Виступаючи у Львові на Школі міжнародної журналістики «Українські фронтири», Панфілов наголошує на важливості визвольного руху від радянської влади, який почався в Грузії наприкінці 80-х років та каже, що Росія завершилася для нього назавжди у 2009-му: «Я придбав onewayticket і прилетів у Тбілісі». Зараз він на кожному кроці бачить наслідки війни в Абхазії на початку 90-х і недавньої російської агресії, що закінчилась окупацією Південної Осетії. У Грузії фактично немає родини, якої не торкнулися б ці події.
Зараз Абхазія на 60% фінансово залежна від Москви, каже Олег Панфілов. Але здебільшого ці гроші йдуть на зарплати абхазським чиновникам, а не на розвиток регіону. Тому якщо ви раптом захочете подивитися на те, як виглядає Абхазія, то навряд чи побачите розвинену сучасну Гагру, Піцунду чи Сухумі. З потенційного туристичного раю Абхазія за десять років перетворилась на територію без часу. «В Абхазії є абхазська армія, але весь регіон контролює армія російська. Там також великі проблеми з медициною, тому всі їдуть лікуватися в Грузію», - розповідає Панфілов.
Цікаво, що і досі Грузія визнає мешканців Абхазії своїми громадянами та надає їм безкоштовну медичну допомогу й освіту. Тим самим грузинська влада намагається підкреслити, що не збирається відмовлятися від окупованих Росієюгрузинських земель.На противагу цьому Кремль підкреслює, що війна в Абхазії почалася через так званий «грузинський фашизм». І за допомогою ЗМІ нав’язує цю думку мешканцям невизнаної республіки. Пропаганда в Абхазії навіть жорсткіша, ніж на самій території Росії: відкритий військовий конфлікт завершився, але прихований інформаційний триває.
«350 тисяч грузинів були вигнані зі своїх будинків», - наводить невтішну цифру Олег Панфілов. А враховуючи те, що більшість населення Абхазії становилиетнічні грузини, вигнання стало справжньою трагедію для цілого регіону. На момент перепису 1989 року в СРСР населення Абхазії складало 525 061 осіб, з них абхазів тільки 95 853. Решта – переважно грузини й вірмени.
«Дуже багато біженців просто тікали з домівок. Вони приїжджали до Батумі голі та босі, їм усі допомагали. Це було наче велике переселення народів», - розповідає мешканка Батумі Натела, яка була однією з тих, хто поселив вимушених утікачів у себе вдома. Аби знайти собі дах над головою, біженці займали державні будівлі й робили з них гуртожитки. Згодом грузинська влада збудувала тимчасове житло, в якому розселилося вже близько 35 тисяч сімей вимушених переселенців.
Невідбудовані руйнування війни, залежність від нелегального постачання харчів із Грузії та стрімке погіршення ситуації через санкції Заходу щодо Росії – сучасна реальність Абхазії. Тим часом невизнана республіка організовує чемпіонати з футболу з таким же невизнаним Придністров’ям.
Зараз про дві російсько-грузинських війни в Грузії нагадують хіба що табори для переселенців і російські туристи, які мимоволі навіюють спогади.«Були ми якось у невеликому кафе під назвою “У Ашота”. Кафе в Сухумі. І жінка в тому кафе тоді мені сказала: Треба, щоб усі повернулися, бо ми помремо», - розповідає Олег Панфілов.
Заразумовний кордон може проходити по середині грузинського населеного пункту. Протягуючи колючий дріт вздовж кордону на декілька кілометрів далі, ніж це визначено, російські прикордоники захоплюють більше території, каже журналіст.
Не краща ситуація в Південній Осетії – осетини приїжджають до грузинських сіл, аби купити фрукти, овочі, тощо. Населеним пунктам на окупованій території, де живуть грузини, зараз вигадують нові назви (на кшталт «Ленінгорі» замість Ахалгорі) – аби лише не нагадували про грузинське минуле. «Росія захоплює нові землі, бо їй просто потрібні пусті пусті території. В цієї держави нема стратегії майбутнього – вона не здатна розвивати захоплене», - каже Олег Панфілов, показуючи фото зруйнованих будівель Цхинвалі.
Російська армія не тільки спровокувала етнічні чистки на території Абхазії, але й знищила близько тридцяти грузинських сіл. Російські бульдозери фактично зрівняли з землею грузинські населені пункти. Етнічні чистки почалися 2008 року й на території Південної Осетії.
Олег Панфілов. Фото: Аліна Смутко
Будь-яке відвідування окупованих територій Абхазії та Південної Осетії розглядається грузинською владою як злочин і карається штрафом чи позбавленням волі. Натомість, меншканець Абхазії, який перейшов кордон, може отримати грузинський внутрішній паспорт. Але такому новому громадянину варто очікувати проблем у разі повернення на територію невизнаної республіки, каже Панфілов.
«Імперська політика Росії», – ці три слова зустрічаються майже в кожній спробі аналізу того, що зараз відбувається в Україні. Сепаратистські рухи допомагають Кремлю контролювати країни колишнього СРСР. У цьому сенсі сепаратистські конфлікти в Україні та Грузії мало чим відрізняються один від одного. Різниця між ними тільки у місцевих особливостях, в тому числі й етнічних.
Грузія стала тією відправною точкою, з якої імперські амбіції Кремля стали рости в геометричній прогресії. «В більшості росіян всередині сидить маленький імперець, навіть у тих, кого називають лібералами», - так Олег Панфілов пояснює неможливість змін у сучасній Росії. І не стільки через Путіна, скільки завдяки ментальним особливостям росіян, які хтось називає «широкойрусскойдушой», а хтось «новым русским миром».
А отже, шансів на зруйнування східної імперії та, як наслідок, повернення окупованих територій Україні у найближчий час небагато. Та не забуваймо: 25% території Грузії окуповано Росією, але це не заважає країні розвиватися. В Україні ця цифра значно менша – лише 7%.
