Натомість низка країн, як Сингапур чи Грузія, через бідність, високий рівень корупції не могли розподіляти кошти на благо громадян, тому, звужуючи роль держави в економіці та управлінні, розвивали свободу приватної ініціативи, права вільно розпоряджатись власними коштами за рахунок зменшення податків та можливості інвестування у виробицтво, освіту і медицину. Виникла потреба зробити з громадян-виборців - власників, насамперед для того, щоб закріпити політичну стабільність.
В Європі та Америці пенсійним забезпеченням займається держава, а платить за це - платник податків. В Україні діє солідарна пенсійна система, яка поглинає майже всі кошти з податкових надходжень (понад 33%), таким чином не залишаючи коштів на розвиток освіти чи медицини. Оскільки з кожним роком частка пенсіонерів зростає в купі із збільшенням прожиткового мінімуму, працюючому населенню все важче утримувати людей похилого віку. Така сама проблема існує і в Італії, де кошти на утримання пенсіонера за чотири місяці сягають ВВП на душу населення в Китаї за рік (€1 тис - $4 тис).
Фото: businesstimes.com.sg
У Сингапурі майже немає безробіття (2% від 5, 399 мільйона населення) і немає державної допомоги по безробіттю. Є Центральний страховий фонд (Central Provident Fund) - особистий пенсійний рахунок працівника, нарахування якого складають 40% від заробітної плати (половину платить працівник, половину - роботодавець), приклад накопичувальної пенсійної системи. В порівнянні з розміром соціальних внесків в Україні, це наче і співмірна величина, але різницю становить саме можливість розпоряджатися цими коштами. Гроші з рахунку можна використовувати на купівлю житла, лікування або інвестувати у виробництво. До прикладу, у зв’язку з реструктуризацією автобусного сполучення, компанія "Singapore Bus Service" випустили акції на фондовій біржі і дозволили членам ЦСФ використати до $5 тис із власник рахунків на їхню купівлю.
Зі збільшенням кількості власників акцій, прибуток повертався би працівникам, які регулярно користуються громадським транспортом, таким чином у них було би менше стимулів вимагати зменшення ціни на проїзд і держава могла виділяти субсидії на розвиток транспортної системи загалом. Згодом накопичені кошти можна було передавати в спадок, продавати, або інвестувати. Один з важливих ефектів реформи: людина ставала відповідальною за власний добротут і брала безпосередню участь в розитку держави. Своєю чергою держава, збираючи податки, пропонувала громадянину насамперед ті зміни, які могли би підвищити його особистий добробут.
Фото: AFP
Особливий випадок в Грузії, там немає пенсійного фонду і відсутній окремий соціальний податок. Уряд Саакашвілі сприяв вільному накопичуванню заощаджень, відмовившись від плаского розподілу за яким держава бере повну відповідальність за приватні вклади, і виплачував соціальну допомогу лише тим, кому це потрібно. Тому що головне завдання пенсійних виплат, за словами Кахи Бендукідзе, запобігти зубожінню людей літнього віку, це “універсальна допомога на старість, частка якої зменшується, і допомога у разі старечої безпорадності, частка якої збільшується”.
Ті, хто потребує соціальної допомоги, занесені в комп’ютерну базу, яка моніторить їхній дохід на основі декларації майна. Соціальна служба аналізує запити і розміщує в певному порядку, так щоб найбідніші отримували найбільше допомоги, також частка зубожілого населення отримує ваучери на безкоштовне медичне страхування. Суть тут в тому, що ті хто можуть собі дозволити - страхуються самі, а іншим держава виділяє допомогу, але медицина все одно залишається страховою, а не тим, що називають "безкоштовною".
Матеріал написаний за опрацюванням мемуарів Лі Куан Ю "Сингапурська історія. З "третього світу" - в перший" та книзі-інтерв’ю "Гудбай, імперіє" Володимира Федоріна.
Софія Божик
