Проблема №1.
Неврегульоване законодавство
Офіційно, лікарської спеціальності "пластична хірургія" в Україні не існує. Тому для проведення пластичної операції хірургам не потрібно мати якої-небудь особливої документації. Достатньо наявності загальної хірургічної спеціалізації та відповідної кваліфікації. На відміну від салонів краси, які не ліцензуються як медичні установи, клініки в стінах яких проводяться пластичні операції обов’язково повинні мати ліцензію на медичну практику із наявністю у переліку лікарських спеціальностей вказівки "хірургія". Таким чином відповідальність клінік та хірургів, які проводять пластичні операції така сама як і при інших видах хірургічної діяльності.
Чому виникла така ситуація? Причина не в бажанні самих хірургів щось приховати, а банально у відсутності законодавчого поля для цих послуг.
Президент Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних і естетичних хірургів, професор Василь Пінчук визнає, що з усіх пострадянських країн така безглузда ситуація склалася фактично лише в Україні. Навіть в Росії вже ввели професію "пластичний хірург" на офіційному рівні.
Василь Пінчук
"Уже який рік на підготовчому етапі, в Міністерстві охорони здоров'я і в Міністерстві Соціальної політики знаходяться відповідні нормативні документи, які б регулювали цю медичну сферу діяльності, але на жаль, в силу якихось незрозумілих для мене причин це не приймається. Водночас, в Україні вже близько 19 років цими питаннями займається Всеукраїнська асоціація пластичних реконструктивних і естетичних хірургів. Більше 10 років тому в Україні створені 3 кафедри пластичної хірургії в закладах післядипломної медичної освіти, на яких проводяться державні курси підвищення кваліфікації лікарів, які дають юридичне право лікарям різних хірургічних спеціальностей виконувати пластичні операції", - скаржиться професор.
Пластичною хірургією може займатися будь-який загальний хірург, оскільки втручання проводяться переважно на шкірі та підшкірній жировій клітковині, що робить такий вид операцій незагрозливим для життя пацієнта. Окремі види пластичних операцій можуть робити і інші вузькі хірургічні спеціалісти. Так, отоларинголог може проводити ринопластику, гінеколог – естетичні операції в області жіночої інтимної зони, уролог - чоловічої інтимної зони, а щелепно-лицевий хірург – операції на обличчі. Офіційно вони мають право на це, розповідає пластичний хірург клініки "Ана-Космо" Тарас Баранов.
"Поколінню старших хірургів, на долю яких випало становлення пластичної хірургії, доводилося їздити за кордон, аби навчатися. Тепер це все є і в Україні: можна навчатися, можна здобувати освіту, обмінюватись досвідом з колегами на світовому рівні. І все це завдяки старанням тих самих хірургів, наших вчителів, засновників української пластичної хірургії. Але чи скористається цими можливостями той, хто вирішив пов’язати свою діяльність із пластичною естетичною хірургією, при відсутності регулюючої участі держави в цій сфері, залишається на його совісті", - додає фахівець.
Тарас Баранов
Водночас, пластичний хірург Med City Сергій Королюк говорить, що через неврегульоване законодавство пластичні хірурги в Україні – це колишні травматологи, гінекологи, урологи, але, за його словами, у світовій практиці такого практично не існує.
Сергій Королюк
"В Австрії наприклад, чітко врегульована кількість пластичних хірургів - 250, і більше не може бути. Для того, аби стати пластичним хірургом потрібно мінімум 5-10 років практики загальної хірургії, після цього можна доучуватися на пластичного хірурга. Але, щоб стати кимось із пластичних хірургів, хтось із цих 250 пластичних хірургів повинен піти на пенсію або померти", - говорить спеціаліст.
За кордоном зроблять дорожче, але краще?
Чи вищий рівень пластичної хірургії у Європі та США, ніж в Україні?
"Він не вищий і не нижчий, він десь на одному рівні, але у порівнянні з Європою, де є хороші та дуже хороші фахівці, у нас ще існують погані та дуже погані, які у Європі чи США не можуть працювати, тому що там законодавча база не дозволяє підійти фахівцям, які не володіють технікою операції, які не мають відповідного обладнання щоб виконувати складні операції. У нас же можуть виконувати пластичні операції мало не на кухні у себе вдома. Це незаконно, але зауважу, що "все що не заборонено – дозволено". Як я вже казав, у нас не існує чіткої законодавчої бази з пластичних операцій і хірургії України", - пояснює Василь Пінчук.
"Якщо ми говоримо про рівень - ми говоримо про статистику, яка не бреше. У нас є справжні "зірки" пластичної хірургії, світового рівня і в будь-якій сфері хірургії у нас є "зірки", які відомі усьому світу, які виступають на міжнародних конгресах, доповідають там і це багато значить. Коли приймають нашу наукову роботу і її публікують в міжнародному науковому журналі значить хірургія – це насправді наука. Якщо публікують нашу статтю у нашому журналі – це часто опахує псевдонаукою. Як сказав наш один міністр охорони здоров'я на одній із вечірок: "Наша наука для внутрішнього вжитку" і, на жаль, це правда. У нас з наукою складно. Якщо говорити про молодих активних фахівців (я говорю не лише про себе), вони більше прагнуть стати членами міжнародного співтовариства, тому що туди насправді складніше потрапити ніж захистити кандидатську дисертацію в Україні. Це більше цінується, розумієте? Коли ти їдеш за кордон і є членом ASAPS (Американська асоціація естетичної пластичної хірургії, - Ред.) це означає для пластичного хірурга більше, ніж те, що ти є PhD (доктор філософії, науковий ступінь). Наш PhD там ніяк не сприймається, тому для мене цінніше видати в міжнародному журналі свою наукову статтю, ніж отримати кандидата наук. У нас дуже багато кандидатів наук, докторів наук, які не мають жодної статті ву міжнародному виданні, лише в Білорусі, Росії, але це не те", - наголошує провідний хірург відділу пластичної хірургії клініки "Сіті Доктор" Сергій Дербак.
Сергій Дербак
"Що стосується виконання операцій в естетиці, то деякі операції у нас роблять навіть краще, ніж у багатьох європейських країнах. Чимало людей помилково вважають, що в Німеччині, чи Австрії вони зможуть отримати якісну операцію і чимало з них повертаються звідти незадоволеними. Не всюди у Європі відзначаються хорошим підходом у пластичної хірургії", - переконаний один із найвідоміших пластичних хірургів в Україні, учасник телевізійних шоу "Поверніть мені красу" та "Я соромлюсь свого тіла" Дмитро Слоссер.
Збільшення грудей і ринопластика серед найпопулярніших операцій.
Хто ж наважується на пластичні операції в Україні і скільки вони вартують?
За останні роки у вподобаннях українців особливо нічого не змінилося. Операції, які були популярними десятиліття назад, потрібні й сьогодні. Українки охоче йдуть на пластику грудей - її збільшення, ринопластику і омолоджуючі операції на обличчі.
"Існує світова статистика по операціям, є й українська, що може змінюватися від клініки до клініки, спостерігаються суттєві відмінності у європейській і американській статистиках. Але збільшення грудей, згідно із даними Міжнародної асоціації пластичної естетичної хірургії (ISAPS), у більшості країн світу займає першу позицію, інколи поступаючись навіть ліпосакції. Україна не є виключенням. Як і в багатьох європейських країнах по частоті проведення операцій третє місце займає пластика повік. Далі - малоінвазивні омолоджуючі операції, тобто такі, що робляться з мінімальною травмою, дозволяють швидко отримати результат і фактично одразу піти додому. Це, наприклад, ліпофілінг, підтяжка обличчя нитками. Серед них і дуже популярна зараз, особливо в слов’янських країнах, операція по видаленню щічних жирових тіл ("комочків") Біша задля зменшення об’єму щік і актуальна, як в молодому, так і літньому віці. Що стосується ринопластики, то цей вид операції стабільно входить в п’ятірку найбільш поширених операцій в більшості країн світу, а в деяких країнах, наприклад в Туреччині, займає перше місце", - розповідає пластичний хірург Тарас Баранов.
"Основні причини, що приводять до пластичного хірурга – це незадоволення власним тілом або бажання його вдосконалити. Звичайно і те, і інше є суто психологічними проблемами. І пластична хірургія є дієвим, хоча і опосередкованим, способом їх вирішення. Тому наскільки сильно пацієнти відчуваються бажання або психологічний дискомфорт, настільки й легко вони погоджуються на операцію, спокійно переносять реабілітацію та радуються отриманому результату. Найчастіше рішення про пластичну операцію не є спонтанним, а є зрілим і омріяним. У противному випадку – це суттєва підстава для відмови пацієнту пластичним хірургом у проведенні того чи іншого втручання. Психологічне навантаження існуючою естетичною вадою іноді є таким сильним, що пластична хірургія рятує життя, попереджає самогубні спроби людини. Тому чи стає людина щасливішою від пластичної хірургії? Так, безумовно", - впевнений хірург.
Звичайно, як і при будь-якому хірургічному втручанні існують ризики, наголошує лікар, хоча значно менші, ніж в інших галузях хірургії.
"В пластичній хірургії є певний відсоток, коли людина отримує не той результат, на який розраховувала. Для того, щоб його зменшити, в першу чергу потрібно в розмові з пацієнтом чітко визначити його бажання та поєднати їх із об’єктивними можливостями пластичного хірурга окремо і пластичної хірургії взагалі. По-друге, звичайно лікар має нарощувати свої можливості підвищуючи власну кваліфікацію та робити внесок в розвиток професії".
"Звичайно, у кожного пацієнта є побоювання щодо операції. Ці побоювання можуть стосуватись кінцевого результату, можливих ускладнень. Завдання хірурга – повідомити пацієнта про усі можливі небажані ефекти, а пацієнта – прийняти рішення про операцію зважено. У деяких пацієнтів існує страх наркозу, але це суто суб’єктивне явище, яке породжене застарілими міфами. Однак рівень сучасної анестезіології дозволяє майже повністю усунути ризики, пов’язані з його проведенням. Запорукою гарного результату операції є співпраця пацієнта і лікаря, заснована на розумінні пацієнтом, що кінцевий результат залежить від нього не менше ніж від лікаря: його сумлінного виконання призначень і рекомендацій, а також відповідального ставлення до реабілітаційного процесу", - підсумовує фахівець.
Звичайно, як і при будь-якому хірургічному втручанні існують ризики, наголошує лікар.
"Медична практика - це хірургія і тут бувають відхилення від бажаного результату, як і в будь-якій іншій сфері, в тому числі й в пластичній хірургії. Людина не отримує того результату на який сподівається, перед цим заплативши великі гроші, побувавши в суперклініці, але ніхто не застрахований, лікарі хірурги не боги і в кожного є певний відсоток невдалих результатів і, зрозуміло, що отримавши негативний досвід, людина вже не наважується їхати туди, виникає психологічна недовіра. У всіх є якісь побоювання, тому що кожна нормальна людина боїться операцій, вона розуміє, що будь-яка операція супроводжується певним ризиком, в тому числі і ускладненнями, побічними ефектами. Будь-який лікарський засіб, який вводитися перед операцією, наприклад для знеболювання, може викликати різні реакції організму, аж до летальних випадків", - підсумовує фахівець.
"В основному в пластичній медицині, основне – це бажання пацієнта. Буває, що люди мають якісь комплекси, або присутні психологічні аспекти, хтось колись акцентував увагу на чомусь, кинувши якусь фразу і це відклалося в пам’яті. Після цього може, пацієнт може прагнути зробити операцію. Але, не всім потрібно робити операції, тут хірург дійсно повинен тверезо оцінювати пацієнтів і я намагаюся це робити, якщо бачу, що у пацієнта якісь нав'язливі ідеї і йому не потрібно нічого змінювати, я намагаюся говорити про це, я не женуся за гарячими операціями. Водночас, ми ж не можемо сказати йому, слухайте сходіть до психіатра і принесіть, довідку, може у вас якісь проблеми, пацієнт може образитися. А ось в європейській практиці це є нормою! Пацієнт повинен йти до хірурга з довідкою про те, що він адекватний", - зауважує Сергій Королюк.
"Раніше, боялися навіть говорити про те, що хтось собі зробив груди. А зараз у мене більшість пацієнтів дають добро на публікацію їхніх фотографій в соціальних мережах з тим, щоб їх там відзначити, не соромляться того, що щось робили у пластичного хірурга. На що я звернув увагу в Італії, там віковий ценз пацієнтів, які звертаються до пластичної хірургії набагато вищий ніж в Україні, тобто у них жінка в 60 років, яка збільшить собі груди - є нормою. У нас же якщо жінка в 60 років вирішила б збільшити собі груди, її однолітки подумали б що з нею, щось не так. У нас віковий ценз - від 18 до 30 років. До 18 не можна. Рекомендовано робити після того як пацієнтка завагітніє, народить, відгодує грудьми і тоді краще. Хоча імплантанти і не впливають на лактацію, на годування грудьми, це все зберігаєтьсч. Але вважається більш правильно зробити це після того, як пацієнтка завагітніє", - додає лікар.
Цікава ситуація з естетичними втручаннями та ін’єкціями обличчя. Про це нам розповідає головна лікарка центру естетичної медицини GarnoMedica Вікторія Сагалевич:
"Обличчя повинно бути гармонійним, індивідуальним як у кожної людини, його не варто переробляти, змінювати, з європеоїдної раси зробити наприклад монголоїдну. Це в принципі реально зробити, але не потрібно. Робота контурної пластики повинна бути такою, щоб оточуючі люди бачили якесь покращення, ну щось типу як людина відпочила, в санаторій з'їздила, піднялася в гори, медитувала три місяці з монахами".
"Якщо ми говоримо про пластику, то пластика і є пластичною хірургією, а якщо ми маємо на увазі естетичну медицину, то все ж таки це ін'єкції. Ін'єкції філлерами. Філлери бувають різними за своєю основою. Що потрібно філлеру? Йому потрібно, щось заповнити, щось підняти трохи, зробити пишнішими губи, вищими скули, "завалити" трошки щоку, заповнити якісь зморшки, так, він трошки піднімає шкіру і залежить це від щільності.
Вікторія Сагалевич
18-річні частіше приходять за б’ютифікацією, тобто це покращення "хорошого", ми не змінюємо обличчя, ми його не переробляємо, просто покращуємо щось, робимо більш гармонійним. Якщо це неповнолітня дитина то лише за згодою батьків".
Хірурги розповідають, якщо мова йде про операції на грудях, то ціни коливаються - від 3500 до 5000 тисяч дол. Бувають лікарі, які ставлять величезні ціни - 10 тисяч дол. Ринопластика, десь в таких же цінових діапазонах - від 1800 дол. до 10 тисяч тисяч дол. в Україні.
Пластична хірургія в "реаліті-шоу". Плюси та недоліки
"Телебачення більше намагається надати якісь "смажені" факти які часом навіть неправдоподібні, але привертають глядацьку аудиторію, вони не зовсім зацікавлені в поданні об'єктивної інформації, їх більше цікавлять сенсаційні речі які не реальні. Вони шкодять як і самим потенційним пацієнтам, так і фахівцям, які займаються цією діяльністю. Вкрай рідко вони дійсно мають на меті у чомусь розібратися і комусь допомогти. У них своя мета: отримати глядацьку аудиторію, отримати фінансову складову", - вважає Василь Пінчук.
"Ви правильно сказали – це шоу, там є частина медицини, а частина шоу. Я спілкувався з хірургами, які брали участь у таких проектах. Недолік полягає в тому, що хірург потім не бачить цього пацієнта і не може, відповідно, проконтролювати його подальшу реабілітацію та результат. Хірург бачить пацієнта на консультації, на операції і в дуже рідкісних випадках у ранній післяопераційний період, потім цього пацієнта немає. Коли працюєш в клініці ми пацієнта ведемо до кінцевого результату, а у цих реаліті-шоу не завжди так можна зробити, там підписуються договори, контракти, у всіх свої умови і я вважаю, що там не зовсім така медицина якою вона повинна бути", - підтримує свого колегу Сергій Королюк.
Водночас, два пластичних хірурги, з якими ми спілкувалися брали участь у телевізійних шоу, зокрема "Я соромлюсь свого тіла" на телеканалі СТБ, розповіли нам чому погодилися брати участь і якою була їхня мотивація.
"По-перше, моєю мотивацією було продемонструвати рівень сучасної пластичної хірургії, по-друге з моїм багажем знань і вміннями показати, що пластична хірургія в Україні зараз не гірша, ніж в будь-якій країні Європи. Моїм завданням було довести собі, що я можу впоратися із будь-якою клінічною ситуацією з дуже складними пацієнтами, бо там не було ніяких підмін, замін. Ось тобі дали вісім пацієнтів і через три місяці потрібно було щоб ці пацієнти виглядали просто ідеально. Більше того, ми підписували внутрішній документ, в якому запитували чи зможу я забезпечити, щоб через 3 місяці, в дуже жорсткі терміни, ці пацієнти виглядали ідеально. Це складне завдання, складне рішення для хірурга. Окрім того, якщо ви уважно дивилися передачу, то переконалися, що там практично не було тих операцій які несли рекламні цілі – естетики практично не було, в основному операції були реконструктивні, складні де ми дійсно допомагали людям, які зіткнулися із серйозними проблемами у житті. Підбиралися саме такі пацієнти яким потрібна була серйозна психологічна допомога, а пластична операція була одним із моментів нормалізації нового життя учасників", - вважає відомий пластичний хірург Дмитро Слоссер.
Дмитро Слоссер
"Також маю зауважити, що пацієнти які до мене приходять зазвичай, не дивляться телевізор, або у них немає телевізора, мої клієнти трохи інші заходи відвідують і реаліті-шоу навряд чи дивляться", - наголошує Слоссер.
У свою чергу, Сергій Дербак, який також брав участь у телепроекті "Я соромлюсь свого" тіла, теж вбачає значну цінність у подібному досвіді:
"Це виклик для будь-якого пластичного хірурга, це цікаві складні ситуації, взагалі реконструктивна хірургія – це дуже цікаво, якщо естетична хірургія в фінанси впирається, то реконструктивну пластичну хірургію ми робимо безкоштовно, це у нас принципово. Не кожна клініка і не кожна команда може взятися за ці речі і я відчуваю якусь гордість, адже я все ж наймолодший пластичний хірург, який робить саме такого спектру операції і це розсудливо оцінюють. Я не претендую і не кажу, що у мене досвід 500 років, але я радий, що мене вибрали у ролі експерта поряд з дуже відомими пластичними хірургами. Я отримую якийсь маркетинг через це шоу, тому що мене побачать багато людей. А мій контингент жінок за 50 дивляться телебачення. Телевізор краще за всіх працює у цьому плані. Краще ніж інтернет, реклама, статті у журналах, інтерв'ю в інтернет-виданнях".
