Сьогодні я хотів би відповісти на низку запитань і коментарів, які з'явилися з часу... Боже, це було у вересні цьогоріч, хоча здається, що це було кілька років тому... – з того часу, як я торкнувся конкретних тем і пояснив кілька додаткових питань, пов'язаних з повітряною війною над Україною. І навіть зазирнути в майбутнє і пояснити, чого очікувати в найближчі місяці.
Відмова від відповідальності: назва цієї статті може здатися дещо агресивною, навіть образливою, тому дозвольте мені пояснити її. Я не намагаюся бути образливим чи агресивним, а лише спонукаю вас думати поза межами вашої зони комфорту – і це шляхом простого перефразування висловлювання одного президента США про економіку. Принаймні, я пригадую, що хтось із них сказав щось на кшталт: "Це економіка, дурню". Отже, назва цієї статті "Це дальність, дурню", тому що в ній пояснюється важливість дальності – відстані, якої можуть досягати датчики і зброя – для результату повітряних боїв. А потім кілька зауважень, які, можливо, буде не дуже приємно читати.
Історична довідка. Чому і як відбулась "ракетна" революція у повітряній війні
"Попередивши" вас ввічливо, я вважаю, що повинен почати з того, що зроблю кілька кроків назад в історії... Давним-давно... так давно, коли не було ні інтернету, ні смартфонів... немислимо, чи не так..? Дійсно, тоді це було абсолютно немислимо для маси людей, що повзали по біосфері під назвою "Земля"..., але я відволікаюся... повернімося до моєї історії: давним-давно народилася проста ідея революціонізувати повітряну війну за допомогою ракет.
Ця ідея стала настільки популярною, що поява ракет "повітря-повітря" (ППО) і "земля-повітря" (ЗРК) змусила деяких важливих людей у всьому світі зробити кілька висновків. Наприклад, іноді в другій половині 1950-х років такі ідеї доводили деяких людей до того, що вони переконували не лише себе, але й усіх навколо, що, наприклад, ракети "повітря-повітря" зроблять застарілим гарматне озброєння літаків. Через кілька років дехто дійшов до того, що оголосив усі пілотовані літаки застарілими: цілі уряди переконували припинити фінансування досліджень і розробок майбутніх бойових літаків. Іншим казали, що вони можуть заощадити багато грошей, якщо замовлятимуть бойові літаки без жодної зброї, озброєні лише ракетами...
Потім було кілька несподіваних воєн. Скажімо, війна у В'єтнамі, кілька арабо-ізраїльських війн, і досвід цих війн шокував багатьох людей, переконаних у перевазі ракет і застарілості гармат. Цей досвід показав, що авіоніка і системи наведення, встановлені на сучасних літаках і ракетах – такі як радари, інфрачервоні шукачі, підсилювачі керма, ракетні двигуни... були незрілими: ще недостатньо розвиненими, щоб зробити ракети безперечною перевагою. Цей досвід навіть підштовхнув декого до висновків на кшталт "винищувач без зброї – все одно, що птах без крила".
За іронією долі, більшість тодішніх спостерігачів упустили ще один важливий чинник: пілоти і наземні екіпажі, які керували і обслуговували дедалі складніші літаки, почали не встигати за новітніми технологіями. Вони все ще були одержимі зброєю і так званими "собачими боями" часів Другої світової війни: "собачі бої" – це практика спроб атакувати ворога з тилу, використовуючи кулемети або автоматичні гармати.
Справа в тому, що тодішнім пілотам не вистачало навичок, необхідних для того, щоб використовувати новітні технології на повну потужність. Для того, щоб змінити цю ситуацію, необхідне було абсолютно нове покоління пілотів.
...А до того як таке нове покоління пілотів прийшло на службу і стало впливовим, хоча приблизно в той час, коли зароджувалася маса бойових літаків, які зараз перебувають на озброєнні в Україні та росії, у 1970-х роках, майже всі, хто мав до цього відношення, були заклопотані насамперед тим, щоб встановити на винищувачі сучасне озброєння.
Проблема насправді була не одна. Найголовніша з них полягала в тому, що тоді нікому й на думку не спадало, що бойові літаки, про які йшлося, будуть використовуватися у масштабній війні, що розгорнеться через 50 років у майбутньому. Щонайбільше, всі очікували, що винищувачі 1970-х років будуть замінені новими зразками 1980-х і 1990-х років... Більше того, політики того часу були зайняті або критикою існуючих ракет, наприклад, на Заході, або заколисуванням себе хибним відчуттям безпеки щодо переваги власних ракетних технологій, наприклад, на Сході. Більше того, коли через кілька років, на початку 1990-х, домінуючий конфлікт того часу – Холодна війна – раптово закінчився, майже всі швидко забули про бойові літаки, ракети "повітря-повітря" і "повітря-земля": раптом майже всі були зайняті іграшками, вечірками, вивченням Інтернету... або війнами проти "ісламо-фашистських козопасів" десь в пустелях Північної Африки і Великого Близького Сходу...
Іншою проблемою – і то майже непоміченою для широкої громадськості – було те, що розвиток інформаційних технологій тим часом призвів до "маленької революції" в повітряній війні. Всі мрії про ракетне панування поступово втілювалися в життя, і бойові літаки поступово отримували можливість реально виявляти і вражати своїх супротивників ракетами, що знаходяться далеко за межами досяжності гармати. Можливо, (Друга) війна в Перській затоці 1991 року ще не була до кінця зрозумілою в цьому відношенні, але, принаймні, операція НАТО проти Сербії у 1999-му (також відома як "війна в Косово") – не кажучи вже про "якусь кустарну війну" між Ефіопією і Еритреєю приблизно в той самий час – чітко продемонструвала, наскільки далеко технологія просунулась за попередні 20 років.
"Раптом" винищувачі почали вбивати один одного з відстані 30, 35, 40, 45, навіть 50 кілометрів...
Дійсно, на деякий час здавалося, що повітряна війна знову сповнена технологічних чудес. Настільки, що:
а) маса сучасних пілотів і наземного персоналу, тим часом, повинна була володіти ноу-хау на рівні академічних ступенів в галузі інженерії та електротехніки, щоб керувати технікою, якою вони були оснащені. Причому настільки, що
б) лише через десять років з'явилися перші безпілотні літальні апарати (БПЛА), озброєні ракетами "повітря-повітря", а 2002 року один із них навіть випустив переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК), пристосований для використання в якості ракети "повітря-повітря" малої дальності, по іракському перехоплювачу МіГ-25, який збирався його збити...
На жаль, ракета, випущена цим БПЛА, була надто малої дальності і надто повільна: велика, швидка ракета R-40 класу "повітря-повітря", випущена цим МіГ-25 (звітна назва ASCC/NATO "AA-6 Acrid"), швидко скоротила дальність і збила БПЛА задовго до того, як його FIM-92 Stinger зміг би вразити МіГ у відповідь. А потім, через два десятиліття, наприкінці лютого і на початку березня 2022 року, результати першого тижня повітряної війни під час тотального вторгнення Пуддінга в Україну драматично продемонстрували: для перемоги в сучасній повітряній війні недостатньо мати лише "багаторічний досвід польотів" на власному винищувачі і "величезні яйця". Навпаки: нерозуміння новітніх технологій, і, як наслідок, тактики ведення повітряної війни є нічим іншим, як смертельною небезпекою. Де-факто самогубством.
Дальність винищувачів. Чому F-16AM недостатньо для протистояння ВКС
...чим я переходжу до суті: до самої суті проблеми, з якою українські Повітряні сили (ПС) зіткнуться на роки вперед – принаймні, поки намагатимуться протистояти сучасним винищувачам і перехоплювачам російських Повітряно-космічних сил (ВКС) лише винищувачами F-16АМ.
До чого це я?
Суть відповіді на це питання можна прочитати на цій схемі:
Наведені дальності ракет базуються на підтвердженому або "відомому" досвіді повітряних боїв за останні 20 років, а не на рекламі виробників.
Як повинно бути очевидно, радіолокаційна і ракетна дальність таких винищувачів і перехоплювачів ВКС, як Су-35С і МіГ-31БМ, значно перевершує дальність польоту винищувачів F-16АМ, які знаходяться в процесі прийняття на озброєння ПСУ.
Простіше кажучи, будь-який український F-16AM, який намагається зблизитися з російським Су-35С або МіГ-31БМ, з великою ймовірністю буде виявлений і уражений ворожими ракетами дальнього радіусу дії Р-37М, і це задовго до того, як він зможе випустити свою основну "далекобійну" (насправді – середню) зброю, ракету "повітря-повітря" AIM-120C AMRAAM.
"AMRAAM" – це абревіатура від "Advanced Medium Range Air-to-Air Missile", а не від "далекобійної...", "розтягнутої..." чи ще чогось, а саме ракети середньої дальності...
Звичайно, будь-хто, хто має хоч якесь уявлення про сучасну повітряну війну, зараз нагадає мені про це: "Ей, не кожен повітряний бій відбувається за "ідеальних обставин", коли два супротивники наближаються один до одного з прямої лінії, як колись два середньовічних лицаря, а їхні сенсори забезпечують пілотів ідеальною ситуаційною обізнаністю".
І я поспішаю погодитися.
...хоча, потім це наштовхне мене на... дещо, про що я розповім у "Частині 2" цієї статті.
Далі буде…
