У липні я поїхав до Белграда, щоб спробувати зрозуміти студентські протести в Сербії. Є багато що осмислити, і є нагальна потреба у солідарності. Сербія – країна без верховенства права, і її молодь вже майже рік ризикує заради надії створити майбутнє, в якому зможе нормально жити у своїй країні. Нині студентів та їхніх прихильників піддають свавільним арештам. Тим, хто дбає про майбутнє демократії, слід про них знати і діяти в Європі та деінде.
Американцям варто знати про ці вражаючі політичні акції. Я спробую розлого описати хроніку цих протестів, спираючись на працю сербських колег, які самі йшли на ризик і були поруч зі студентами від самого початку. Наразі ж я просто хочу розповісти про деякі особливості цих протестів, які мені, американцеві, здалися важливими для розуміння на початку нашого навчального року.
Я не стверджуватиму, що умови в Сербії та США однакові. Серби протестують не для того, щоб ми винесли уроки. Але є деякі реалії сербських досягнень, які, незалежно від подальшого розвитку подій, варто взяти до уваги. Без протестів ми далеко не просунемося, а без молоді протести не матимуть великого значення. Ось що я помітив.
1. Сама молодь. Студентські протести в Сербії постали з ініціативи самих молодих людей – не лише студентів університетів, а й учнів старших класів.
2. Фундаментальна причина. Протести стосуються базової турботи про верховенство права. Ось чому так дратує, коли наші ЗМІ підписують світлини як "антиурядові протести". Люди в Сербії протестують за доброчесне урядування!
3. Конкретна шкода. Опір почався з конкретної події – обвалу частини залізничного вокзалу, що забрав 16 життів. Це призвело до вшанувань пам'яті та до конкретних кампаній, присвячених загиблим. Ці смерті, самі по собі трагічні, були очевидно пов'язані з ключовою проблемою корупції. Вокзал нещодавно реконструювали у співпраці з Китаєм, і ніхто не хотів брати на себе відповідальність за його недоліки чи за цю катастрофу.
4. Координація між студентами. Акції розпочалися в Новому Саді, де сталася катастрофа, але поширилися по всій країні серед старшокласників і студентів університетів. Студенти створили інституції, які дозволили їм спілкуватися між собою, уникаючи при цьому репресій.
5. Співпраця із суспільством. Хоча ініціаторами були студенти, а постійні дії включали бойкоти та барикади навчальних закладів, акції у публічних місцях оголошувалися з метою залучити ширше коло учасників. Вони були масовими і дуже успішними. Загальна ідея про верховенство права є популярною.
6. Різноманітність акцій. Студенти організовували нічні варти, хвилини мовчання, великі вуличні протести, блокади, бойкоти, медіаблекаути, онлайн-кампанії з висміюванням, велопробіги та естафети бігунів по всій Європі та багато іншого. Кожен формат по-різному впливає на різні аудиторії.
7. Конкретні вимоги до компетентних органів. Студенти вимагали оприлюднити обставини реконструкції залізничного вокзалу, не притягати до відповідальності протестувальників за злочини, яких вони не скоювали, притягнути до відповідальності тих, хто нападає на студентів, а також збільшити бюджети університетів. Ці вимоги, що логічні самі по собі й могли б негайно бути виконані урядом, який дотримується принципів верховенства права.
8. Визнання демократичної політики. Хоча це було далеко не першим кроком студентів, вони дійшли згоди, що повинні брати участь у виборах і підтримувати кандидатів. Вони вимагали дострокових парламентських виборів і прагнуть висунути власних кандидатів на виборні посади. Самі студенти не балотуватимуться до парламенту, але обиратимуть кандидатів серед науковців, митців та громадських діячів, які підтримали їхню справу.
9. Підтримка студентів університетами. Студенти загалом отримали підтримку своїх викладачів, професорів та керівництва шкіл і університетів. Це люди, які, коли з ними зустрічаєшся, не дуже відрізняються від своїх колег у США чи інших країнах: безлад на полицях з книжками, надто багато нарад, наукові спеціалізації, які потрібно просувати та захищати. І все ж вони обрали бік.
Опір вимагає відкритості до навчання у інших. А також вимагає співпраці між поколіннями.
Серед усіх розбіжностей в Америці, яку мабуть, найважче описати, але яка є дуже важливою, – це розбіжність між поколіннями. Легко й соціально прийнятно, коли одне покоління зневажливо ставиться до іншого. Але спротив має включати повагу до людей, які діють з позиції свого покоління, навіть якщо це передбачає розбіжності в поглядах. Щоб зрозуміти студентів, у Сербії не обов'язково було бути студентом. І студенти дали іншим щось, що варто було зрозуміти.
Ніхто в Сербії не казав мені, що їхній власний досвід має значення для інших; зосередженість на Америці була виключно моєю власною. Настрій, який я відчув у Белграді, був настроєм національного відчаю: молоде покоління не бачить майбутнього у своїй країні без передбачуваності та свободи, які забезпечує верховенство права, і що це може бути втрачено назавжди. Це відчай, який є підставою для дій, для ризикованих творчих дій. Скрізь.
