Як розпадається країна? Щоб відповісти на це питання, варто подивитися на речі очима президента і віцепрезидента: зсередини шахрайської бульбашки.
Мандруючи Сполученими Штатами останні кілька тижнів – Колумбус, Цинциннаті, Лос-Анджелес, Сіетл, Портленд, Вашингтон, Бостон, Чикаго – я намагався пояснити, що мене більше тривожить не стільки зміна режиму, за якої Дональд Трамп здійснюватиме автократичну владу від узбережжя до узбережжя, скільки розпад самих США.
Спроба встановити авторитаризм радше призведе до розколу держави, ніж до повної зміни режиму.
Такий кінець Сполучених Штатів можливий частково через те, що президент і віцепрезидент вважають його неможливим. Перебуваючи всередині шахрайської бульбашки, вони просувають авторитаризм в особистих інтересах, не замислюючись, що їхні дії можуть рознести країну на друзки. Для них Америка – безмежний пасивний ресурс.
Ваш погляд, імовірно, інший. Щоб зрозуміти ризик, спробуймо побачити світ зсередини шахрайської бульбашки.
Уявіть, що ви першокласний шахрай: скажімо, президент Сполучених Штатів. Ваше шахрайство полягає в тому, що ви вдаєте успішного бізнесмена і використовуєте цю нібито експертність, щоб обґрунтувати свої претензії на президентство, а потім використовуєте посаду для збагачення. Або уявіть натомість, що ви віцепрезидент. Ваше шахрайство полягає в тому, що ви стверджуєте, нібито розумієте бідних людей, чиї проблеми, за вашими словами, спричинені геями, іммігрантами та мільярдерами; а потім ви приходите до влади завдяки грошам і підтримці гея-іммігранта-мільярдера.
З огляду на ці їхні фішки, і на те що вони спрацювали, легко зрозуміти, чому Трамп і Венс дійшли висновку, що американці легковірні і що можливо все.
Початкова заява, відверта брехня – це як повітря, що надуває повітряну кулю: Трамп – багата людина; Венс дбає про бідних. Велика брехня спрацьовує! А далі ще більше брехні, ще більше гарячого повітря, простір розширюється, з'являється відчуття комфорту, безпечний простір для фашистської олігархії.
Ви шахруєте і шахруєте, і бульбашка лише росте. Здається, ви знаєте все необхідне, і що шахрайство, корупція та всілякі махінації можуть тривати вічно. Та коли довго живеш всередині шахрайської бульбашки, здається, що бачив усе. Насправді – ні. Зсередини бульбашки не видно зовнішнього світу.
Ви не усвідомлюєте, що ваше шахрайство насправді залежить від чогось більшого, чогось кращого, що воно виснажує, послаблює, веде до руйнування.
Ви обдурили світ, і тому думаєте, що розумієте його. Як шахрай, ви починаєте зневажати те, як інші заробляють на життя і живуть своїм життям. Та ваші знання насправді обмежене. Ви знаєте те, чого не знають ті, хто перебуває поза шахрайською бульбашкою, але і вони знають те, чого не знаєте ви.
Ви можете забрати у людей те, що їм належить, навіть не розуміючи, як вони цього досягли чи отримали. Той, хто дурить фермера на сільському ярмарку, не вміє господарювати на землі. Той, хто наживається на підставних криптоаферах, не розуміє світової економіки.
Трамп і Венс уявляють, що можуть шахраювати безкінечно, бо це досі сходило їм з рук. Вони не розуміють, що їхнє шахрайство залежить від того, що я без вагань назву чесною працею та гідними переконаннями мільйонів американців. Якби не було американців, які справді працюють, дбають і намагаються жити правильно, не було б нічого і нікого, з кого можна було б здерти шкуру.
В одній повчальній статті 1990 року американський письменник Девід Фостер Воллес писав, що цинізм – це форма наївності. Коли ви все відкидаєте, вам здається, що можете робити що завгодно, але тоді не вірите в деякі речі, які реальні: як-от любов, чи закон, чи патріотизм. Для вас такі речі – лише інструменти торгу, важелі керування, ще один спосіб розширити шахрайство. Те, що вони мають інший сенс, що це будівельні блоки іншої реальності – цього ви не бачите. І в цьому сенсі ви наївні.
Трамп і Венс справді наївні, у тій мірі, що відповідає їхньому цинізму. Вони думають, що Сполучені Штати існуватимуть для них за будь-яких обставин, що б вони не робили. Зсередини шахрайської бульбашки вони бачать лише шахрайство і думають, що бачать всю країну. А коли бульбашка стає більшою, вони ототожнюють власний зиск із добробутом усіх.
Те, що Трамп і Венс не вірять у реальні речі, такі як любов, закон і патріотизм, робить їх сильними в одному сенсі, але слабкими в іншому. Вони не можуть передбачити ширші наслідки, бо не розуміють, як влаштований світ і як будується держава. І, руйнуючи речі, через свою наївність вони не бачать, що відбувається, і змушені огризатися ще дужче – підозрюю, що саме тому десь у соцмережах віцепрезидент і накинувся на мене із цього приводу.
І ось ми тут. Чим більше розростається шахрайська бульбашка, тим менше здорової матерії залишається поза нею. Вона висмоктує продуктивне: коли особисті зв'язки стають основою бізнесу, економіка сповільнюється. Вона висмоктує етичне: коли корупція здається нормою, громадяни втрачають довіру одне до одного. Коли зневажають і знищують базові інституції, люди перестають вірити в закон. Матеріал, що будує націю – моральний, інституційний, економічний – починає давати тріщини.
Звісно, я непокоюся про розпад республіки й з інших причин.
Мета цієї адміністрації, здається, – продемонструвати, що держава не працює. Призначення цілковитих неуків на високі посади, звільнення кваліфікованих державних службовців і ліквідація критично важливих аґенцій – усе це, найімовірніше, призведе до епідемій, терактів та інших катастроф. У певний момент на тлі федеральної дисфункції штатам доведеться перебирати на себе більше відповідальності. Але чому тоді їхні громадяни мають платити податки безпорадному та водночас репресивному федеральному уряду? Коли імміграційна поліція провокує мешканців міст, це не означає, що міста поступляться. Погроза застосувати військових проти міст, ймовірно, створить розколи у збройних силах і федеральному апараті в цілому. Боюся, ми вже недалеко від того, щоб одні гілки федеральної влади виступили проти інших.
Трамп, здається, також розмірковує про війну з Венесуелою (чи ким завгодно), щоб відволікти увагу від того, що відбувається всередині шахрайської бульбашки (в кращих традиціях кремля – iPress). Але будь-яка сухопутна війна, а саме вона потрібна для такого відволікання, буде важкою і непередбачуваною. Він і міністр оборони Піт Геґсет незбагненно неосвічені щодо сучасної війни. Такий крок може призвести не лише до безглуздих смертей, а й до неконтрольованого хаосу.
Усі ці чинники пов'язані із шахрайською бульбашкою. Вони, власне, і доводять її існування. Частина дій, як-от руйнування державних аґенцій, мають на меті полегшити шахрайство. Інші призначені для прикриття наживи та корупції. Жодна із цих політик, жодна, не була створена з огляду на щось поза шахрайською бульбашкою. Такі дії мають сенс лише для людей, які перебувають всередині шахрайства і плутають власну позицію з реальністю.
Президент і віцепрезидент не знають історії таких як вони, ані історії інших республік, безглуздо знищених людьми їхнього типу. Вони вважають, що магія слів завжди їх врятує, що завжди буде наступна афера, що немає такої кризи, яку не можна обернути на особистий зиск. Це працює рівно доти, доки не перестає працювати.
Республіка може зламатися, але це не обов'язково. Ті, хто протистоїть шахраям, хто зміцнює реальність поза бульбашкою, чинять правильно. Вони не лише стримують авторитаризм, а й дають республіці шанс. Вони можуть діяти з любові або заради закону, бо знають, що це реальні речі. А отже, мають усвідомлювати: саме вони – справжні патріоти.
