Немає більшої радості, ніж зловтіха. Друзі та шанувальники України і вороги російського деспотизму та жорстокості цього тижня посміювалися з опери-буф, якою був прігожинський путч. Я дізнався про ці події, коли разом із кількома провідними польськими експертами та практиками у сфері зовнішньої політики повертався з Києва. Ми ділилися геніальними теоріями щодо того, що відбувалося, більшість з яких довелося кардинально переглянути, коли наступного разу ми отримали доступ до інтернету. Мушу зізнатися, що це було цікаво.
Існує багато дотепних здогадок про те, що сталося. Більшість із них суперечливі: Прігожин діяв самотужки в пориві злості через втрату цінних контрактів ПВК "Вагнер"; Прігожин діяв за підтримки "людей в тіні"; Прігожин думав, що у нього є покровителі, і зіграв на випередження; Прігожин розігрував виставу на замовлення путіна (ця версія швидко випарувалася). Хто знає? Втім, важливо те, що ця драма на вихідних означає для війни в Україні та для безпеки Європи і решти світу.
Можна зібрати клаптики доказів: міністр оборони – на шпальтах газет, а це означає, що його становищу нічого не загрожує! Звинувачення проти Прігожина все ще не висунуті. Проте, набагато продуктивніше зосередитися на трьох логіках, які керуватимуть війною ще довго після того, як ми з'ясуємо, що сталося минулих вихідних.
Першим і найглибшим логічним підґрунтям залишається російський імперіалізм, який вимагає підкорення України – не просто як справа національних амбіцій, а як справа саморозуміння. владімір путін – головоріз, який прагне влади та багатства. Але це не означає, що він і його оточення нещирі у своїй вірі в те, що Україна насправді є васалом росії. Влітку напередодні війни путін опублікував статтю "Про історичну єдність росіян і українців", пронизану брехнею та міфами, які надихнули його на вторгнення. Такі автори, як Іван Ільїн, реакційний антикомуніст, заклали основу для ще більш диких російських фантазій. (Есе Тімоті Снайдера "Іван Ільїн, путінський філософ російського фашизму" надає корисне уявлення про його думки).
Друга логіка цієї війни – це логіка будь-якої з воєн. І для цього ми повинні звернутися до Карла фон Клаузевіца, чий опис нематеріальних елементів війни – зв'язок між політикою та стратегією, природа та наслідки зіткнення волі, кульмінація наступу у виснаженні, внутрішня сила оборони – ніхто не перевершив. У багатьох відношеннях війна в Україні – це така ж війна, як і будь-яка інша, в якій тактична компетентність, підготовка та моральний дух, оперативне планування і, перш за все, логістика відіграють ключову роль у формуванні результатів на полях битв на півдні та сході.
Третя логіка, яка зараз домінує – це логіка мафіозної політики. І тут, безперечно, найкращим посібником є екранізація роману Маріо П'юзо "Хрещений батько". Дійсно, можна уявити, як путін обмірковує сцену, в якій старіючий Дон Корлеоне попереджає свого сина і наступника Майкла про те, що один із його довірених лейтенантів запропонує укласти мирну угоду, щоб потім зрадити його: "Тепер слухай, хто б не прийшов до тебе з цією зустріччю з Барзіні, він – зрадник. Не забувай про це".
Чи є президент білорусі лукашенко, який вів переговори з Прігожиним про відведення військ, все ще вірним підлеглим путіна? А як щодо тих, хто рекомендував російському президенту піти на угоду, яка дозволила Прігожину вийти на свободу? Чому дехто в росії пропонує замінити відданих, але тупих воєначальників на кшталт Валєрія Гєрасімова на людей на кшталт Сєргєя Суровікіна, які колись були близькими до Прігожина?
Одна з поширених фраз у "Хрещеному батьку" – "Нічого особистого, це лише бізнес", зазвичай висловлюється безпосередньо перед тим, як чергові гангстери розправляються з таким самим гангстером. Звісно, це все особисте, і в цьому вся суть. Те, що зараз відбувається в кремлі, – це каламутна і потенційно смертельна гра у вгадування зрадників, усунення їх до того, як вони усунуть вас, формування малоймовірних і непередбачуваних альянсів і змови, щоб завдати першого удару до того, як вибухне ваша машина разом із вами, або ви викинетеся з вікна десятого поверху, чи вип'єте коктейль із "Новачком".
путін, ймовірно, так само не впевнений у тому, що сталося, як і всі ми, але він має бути наляканим, розлюченим і мстивим. Він повинен вирішити, чи позбутися своїх бездарних міністра оборони і начальника генерального штабу, щоб заспокоїти людей в тіні, чи це ще більше послабить його. Він змушений шукати зрадників у війську, ФСБ та інших службах безпеки, які, схоже, не змогли або не захотіли зупинити похід "Вагнера" на москву.
Оскільки він виглядає слабким, то буде намагатиметься виглядати сильним, у той час як інші, можливо, втомлені цією війною, прагнутимуть послабити його ще більше. А може, його просто вб'ють. Або, можливо, путін вже не є справжнім лідером, і між людьми в тіні йде прихована боротьба за те, хто стане його наступником, адже мафією керують дони, а не комітети.
На даний момент мафіозна логіка домінує над усіма іншими. Якщо путін і решта політичного та військового керівництва будуть змушені вибирати між виживанням і ідеологією або розумною стратегією, вони, безсумнівно, виберуть перше. Прігожин мав нахабство піддати нищівній критиці ідеї війни. Навіть якщо, можливо, він зробив своєму колишньому босові просто ведмежу послугу, заявивши, що вторгнення в Україну було спрямоване на грабунок і ні на що інше. Але тепер, коли він зачепив заборонену тему, знайдуться ті, хто приватно, а може й публічно, підхоплять рефрен.
Найцікавішим буде вплив на поле бою. Кривава та масштабна громадянська війна в росії була б корисною для України, відволікши війська, а також увагу від лінії фронту. Але всепроникність мафіозної логіки у будь-якому разі принесе Україні чимало користі.
Старші генерали в російській армії не можуть бути аполітичними професіоналами: у них є покровителі, і у них є клієнти. Вони знають, що почнеться полювання на зрадників, особливо у підрозділах спецназу, які не воювали з "Вагнером". Захищатися від наростаючого українського наступу буде значно складніше для офіцерів, які через плече озираються на москву. І путін, можливо, все ще вважатиме за потрібне перекинути частини до центру країни, щоб запобігти новому путчу.
Війська на передовій також не можуть сховатися від жорстокої правди про своїх лідерів і саму війну, яку виголосив Прігожин під час свого невдалого маршу на кремль. Хтось нарешті сказав це. І цей хтось, попри його брутальність, є лідером, який побував на передовій, добре платив своїм людям і тим, хто вижив. Він має своєрідну бандитську харизму, якої бракує путіну. Ймовірно, українські фахівці з психологічної війни поширюють відео- та аудіозаписи Прігожина серед своїх ворогів.
Але так може бути не завжди. російські суперяструби, які хочуть ще більш жорстокої війни, залишаються в полоні першої, фашистської логіки, і вони можуть повернутися до неї через деякий час. Друга логіка також збережеться: прорив глибокої оборони залишиться для України важкою і кривавою справою. А політичний хаос у москві не доставить 155-мм снаряди, "Гради" чи боєприпаси глибокого ураження для бійців генерала Валерія Залужного в бліндажах та бункерах.
Путч Прігожина відлунюватиме ще деякий час. Він уже зруйнував ілюзії щодо сили путіна і навіть його фізичної хоробрості. Але він також має зруйнувати ілюзію, що Захід може знайти щось на кшталт "золотого рішення" для цієї війни, в якому Україні буде добре, але не надто добре, а росія буде принижена, але не розбита. Ми є глядачами вистави, в якій актори вирішили розірвати свої сценарії і замість цього імпровізують анархічну трагедію, але не позбавлену комічних моментів.
