"Ми призвані в політику для того, щоб міняти систему зсередини, - коментує Лещенко. – А цього неможливо зробити, якщо ти не вступаєш у конфлікти з представниками цієї системи. Можливо, для класичного політика це неправильна поведінка, бо ти наживаєш ворогів. Але я не маю самоцілі бути політиком усе життя, померти й бути винесеним із Верховної Ради ногами вперед. У мене в житті інша мета".
Сергій каже, що головна мета, задля якої він перейшов із редакції до Верховної Ради – деолігархізація. Він був одним із головних критиків Ігоря Коломойського під час березневої боротьби за "Укрнафту" та "Укртранснафти", що призвела до відставки дніпропетровського губернатора. Скерувавши вістря критики на Коломойського, депутат не раз повторював: необхідно зруйнувати корупційні схеми всіх інших олігархів.
- Сергію, то хто ж наступний?
- Неможливо займатися всіма олігархами одночасно, мусимо на комусь фокусуватись. Коломойський був олігархом в енциклопедичному сенсі слова: володіючи величезними приватними активами, обіймав державну посаду й використовував свої повноваження задля збагачення, зокрема за рахунок державних ресурсів і всупереч інтересам держави. Паралельно з ним я займався справою нардепа від "Народного фронту" Миколи Мартиненка: кілька місяців обмінювався інформацією зі швейцарськими правоохоронцями та журналістами, допомагаючи їм дослідити цю тему. Зрештою, ми отримали проміжну інформацію про те, що справа проти Мариненка у Швейцарії справді порушена. Я ініціював його звільнення з посади голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки; як відреагує на це спікер Володимир Гройсман – не знаю.
- На вашу думку, після відставки Коломойського хто з олігархів має найбільший вплив на український політичний процес? Й у чому цей вплив полягає?
- Думаю, Рінат Ахметов залишається другою за рівнем впливовості постаттю. Фірташ має трохи менший вплив з огляду на те, що зараз він на підписці про невиїзд перебуває в Австрії. Та все ж разом із Льовочкіним він контролює і частину політикуму, і частину економічних ресурсів держави.
Рінат Ахметов, Дмитро Фірташ. Фото: dt.ua
- У відповідь на закиди критиків, що ви, мовляв, працюєте в інтересах Сергія Льовочкіна, ви оприлюднили матеріали про "межигір’я", яке Льовочкін будує під Києвом. Чи відреагувала прокуратура на ваш запит?
- Я посилав запити до прокуратури, призначили повторні перевірки. Але їх, наскільки мені відомо, проводять земельні органи, а не прокуратура. Підсумки мені не відомі. Але я цю тему не полишаю й посилатиму запит на ім’я Віктора Шокіна, оскільки його попередник Віталій Ярема реагував надто мляво.
- Чи будуть іще розслідування про Льовочкіна?
- Я не агентство з розслідувань, якому можна прийти і замовити: зробіть тепер про Жванію або про Мартиненка, або про Льовочкіна, бо ми так хочемо. Я виходжу з того, якою інформацією володію, й чи достатньо її, щоб ініціювати якісь рішення або запити. Про клан Льовочкіна інформації достатньо: матеріали стосуються і острова, і каналу "Інтер", який свого часу продали з підробкою підпису, і змови задля зриву ухвалення закону про відповідальність бенефіціарних власників банків.
Боротьба з конкретними олігархами – це добре, але краще створити систему, яка не давала б їм бути такими впливовими. Наприклад, обмежила б їхню присутність у політичному житті. Одна з корисних ініціатив – запровадження державного фінансування партій із бюджету. Можливо, для України це звучить дивно, але така система діє в усій Європі, від Польщі до Норвегії. Партії, що мають підтримку суспільства, отримують відповідні гроші на утримання. Право на державне фінансування зробить партії надзвичайно прозорими – вони розкриють бухгалтерію й покажуть, від кого отримують гроші й чи впливають на них олігархи. А якщо олігархи спробують далі впливати на політику, то зазнають кримінального переслідування, як Жак Ширак у Франції або Гельмут Коль у Німеччині.
Іще одна ініціатива, спрямована на зменшення насиченості політики грішми – заборона політичної реклами під час виборчої кампанії на комерційних телеканалах. У всьому світі політична реклама є лише на громадських каналах. Там безкоштовно транслюється агітація всіх учасників виборів – на рівних умовах. А не так, як зараз відбувається, коли партії викуповують години ефіру, а часом олігархи продають рекламний час зі знижкою в обмін на місця у списках. Якщо ми не приберемо гроші олігархів із політиків, вони й далі ставитимуть своїх маріонеток, які вийматимуть гроші з державного бюджету.
- Чи взагалі можлива боротьба з олігархією в державі, яку очолює власник великої корпорації? Ви будете вимагати від Порошенка виконати обіцянку й позбутися бізнесу? Й наскільки переконливими для вас є його пояснення, чому ця обіцянка досі не виконана?
- Я не є адвокатом президента й не наймався виправдовувати його дії. Негативно ставлюся до його небажання продавати певні активи. Проте шоколадний ринок не є для нього критичним – цей ринок демонополізований, на ньому багато інших гравців. Держава не може створити преференції лише для Roshen, і Порошенко не може зловживати владою в інтересах своєї корпорації. Тому для мене продаж шоколадного бізнесу не є критичною вимогою. Тоді як рішення не продавати 5 канал ставить під сумнів його демократичні переконання. Не може людина такого масштабу бути ще й медіамагнатом. Тому все суспільство має вимагати від президента продати телевізійний бізнес і зняти з себе підозри у використанні медіа у власних інтересах.
- Коломойський пішов на компроміс із Президентом і звільнив губернаторське крісло добровільно. Чи відомо вам, якою була ціна цього компромісу для обох сторін?
- Коломойський просто перетнув межу, почавши використовувати озброєних людей для захисту своїх інтересів в "Укрнафті". Це був виклик особисто Порошенкові. Це означало, що Коломойський не визнає монопольного права верховного головнокомандувача на використання зброї для захисту суспільних інтересів. У президента було достатньо доказів злочинної діяльності Коломойського та його заступників на посаді губернатора. Щоб зробити опонента більш тверезомислячим, ці докази пред’явили; сподіваюсь, цим не обмежаться, й проти Коломойського будуть порушені справи. Я думаю, Коломойський так тримався за посаду, розуміючи, що за ним тягнуться хвости, що неминуче призведуть до кримінального переслідування.
- Як уплинув цей конфлікт на політичні амбіції Коломойського?
- Життя штовхатиме його в політику, бо політика – найкращий спосіб заховатись від кримінального переслідування. Тепер він спробує використати політичний імунітет, щоб уникнути відповідальності – якщо депутатська недоторканність збережеться. Коломойському є що втрачати. Він не одне десятиліття використовував державні ресурси задля власного збагачення.
Ігор Коломойський. Фото: joinfo.ua
Коломойський розглядає варіант заснування власної партії "Відродження" на базі депутатської групи, яка вже створена у Верховній Раді. Думаю, він пам’ятає досвід Лазаренка, якому вистачило популярності в одному регіоні, щоб проскочити у владу. Тому нарощуватиме популярність у Дніпропетровській області та в регіонах, де має своїх людей при владі, наприклад, на Одещині. Я до кінця не зрозумів, що означала його відкрита симпатія до "Самопомочі" - або це була така собі "чорна мітка", спроба дискредитації, або він впливає чи хоче впливати на цю партію. Сподіваюся, в цих політиків вистачить здорового глузду, щоб не зв’язуватись із Коломойським, адже це неминуче призведе до втрат.
- Чи справді епізод біля офісу "Укртранснафти", коли Коломойський з нецензурною лайкою накинувся на Сергія Андрушка, був одним із вирішальних у цьому конфлікті?
- Це було дуже показово – я вважаю, що в цей момент Коломойський скинув маску й показав, ким є насправді. Людина, готова до останнього боротися за свої бізнес-інтереси. Це спровокувало покарання у формі догани, але, замість зупинитись, він пішов далі й зробив свою відставку неминучою. А те, що Андрушко своїм мовчанням змушував Коломойського й далі розкриватись, заслуговує на окрему повагу. Не кожен міг би втриматись, почувши на свою адресу такі слова. Я б на Сергієвому місці почав би відповідати на випади Коломойського, й це була б помилка. Андрушко повівся найправильніше в цій ситуації. Журналісти мали б солідаризуватись із ним і вимагати відставки Коломойського.
- Багато хто з ваших колишніх колег не побачив у діях Коломойського нічого страшного, а журналісти "1+1" виступили на його захист…
- У мене це викликає лише жаль: журналісти вже забули, як просили вибачення за те, що займались дезінформацією у 2004-му. Але журналісти "1+1" матеріально залежні від Коломойського, і я не думаю, що вони могли би вчинити інакше. Для мене це ще один доказ необхідності деолігархізації влади. Коли медіавласники змушують цілі журналістські колективи затуляти їхні помилки – це межа, яку не варто переходити.
Сергій Лещенко. Фото: Аліна Смутко
- Одним із аргументів проти відлучення Коломойського від "Укртранснафти" та "Укрнафти" була небезпека заворушень у Дніпропетровській області. Говорили навіть про можливе створення сепаратистської "народної республіки". Геннадій Корбан робив заяви на зразок "поки ви в Києві витрачаєте наші гроші, ми тут годуємо країну", а також закликав київську владу піти. Чи справді команда Коломойського розглядала сценарій заворушень у регіоні та відокремлення від України як можливий?
- Це дешевий шантаж Коломойського, який розуміє, що єдиний спосіб утриматись у владі для нього – постійно сіяти паніку й погрожувати народним повстанням. Подивіться, Коломойський уже десять днів не при владі, й нічого не сталося. Жодна так звана "народна республіка" ні в Луганську, ні в Донецьку, ні в Дніпропетровську не можлива без підтримки населення. За логікою Коломойського, відокремлення Дніпропетровщини мали б підтримати мешканці області. Та вони мали би бути абсолютно божевільними, якби пішли на це, маючи перед очима приклади Донеччини й Луганщини: зруйновані школи, лікарні, дороги… Невже мешканці Дніпропетровської області хочуть, щоб ними керували божевільні з автоматами, вчорашні мийники автомобілів, які захопили зброю на складах чи отримали з Росії? Навряд чи. Я думаю, там живуть достатньо розумні люди. Високий рейтинг Коломойського в Дніпропетровській області дасть йому шанс створити власну фракцію в парламенті. Хоча ми насправді не знаємо цифр його підтримки – є лише міф, який просуває в медіа сам Коломойський.
