Наступні шість місяців будуть важкими. "У той час, як Збройні сили України зіткнуться з важкими умовами ведення бойових дій, а українське цивільне населення страждатиме від щоденних російських атак, росіяни знову нестимуть величезні втрати через бездушну зневагу Кремля до людського життя", – пише Александер Віндман.
На його думку, нові західні танки та інша зброя дозволять ЗСУ звільнити більше території на Сході та Півдні країни, що також дає можливість уявити можливу операцію з повернення Криму.
"Незаконно анексований у 2014 році Крим дає змогу російським військовим загрожувати українським позиціям з півдня і надає Чорноморському флоту росії передову базу для здійснення дальніх атак. Але протягом перших дев'яти місяців війни західні прихильники Києва неохоче підтримували будь-які військові зусилля, спрямовані на повернення півострова Україні", – пояснює Віндман. На його думку, "це було частково зумовлено побоюваннями, що така спроба перетне червону лінію путіна і викличе катастрофічну російську відплату, а частково – що на півострові зараз проживає значна кількість людей, які ідентифікують себе з росією, що може ускладнити реінтеграцію території до складу України". Чому вихідця з України Віндмана хвилює доля проросійського населення в Криму, а не українців чи кримських татар – незрозуміло.
Автор нагадує, що "більшу частину минулого року, питання звільнення Криму більше нагадувало академічні дискусії, а президент України Володимир Зеленський був готовий відкласти вирішення питання про статус півострова". І дійсно, згадайте Стамбульські домовленості, коли говорили, що до питання статусу Криму повернуться через… 50 років. "Проте успіхи України у звільненні території змусили змінити риторику Зеленського щодо Криму. "Крим – це наша земля, наша територія", – сказав він минулого місяця у відеозверненні до учасників Всесвітнього економічного форуму в Давосі, Швейцарія. "Дайте нам свою зброю", – закликав він, і Україна поверне собі "те, що належить нам". А за даними New York Times, адміністрація Байдена почала схилятися до думки, що Україні, для зміцнення своєї позиції на перемовинах, може стати у нагоді загроза російським позиціям на півострові, навіть через ризик ескалації конфлікту", – констатує аналітик.
"Якби серйозні переговори розпочалися б найближчим часом, Зеленський, можливо, все ще був би відкритий до угоди, яка б поклала край війні і відклала питання Криму на більш пізню дату. Але якщо бойові дії затягнуться на весну і літо, а Україна завдасть росії величезних втрат, звільнивши при цьому значну територію, – розмірковує автор, – українському президенту буде дедалі важче надати путіну можливість вийти з війни і дозволити росії продовжити, хоча й тимчасову, окупацію Криму".
Александр Віндман прогнозує, що до літа Україна, ймовірно, почне наносити удари по більшій кількості об'єктів російської військової інфраструктури в Криму, готуючись до ширшої кампанії зі звільнення півострова. Американський експерт переконує, що Вашингтон повинен надати Україні зброю і допомогу, необхідну для швидкої та рішучої перемоги на всіх окупованих територіях на північ від Криму – і для реальної загрози захоплення півострова військовим шляхом. Це потрібно, як він вважає, для того, щоб не чекати реалізації цього сценарію надто довго і ризикувати через пролонговану війну залучення до неї НАТО.
І тут автор починає демонструвати свою позицію "рятівного кола" для путіна. Бо на його думку, така загроза Криму "змусила б очільника кремля сісти за стіл переговорів і створила би можливість запропонувати путіну шлях виходу з України, який би не загрожував йому політичним крахом".
Що, на його думку, отримає Україна? "Україні це дозволило б уникнути надзвичайно дорогої військової кампанії, успіх якої жодним чином не гарантований. Остаточна угода вимагатиме негайного скорочення російських збройних сил на півострові та окреслить шлях до референдуму, який дозволить жителям Криму, включно з тими, хто був переміщений після вторгнення 2014 року, визначити остаточний статус регіону", – пише він.
Хоч Віндман вважає, що це є цілком "прийнятний" шлях для припинення військових дій, але ж ми розуміємо, що він не вирішує проблеми і причини війни – російського імперіалізму, воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які вчинили путін, його кліка та російські солдати. І які чомусь повністю ігнорує Віндман. Така пропозиція є вкрай небезпечною для майбутнього і України, і світу, а також не забезпечує справедливості та покарання російського керівництва. Бо це те саме, що запропонувати Гітлеру в 1945 році переговори, а статус Судетів відкласти на пізніше, щоб провести там плебісцит. Крім того, на деокупованих територіях не проводять референдумів, виборів тощо, допоки не покарають колаборантів і не заборонять їм брати участь у подібного роду заходах. Звісно, росія обов’язково скористається цією можливістю референдуму, а її пропаганда працюватиме на повну потужність, аби плодити нові розколи.
Більш того, ця пропозиція автора щодо переговорів і статусу Криму дивним чином співпадає з нещодавно оприлюдненими пропозиціями "лобістів" москви на Заході про необхідність негайно розпочати переговори, щоб припинити війну. А також, що Україна має погодитися на територіальні втрати, бо це буде невелика ціна заради закінчення військових дій. І хоч його важко запідозрити у прихильності до кремля, оприлюднена ним пропозиція щодо Криму є логічним продовженням "побажань" офіційної москви.
Віндман підкреслює, що на відміну від деяких скептиків, він не виключає української військової кампанії зі звільнення Криму. Він фактично повторює ідеї, висловлені генералами Ходжесом і Раяном про те, що українці, визволивши Запорізьку область, можуть перервати сухопутний коридор росіян до Криму, а також їм доведеться зруйнувати міст через Керченську протоку, який з'єднує росію з Кримським півостровом.
Читайте по темі:
Всі дороги ведуть до Криму. Чи буде це остання кампанія? – Mік Раян
Без наземного мосту або автомобільного чи залізничного сполучення з Кримом, кремль буде змушений повернутися до морського постачання, але пороми і баржі не зможуть задовольнити його логістичні потреби для ведення бойових дій в Криму і на півдні України. Як і генерали, Віндман говорить, що українські війська будуть тижнями завдавати ударів по російських силах та інфраструктурі, щоб знизити військовий потенціал противника. Цілями будуть логістичні центри, авіабази, центри управління, військово-морські об'єкти і транспортні вузли.
Але на відміну від західних генералів і за дивним збігом обставин аналогічно кремлю, аналітик починає лякати ядерною зброєю. "Якщо Україна досягне успіху на цьому початковому етапі операції, потрібно буде провести висадку десанту, щоб закріпитися в Криму – ще одне героїчне зусилля. Потім їй варто нарощувати сили у різних місцях на півночі півострова, з метою захопити великі стратегічні об'єкти, як-от база Чорноморського флоту росії в Севастополі, столиця Криму Сімферополь, прибережне місто Феодосія і порт Керч. Для досягнення цих цілей Україні необхідно буде сконцентрувати свої сили в Херсоні і на нещодавно захопленій території на півночі Криму, що зробило б їх вразливими до російського тактичного ядерного удару. З цієї причини (а також тому, що втрата Криму може поставити під загрозу режим путіна), заключна фаза цієї кампанії буде найбільш небезпечною", – пише Віндман.
Дивно читати такі "апокаліптичні" прогнози про заключну частину операції, адже якщо росіяни будуть позбавлені постачання в Криму через перекриті шляхи, то вони самі змушені будуть втікати з півострова. Саме про це і говорять генерали Ходжес та Раян. Натомість про ядерні загрози ми чуємо здебільшого від пропагандона соловйова.
Далі Віндман чомусь загалом висловлює сумніви у здатності ЗСУ провести таку операцію. Причому без жодного аргументу. "Навіть за наявності потужної західної підтримки, Україні було б важко провести таку операцію. Обіцяні в останні тижні німецькі танки Leopard 2, британські Challenger 2, американські танки M1 Abrams і бойові машини піхоти M2 Bradley, безумовно, покращили б шанси. Але українським військовим знадобляться сотні цих машин, а також засоби повітряної атаки (або десяток добре озброєних бойових безпілотників, або сотні менших одноразових протитанкових дронів), тисячі снарядів HIMARS (високомобільних артилерійських ракетних систем) і ракет дальнього радіусу дії, а також десятки тисяч артилерійських снарядів. Їм також знадобиться більше пілотованої авіації, інженерних, десантних і логістичних сил і засобів для проникнення через укріплені російські оборонні лінії, зачистки сотень миль окупованої території, проведення десантних і наземних операцій для проникнення в Крим і витіснення російських військ", – нагнітає автор Foreign Affairs.
Віндман переконаний, що постійні зволікання Заходу із підтримкою, яка б дозволила перемогти росію, підриває здатність України провести такий наступ і, ймовірно, призведе до того, що війна затягнеться. Але замість того, щоб як і всі притомні аналітики звертатися до Заходу із закликами про нарощування поставок зброї, він починає лякати ескалацією. "Втрата Криму у військовому плані завдасть сильного удару по довірі до путіна. В міру затягування війни він може вдатися до прихованих засобів, щоб застерегти НАТО від підтримки України, здійснивши атаки на комп'ютерні мережі та інфраструктуру в Європі і США, або спричинивши промислові, хімічні чи ядерні аварії в Україні, аби продемонструвати свою готовність до ескалації. Досі Захід не виявляв особливого бажання ризикувати, тому путін, ймовірно, думає, що може блефувати, з метою досягнення угоди з Україною, яка б відповідала його вимогам", – пише автор.
Він зазначає, що на Заході зараз менше стурбовані брязканням російською ядерною зброєю, тому євроатлантична рішучість підтримати Україну збережеться, як це було протягом усієї війни. У випадку ескалації росії, Захід відповість поступовим збільшенням військової допомоги Києву.
Як наслідок, пише Віндман, Північноатлантичний альянс і росія продовжуватимуть крокувати до конфронтації, поступово збільшуючи ризик того, що нещасний випадок або прорахунок призведе до повномасштабної війни. "Це формула пожежі, яка спопелить НАТО, і може призвести до потенційної ескалації від звичайної до ядерної війни", – завершує нагнітати аналітик.
Ця остання теза про можливе зіткнення НАТО та росії, а також переростання звичайної війни в ядерну чітко прослідковується в матеріалах проросійських аналітиків та експертів. Наприклад, в останньому дослідженні, що нещодавно оприлюднив Самуель Шарап, який працює в Rand Corporation та є членом путінського Валдайського клубу.
Зрозуміло, що "путін не зацікавлений у війні з НАТО. Він чітко дав це зрозуміти, не залишивши жодного звичайного військового потенціалу для такої конфронтації. Але це не означає, що російський лідер не бажає грати із Заходом у небезпечну гру в "боягуза". І чим довше ця гра затягується, тим більша ймовірність того, що вона закінчиться трагедією", – переконує Віндман. Тобто з притомних ввідних автор робить лячні висновки, що грають на користь кремля.
Навіщо? Щоб аргументувати своє (чи кремля?) переконання, що західним державам не потрібно ризикувати небезпечною і тривалою війною. "Вони можуть допомогти привести конфлікт до набагато швидшого завершення, надавши Україні зброю, обладнання та логістичну підтримку, необхідну для вигнання російських військ з усіх окупованих територій на північ від Криму і створення реальної загрози москві на півострові", – пише Віндман.
"Наразі Україна перемагає, маючи лише помірну підтримку Заходу. Танки та інше озброєння, нещодавно обіцяні Сполученими Штатами, Німеччиною та ще деякими європейськими державами, безсумнівно, дадуть Україні ще більшу перевагу. Але для того, щоб переконати путіна, що йому краще піти з Криму, західним країнам потрібно буде зробити набагато більше. Їм необхідно покінчити зі штучними обмеженнями, які вони наклали на військову допомогу Києву, і поставити далекобійне озброєння, яке дозволило б Україні грати як в наступі, так і в обороні. І вони мали би доставити сотні танків, бронетранспортерів, безпілотників, літаків та іншого озброєння, необхідного для того, щоб загрожувати звільненню півострова", – наголошує аналітик.
Александер Віндман переконує, що адміністрація Байдена замість того, щоб дозволити конфлікту затягнутися на всю зиму, повинна допомогти Україні довести війну до швидкого й рішучого кінця. І робить вкрай нелогічний висновок: "Це дозволило б визначити остаточний статус Криму шляхом переговорів, а не силовими методами, позбавивши і Україну, і росію трагедії ще одного року бойових дій. Це також захистило б українську демократію, відвернуло б авторитарні держави від розгляду військової агресії в майбутньому і зменшило би ризик ядерної ескалації, яка може перерости в екзистенційний конфлікт".
Радо вітаємо пропозицію пана Віндмана надати швидше і більше зброї Україні. Але щодо його пропозицій по Криму, то маємо власні міркування. Що змусило автора написати цей досить заангажований матеріал, наразі не є зрозумілим. Але будемо стежити за його наступною творчістю.
Джерело: Foreign Affairs
