Арсеній Яценюк став об’єктом масованої атаки з боку «соратників» по коаліції та Опозиційного блоку. На вістрі атаки Юлія Тимошенко, група підтримки – представники «Свободи» та депутат від БПП Сергій Каплін. За спинами атакуючих – Петро Порошенко, Сергій Льовочкін та Володимир Путін.
Атака на прем’єра розпочалася 18 березня із виступу у кулуарах парламенту голови Держфінінспекції Микола Гордієнка, відстороненого від виконання обов’язків. До речі, виступ чиновника у парламентському прес-поінті організувала фракція «Батьківщина». Гордієнко звинуватив уряд Арсенія Яценюка у використанні корупційних схем та фінансових порушеннях на загальну суму 7,6 мільярда гривень. І хоча більшість порушень стосувалися часів Януковича, тут же розпочалася активна кампанія під гаслом «Яценюк – корупціонер». Фронтменами кампанії окрім представників «Батьківщини» стали представники БПП Сергій Каплін та Дмитро Добродомов, «свободівці» Андрій Іллєнко та Юрій Левченко, позафракційні Борислав Береза, Олександр Онищенко, Юрій Дерев’янко та Ірина Суслова. А також опозиційний блок чи не у повному складі.
Головна вимога антиппрем’єрської коаліції – створення парламентської слідчої комісії з розслідування фактів корупції в уряді.
Депутати навіть вдалися до блокування трибуни, вимагаючи негайного розгляду питання про створення ТСК. А перед Верховною Радою встановлено близько кількадесят агітаційних червоних наметів, на яких написано «Збір підписів за тимчасову слідчу комісію проти корупції уряду». Що може свідчити, що до атаки на прем’єра готувалися заздалегідь і доволі ретельно. Намети та листівки були виготовлені встановлені коштом Сергія Капліна – одного з найактивніших критиків прем’єра.
Потрібно розуміти: самі по собі результати роботи ТСК не мають жодних правових наслідків. Однак парламентська слідча комісія – прекрасний інструмент для публічного тиску на прем’єра та уряд загалом. З якою метою?
У кожного із тих, хто атакує чи стоїть за атакою на Яценюка свої цілі.
Обслуга
Найактивнішу «чорнову роботу», як уже зазначалося, окрім «Батьківщини» виконують кілька осіб – Сергій Каплін, Дмитро Добродомов, Борислав Береза, Олександр Онищенко, «свободівці» Андрій Іллєнко та Юрій Левченко, представники парії «Воля» Юрій Дерев’янко та Ірина Суслова. Всі вони у даному випадку – лише політична обслуга великих гравців.
Тісні контакти Капліна та Берези з Сергієм Льовочкіним не є таємницею. Зрештою, на засіданні комітетів парламенту, на якому розглядалося питання створення ТСК, колеги ввічі заявляли їм про це. Сергію Капліну також закидали «надто часті візити до Москви»… Каплін також активно захищає «від цензури» телеканали «Інтер» (Фірташ-Льовочкін) та «112» (До Революції Гідності нібито належав тогочасному міністрові внутрішніх справ Віталію Захарченку).
У «Свободи» свій інтерес. У партії продовжують падати рейтинги і місцеві вибори можуть, фактично, «списати» її. «Боротьба з корупцією» – цілком ефективна технологія, щоб повернути собі хоча б частину прихильників. Заодно й можна пояснювати кримінальні справи проти колишніх урядовців від «Свободи» політичною помстою. Але найголовніше, господар партії Ігор Кривецький, торгуються із владою: а) за збереження певних схем у спиртовій галузі; б) закриття справ проти по Мінекології та Мінагрополітики «свободівських» часів.
Шкурні інтереси є й у решти. Скажімо, власник нафтогазових компаній Олександр Онищенко намагається атакою на Яценюка врятувати від відставки свого міністра екології Ігоря Шевченка.
Власне, мотиви «обслуги» не настільки важливі – вона лише з тих чи інших міркувань виконує команди своїх наймачів.
Тимошенко
19 депутатів у парламенті та два міністри в уряді, один з яких – спорту, а інший лише формально представляє «Батьківщину», – не зовсім ті позиції, які б могли вдовольнити амбіції політика, який ще зовсім нещодавно сподівався посісти пост президента України. Тимошенко ніяк не готова змиритися з третіми ролями в українській політиці. І атака на «корупційний уряд Яценюка» (в якому працює два міністри за квотою «Батьківщини», а сам прем’єр ще рік тому був лідером її) – прекрасна нагода змінити політичний ландшафт. Тимошенко прекрасно уміє це робити.
Завдання мінімум – наростити рейтинги «Батьківщини» напередодні місцевих виборів, які мали б відбутися восени цього року. Однак головний приз, на який, схоже, сподівається Тимошенко – переформатування парламентської коаліції та прем’єрський пост для самої Юлії Володимирівни. Фантастика? Аж ніяк. За умови, звісно, що на це погодиться Петро Порошенко.
Президент
Глава держави безпосередньо у конфлікт не втручається, а його фракція у ВР та спікер Володимир Гройсман демонстративно підтримують Арсенія Яценюка. Але при цьому, БПП жодним чином не заважає своїм депутатам, насамперед Капліну та Добродомову, брати участь у кампанії проти Яценюка. В принципі, це можна пояснити й тим, що Порошенко не контролює значну частину своєї фракції (і це цілковита правда – у фракції БПП уживаються люди Льовочкіна, Коломойського, Григоришина, чимало представників менш помітних фігур, а також цілком самодостатні депутати, які зважають на позицію Порошенка, однак можуть займати і самостійну позицію).
Однак, правда в тому, що Порошенку потрібне ослаблення Яценюка. Не відставка, а саме ослаблення. Поки що прем’єр намагається бути самодостатнім гравцем і альтернативним президентові центром впливу. Арсеній Петрович хоч і демонструє про людське око лояльність до Петра Олексійовича, насправді достатньо жорстко конфліктує з президентом по ряду принципових питань, наприклад, у енергетиці.
Нинішня атака на прем’єра та загроза відставки змусить Яценюка стати, по суті, сателітом президента – слідом за своїм соратником Олександром Турчиновим, який нині відчутно ближчий до глави держави, аніж до керівника уряду. І можливо – зважаючи на актуальні рейтинги «Народного фронту» – відмовитися від самостійного політичного проекту на користь теплих місць у проекті Порошенка.
Льовочкін
У одного з чільних акціонерів «Опоблоку» чимало резонів атакувати Яценюка. По-перше, прем’єр створює проблеми для бізнес-партнера та соратника Льовочкіна Дмитра Фірташа. Зокрема, в минулому році уряд повернув під контроль держави два титанові гірничо-збагачувальні комбінати, які орендував Фірташ. Тепер титановий бізнес, який олігарх володіє спільно з росіянами, уже не приносить надприбутків, оскільки сировину доводиться купувати за ринковими цінами. Також, зараз уряд вимагає від ВР розглянути урядовий законопроект, який зобов’яже облгази платити за використання газорозподільчих мереж. Більшість облгазів у часи Януковича потрапили у власність Фірташа.
По-друге, голосні корупційні скандали навколо уряду – це удар не лише особисто по Арсенію Яценюку та його «Народному фронту», а й по усіх силах, що прийшли до влади після втечі Януковича. Дискредитація «постреволюційної» влади створює прекрасні можливості для реваншу колишніх регіоналів. Спочатку – на місцевих виборах, згодом і на рівні усієї держави.
По-третє, глобальна мета – переформатування парламенту та уряду за зразком 2006 року, коли після підписання «Універсалу національної єдності» між Ющенком та Януковичем останній зміг очолити уряд. Поки що повторення схожого сценарію не можливе. Однак лише поки що – над остаточним розбалансуванням чинної коаліції працюють такі професіонали як Льовочкін, Медведчук і Тимошенко. З-за спин яких привітно махає рукою Петрові Порошенку Володимир Путін.
Коаліція імені Путіна
Кремль уже не раз натякав Києву, що створення «правильної» коаліції та формування не менш «правильного» уряду, який би забезпечив рух України у «правильному» напрямку – це одна із запорук припинення агресії. Щоправда, Петро Порошенко, при усіх своїх недоліках, на самогубцю схожий менш за все, а тому категорично проти подібних сценаріїв. Втім, і його кум та любий друг Віктор Ющенко, мабуть, навіть у страшних снах не бачив Януковича прем’єром у перший рік свого президентства.
Поінформовані співрозмовники iPress.ua з оточення Петра Порошенка кажуть, що Москва готує два можливих сценарії – софт і хард. М’який передбачає згоду Порошенка на переформатування коаліції у чинному парламенті та участь у ній БПП, а також «Батьківщини», «Оппоблоку», бізнес-груп «Воля народу» та «Відродження» та позафракційних. Жорсткий Кремль може спробувати реалізувати без згоди українського президента, спровокувавши розвал чинної коаліції та заблокувавши формування нової. Наступний крок – дострокові парламентські вибори, після яких до влади прийде нова проросійська коаліція.
***
Справедливості ради потрібно сказати, що актуальної політичної кризи не було б, якби команди президента і прем’єра менше думали про власну кишеню. На жаль, українська політична «еліта» вкотре наступає на одні й ті ж граблі. Але цього разу, розсовуючи по кишенях пачки грошей, вони ризикують проґавити удар ззовні. І втратять не лише свої капітали, а й країну, яку вони продовжують грабувати навіть в умовах війни та шаленої економічної кризи...
... і замість післямови:
