнушки с Россией".
Тут вже можна спостергіати відкрите звинувачення на адресу Сергія Арбузова в розгортанні "яскравої антиросійської пропаганди". Крім того, всі, хто зробив аналіз, щодо невигідності та шкідливості приєднання до Митного союзу, виявляється зробили це на замовлення Арбузова та його піарщиків. Зробити такий висновок без замовлення Арбузова, зрозуміло, ніяк неможливо. До речі, варто звернути увагу, що жодних доказів, на підтвердження, що Арбузов перетворився на такого собі антиросійського українського націоналіста немає. Є просто твердження категоричне та безапеляційне. З одночасним фактично вже не припущенням, а висновком, що вважати Митний союз злом можуть лише ті, хто зробив це на замовлення. Ось так.
Але чим далі, тим веселіше.
Того ж дня в 17.58 з'являється ще одна стаття Сергія Лямця.
Її слід особливо відзначити, бо це стаття, в якій вперше робиться спроба довести, що Арбузов та його піарщики займаються роздмухуванням антиросійської кампанії. Доказова база цього твердження робиться на підставі поширення "російського темника", в якому були задіяні в тому числі інформресурси, що контролюються за твердженням редакції "УП", Сергієм Арбузовим. Але тут важливо зробити дві ремарки. По-перше, поширення цього темника відбувалось і в соціальних мережах, причому "шерили" його там всі, хто прочитав. І скільки сотень чи може, навіть, тисяч осіб це зробило, невідомо. Редакція "УП" не наводить дані, хто першим почав поширювати цю інформацію, бо встановити це доволі важко. Це до речі, відома проблема соцмереж. Бо всі ми стаємо заручниками інформації, яка може виявитися недостовірною. Але в будь-якому разі робити категоричне твердження, що це першими почали поширювати саме піарщики Арбузова, навряд чи коректно. Тим більше, достовірність чи недостовірність того, що цей чи подібний темник не направлявся з Росію в Україну, встановити нікому не вдалося. А те, що цілеспрямована "дефолтна" пропагандистська кампанія російськими спецслужбами ведеться, стверджувала сама "ЕП".
По-друге, поширення цього темнику відбулося 9 вересня, і за твердженням редакції "УП", вони побачили його лише 6 вересня. А звинувачення у антиросійський позиції Арбузова на шпальтах "ЕП" з'являються вперше 4 вересня, причому, нагадую, без жодних доказів цього. Тоді виникає риторичне питання, на підставі чого робилося те твердження?
А тепер, вибачте, знову розлоге цитування:
"У нас появились основания сделать несколько предположений. Первое – что пиарщики Сергея Арбузова пытаются столкнуть лбами Россию и Украину".
Трохи далі:
"Экономическая правда" неоднократно писала, что пиарщики Сергея Арбузова всячески разжигают антироссийские настроения.
Зачем это делается, одному Богу известно. Очевидно, "младореформаторы" решили, что лучший способ заработать себе очки в глазах президента – это облить грязью страну, которая является крупнейшим покупателем украинских товаров. Пусть даже такие действия опускают собственного гаранта, который официально и много раз заявил, что нужно сберечь отношения и с Европой, и с Россией. Получите, Виктор Федорович.
Логика откровенно ущербная, даже если Россия оказывает экономическое давление на Украину, чтобы та отказалась от планов подписывать соглашение об ассоциации с ЕС".
Ще далі:
""Экономическая правда" неоднократно писала, что пиарщики Сергея Арбузова всячески разжигают антироссийские настроения. Таким образом, у нас появились основания сделать несколько предположений. Первое. Что пиарщики Сергея Арбузова занимаются разжиганием межнациональной розни. А именно, они пытаются столкнуть лбами Россию и Украину. Интересно, разжигаются ли антироссийские настроения по поручению президента Виктора Януковича и премьера Николая Азарова??"
Звертаю увагу, на це ""ЕП" неоднарозово писала, що піарщики Арбузова розпалюють антиросійські настрої". Пригадайте, що вперше напряму це твердження з'являється лише того самого 9 вересня.
11 вересня зявляється ще одне згадування Арбузова в контексті російсько-українських відносин.
В статті: "Як Нацбанк обвалює курс" зазначається:
"Но в свете того, что пиарщики первого вице-премьера Сергея Арбузова пытаются разжигать антироссийскую истерию, история обретает более зловещие очертания".
Ця стаття цікава тим, що звинувачення на адресу Арбузова вперше проголошується не Сергієм Лямцем.
До речі, як там з обвалом курсу Нацбанком від "ЕП" станом на кінець вересня?
11 вересня відбулась ще одна важлива подія. Головний редактор "УП" категорично спростувала будь-які звинувачення щодо можливого отримання Сергієм Лямцем коштів за оприлюднення замовних матеріалів.
І ось після двохтижневого затишшя з'являється і зникає ще одна стаття Сергія Лямця, яку мені теж доведеться розлого цитувати. Причому, як колись писав Бєлінський, важко зупинитися. Там що не твердження, воно варте цитування.
"Интернет наводнили апокалиптические тексты, в которых говорится о том, насколько ужасно для Украины партнерство с Россией.
И радостно-восторженные о том, насколько спасительна для нас ассоциация с ЕС.
Спору нет, европейский выбор – это более интересный вариант для Украины. Как минимум, он сулит цивилизованные правила игры между властью и населением.
Накануне подписания соглашения в Вильнюсе, бесспорно, хорошо и правильно рассказать о том, что наша страна тянется к правовому полю Евросоюза. Но зачем же при этом разжигать антироссийскую истерию?
Сотрудники первого вице-премьера Сергея Арбузова, которые исподтишка раздувают войну с Кремлем, видимо, не осознают один простой факт: жители востока и юга Украины напрямую смотрят российские телеканалы. И им вот-вот начнут на пальцах объяснять, кто такие на самом деле те люди, которые находятся во власти в Украине.
Приход Владислава Суркова на должность советника президента РФ по Украине означает, что пропаганда будет вестись на таком высоком уровне, который для украинских горе-технологов недосягаем. Подвергаться ей будут жители восточной и южной Украины.
Это тот самый электорат Виктора Януковича, который искренне верит, что дружить с Россией нужно. Пусть Украина не вступает в Таможенный союз – не проблема. Никто и не понимает, что это такое. Точно так же электорат не понимал, что такое Единое экономическое пространство – ЕЭП – или Союз независимых государств – СНГ.
Однако люди точно понимают одно: украинская власть начала очень враждебно относиться к России. Если "арбузовские мальчики" думают, что их действия не ассоциируются с Януковичем, то их ждет разочарование.
Достаточно пообщаться с жителями Херсона или Луганска. Для них заявления Януковича, преследование "пророссийских" депутатов и пропаганда в украинских СМИ – это звенья одной цепи" .
А далі просто перл, який можна смакувати і смакувати:
"Мы не утверждаем, что в Москве сидят божьи люди, которые не сказали ни одного дурного слова в сторону Киева. Но чисто этически у них есть очень правильная позиция: они не развязывали информационную войну. Да, "тормознули" на границе сыр, шоколад и трубы, но истерику в информационном пространстве начали технологи господина Арбузова".
Ось так. Не більше, не менше. І це офіційна позиція не піарщика якогось з Росії, це офіційна позиція редакції "ЕП".
Йдемо далі:
""Экономическая правда" начинает публикацию серии материалов правительства на тему отношений с Россией и ЕС. Главный вывод, который напрашивается при анализе этих документов, – Украина не имеет стратегической политики. Вопрос о том, идти в ТС или ЕС, решался буквально "на коленке". Скорее всего, это было личное решение Виктора Януковича, принятое им по собственному разумению. Исходя из личных интересов сохранения власти и богатства. И лишь после этого различные госорганы начали "натягивать" аналитику, которая подтвердила бы умозрительное решение Януковича. Собственно, отсюда и антироссийская пропаганда в СМИ. Совершенно очевидно, что президент в курсе, какие тезисы вбрасываются в информпространство. А значит, он их одобряет".
Тут пропоную перевести дух та згадати, що рішення про те, йти в МС чи ЕС приймалося не сьогодні і не вчора. На це рішення працював, і попередній президент, і попередній уряд. За твердженням Петра Порошенка, текст Угоди про асоціацію був на 90% написаний ним ще за часів керівництвом Міністерством закордонних справ. Це рішення базується на економічних інтересах українського бізнесу. Мені ще в 2010 році доводилося писати, що незважаючи на всю атмосферу розпачу, який панував після підписання Харківських угод, в Митний союз Україна не вступить, бо це суперечить глибинним інтересам українського великого капіталу.
Важливо також усвідомлювати, що вибір між МС та ЄС – це справді цивілізаційний вибір, тому він взагалі не може прорахуватися в суто економіко-математичних моделях.
Відомий український економіст, професор Бураківський, у зв'язку з цим на шпальтах "ДТ" резонно зауважує, що всі економіко-математичні розрахунки, на які посилаються прихильники Митного союзу, передбачать значне число факторів та припущень. І якщо хоча би деякі з них вказані некоректно, то і всі розрахунки та висновки є помилковими. Виходячи з цього, плюси та мінуси приєднання до Митного союзу або рух в бік європейського розвитку мають оцінюватися не на математичних розрахунках, робить висновок він. І з цим важко не погодитися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому я проти іноземців у політичній журналістиці - Княжицький
Очевидно, що рішення має базуватися на висновках про перспективність типів розвитку ЄС та Митного союзу. Головним, фундаментальним недоліком Митного союзу є те, що зараз це об'єднання авторитарних, вкрай корумпованих режимів, які в принципі неспроможні до інноваційного шляху розвитку. Недемократична система управління, непрозорий розподіл бюджетних коштів та наявних природних ресурсів в інтересах наближених до влади еліт, роблять економіки цих країн надзвичайно неефективними. Враховуючи, що головною рушійною силою Митного союзу є російські можновладці, для яких це об'єднання лише інструмент для політичних цілей – відновлення російської імперії в колишніх кордонах, розраховувати на його ефективне функціонування не варто. Тому і майбутнього в ньому немає. Але якщо це так, то чи варто йти в бік того, що немає майбутнього?
В той же час, ЄС – це один з найбільших платоспроможних і інноваційних ринків. Інноваційність виробництва в ЄС перевищує 75%. ЄС – це територія високоефективної інноваційної економіки, з прозорими правилами гри, з контролем суспільства над демократично обраною владою, з незалежними судами, із захищеними правами власності. І якщо ставити на терези шлях розвитку в бік ЄС чи Митного союзу, то очевидно, що це вибір між минулими спогадами та майбутніми перспективами. Чи варто тоді задаватися питанням, куди краще рухатися Україні?
І наостанок ще одне цитування Сергія Лямця з його знятої статті:
"Реализация большей части мер по сближению с Евросоюзом займет от двух до пяти лет, а некоторые – до семи лет. Есть ли у Януковича внятный план действий Украины на этот период?
Давайте вспомним предположение о том, что решение двигаться в сторону ЕС принималось спешно – лично президентом и без наличия стратегии. Лишь после этого чиновники принялись анализировать перспективы и последствия подписания соглашения об ассоциации.
Конечно же, рассматривать эти сценарии следовало не за два месяца до подписания Соглашения об ассоциации с ЕС, а значительно раньше. Теперь отсутствие стратегического мышления приходится покрывать тактическим приемом – антироссийской пропагандой в СМИ".
Виникає питання, чому головний редактор "УП" прийняла рішення про зняття цієї статті?
По-перше, назвати її коректною, до того ж такою, що відображає позицію головного редактора УП, неможливо. Вона настільки пропагандистські вибудувана, та настільки відверто спрямована на дискредитацію європейського напрямку розвитку України, що це вже занадто. Причому, для цього знову таки цілеспрямовано звинувачується саме українська сторона в розпалюванні ворожнечі між Україною та Росією. Але це виглядає настільки натягнуто, особливо в контексті всього, що в ній написано, що пані Притула була просто змушена її зняти.
І останнє. Розумію, що ця думка може викликати неймовірні емоції з боку головного редактора УП, але яку варто висловити, з урахуванням необхідності зробити припущення щодо того, що ми спостерігаємо протягом вересня на шпальтах "ЕП".
P.S. Я написав цю заключну думку, але вирішив її не розміщувати в себе в блозі. Для багатьох після всього прочитаного і так стає все зрозумілим.
Джерело: http://blogs.pravda.com.ua
