У вікенд президент України Володимир Зеленський підтвердив те, що стало очевидним у попередні дні: український наступ на росію розпочався. Кампанія, що зароджується, ведеться на широкому фронті: українські Збройні сили атакують росіян на півдні та сході країни. Наразі, за даними українського уряду, звільнено сім сіл і 90 квадратних кілометрів території.
Українські сили повинні провести кампанію, внаслідок якої буде відвойовано більшу частину окупованої рф території. Вона також має призвести до знищення значної частини російських військ в Україні, щоб вони не могли проводити наступальні операції в найближчому майбутньому. Нарешті, українські Збройні сили повинні переконати російського президента владіміра путіна, що цю війну він не може виграти.
Початкова фаза цього наступу також буде спрямована на те, щоб підштовхнути росіян до дій. У своїх ранніх атаках українські сили намагатимуться змусити росіян розгорнути підрозділи і штаби, які не були виявлені українськими військами під час попередніх наступальних дій. Важливими цілями стануть російські штаби і пункти матеріально-технічного забезпечення, оскільки вони забезпечують єдине командування і підтримку російської оборони на півдні і сході України.
Як і у випадку з війною до цього часу, існує велика кількість інформації про цю діяльність, що надходить із різних джерел. Оскільки український наступ триває, я б запропонував кілька принципів для тих, хто хоче спостерігати за цією війною здалеку.
Ілюстрація: Sydney Morning Herald
По-перше, зрозумійте, що під час військових операцій перші повідомлення майже завжди помилкові. У бою люди мають тунельний зір і часто неправильно розуміють те, що відбувається. Більшість учасників бойових дій мають обмежене уявлення про те, що насправді коїться. З цієї причини до перших повідомлень завжди прислухаються, але ставляться до них з обережністю, доки не буде додаткової перевірки. Було багато інформації про успіх або невдачу цього наступу. У короткостроковій перспективі ми повинні залишатися обережними і не поспішати з висновками про загальний успіх чи невдачу українських наступальних дій.
По-друге, неможливо оцінити перебіг війни чи навіть окремої битви за фотографією чи відео. Хоча дивовижні технології приносять нам безліч зображень з війни, вони є поганими інструментами для оцінки оперативної або стратегічної ситуації у будь-який момент часу. Одна світлина в соціальних мережах – це все одно, що дивитися на війну через дуже вузьку соломинку. Одне фото, зроблене вихідними, на якому зображено кілька пошкоджених і нерухомих українських бронемашин, було використано як доказ для безлічі різних оцінок. Це був лише знімок однієї української роти в одному місці і у певний час. При спостереженні за війною на відстані потрібен час, аби зібрати багато різних наборів даних із різних джерел, та зрештою правильно визначити напрямок конфлікту.
По-третє, уникайте омани впевненості. Незважаючи на підвищену прозорість сучасного поля бою, що забезпечується мережею військових і цивільних датчиків, людську волю не можна побачити віддалено або через соціальні мережі. Коли ми спостерігаємо за подіями в режимі реального часу, це не означає, що ми розуміємо причину, через яку вони відбуваються, або рівень опору чи відваги, який має кожна зі сторін. "Туман і тертя війни", досліджені Карлом фон Клаузевіцем у книзі "Про війну", сьогодні так само актуальні, як і два століття тому, коли Клаузевіц писав свою книгу. На війні немає впевненості. Остерігайтеся тих, хто пророкує остаточні результати.
Нарешті, важливим є стратегічне терпіння. Такі операції часто спочатку розгортаються повільно, а потім, коли набирають темп, можуть розвиватися дуже швидко. Ми повинні бути терплячими протягом наступних тижнів. Рятуючи свою націю, українці намагаються провести найскладнішу форму військової операції з усіх можливих. Вони не працюють у зручних для західних ЗМІ чи коментаторів часових рамках.
Існує багато порівнянь між українським наступом та наступальними операціями союзників у Другій світовій війні. У серпні та вересні 1944 року британський генерал Бернард Монтгомері запропонував Верховному головнокомандувачу Дуайту Ейзенхауеру відмовитися від узгодженого плану наступу на Німеччину "широким фронтом" і натомість прийняти єдиний, вузький напрямок на північ Німеччини. Його очолив би Монтгомері, і у ньому були б задіяні майже всі наявні бойові дивізії союзників.
Ейзенхауер не схвалив цей план, передусім із логістичних міркувань. Але прийняття цього вузького фронтового підходу також означало б, що союзники мали б обмежену здатність використовувати можливості в інших місцях. Рішення Ейзенхауера виявилося правильним. Союзники змогли використати можливості по всьому фронту і виграли війну. Українці сподіваються, що їхня нинішня стратегія наступу на широкому фронті також принесе їм перемогу. Але тільки час покаже.
Джерело: Sydney Morning Herald
