Тимошенко є подразником у відносинах України з ЄС
Журналіст Джеймс Фонтанелла-Хан пише у редакційному блозі The Financial Times, що зараз шанси на вихід з патової ситуації у відносинах України з ЄС через ув’язнення Юлії Тимошенко практично відсутні. Оскільки до виборів залишилося лише 3 місяці, у Києві, здається, немає інтересу у звільненні Тимошенко під час виборчої кампанії.
Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко визнав у розмові з The Financial Times, що колишня прем’єр-міністр створює більше проблем для його уряду, перебуваючи у в’язниці, ніж на волі, оскільки через її ув’язнення майже неможливим є підписання угоди про асоціацію з ЄС.
Але він швидко зауважив, що він мало що може зробити, щоб скасувати минулорічний вирок, згідно з яким Тимошенко засудили до 7 років позбавлення свободи за зловживання повноваженнями.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США знову закликали звільнити Тимошенко та Луценка
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бойкот Євро-2012: Європа віддаляється від України
Кілька європейських глав держав відкрито бойкотували матчі в Україні під час чемпіонату Європи з футболу цього літа, який спільно приймали Україна та Польща, протестуючи проти ув’язнення Тимошенко та ймовірного поганого ставлення до неї у в’язниці, спираючись на заяви, що її побили охоронці колонії. Окрім того, була заморожена угода про асоціацію України з ЄС, хоча вже протягом багатьом місяців вона готова до підписання.
Костянтин Грищенко. Фото: censor.net.ua
Проте, ані бойкот футбольних матчів, ані заморожування відносин України з ЄС не дали ніяких результатів. Тепер, коли футбольний чемпіонат скінчився, Грищенко дав ясно зрозуміти, що шанси на звільнення Тимошенко, яка зараз проходить лікування, є слабкими.
Український уряд буде лише готовий обговорити питання звільнення Тимошенко. Проте, дії Тимошенко у ньому вважають "цінним подарунком" російським друзям за рахунок інтересів народу України", за який їй треба відповідати у судах.
Літня казка з сумним кінцем
Кореспондент Der Spiegel у Москві Бен’ямін Біддер пише, що після закінчення Євро-2012 період поблажливості до опонентів президента Януковича швидко закінчився:
"Євро-2012 дало можливість передихнути українській опозиції, але тепер президент Віктор Янукович атакує своїх опонентів. За декілька місяців перед осінніми парламентськими виборами влада відмежувалася від народу так, як ніколи раніше. Партія регіонів захопила опозицію зненацька у парламенті, раптово додавши до порядку денного закон, що підвищує статус російської мови, та поспіхом прийняла його.
Григорій Суркіс, Віктор Янукович та Мішель Платіні під час матчу Євро-2012. Фото: president.gov.ua
Мовна проблема має політичне забарвлення в Україні. Російську мову вживають переважно у східній Україні, відданій Януковичу, де є велика російська меншина. Опоненти мають міцні позиції на заході, де розмовляють українською.
Ті, хто сподівався, що Євро-2012 матиме в Україні довготривалий заспокійливий ефект, щось на кшталт політичної літньої казки, вважає тепер себе ошуканим: коли увага політиків та медіа на Заході звернулася на Олімпійські літні ігри у Лондоні, Віктор Янукович почав з того самого місця, де він зупинився перед початком турніру.
Перед парламентськими виборами у жовтні Партія регіонів терміново потребує досягнень, які вона може представити своєму ядерному російськомовному електорату на Сході. Навіть там її рейтинг серйозно знизився. За деякими опитуваннями, у Донецьку рейтинг Партії регіонів зараз становить лише 30%, у 2010 році – 65%.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Київ після Євро: свято і похмілля
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Європарламент не буде застосовувати санкції до України
Колишня прем’єр-міністр, вже засуджена до 7 років ув’язнення, має постати перед другим судом. Її звинувачують у розтраті та ухилянні від сплати податків і їй загрожує додаткові 12 років у в’язниці. На думку прокурорів, є також докази, що у 1990-х рр.
Тимошенко, що тоді займалася бізнесом, була замовником вбивства у так званої банди Кушніра, що має на своєму рахунку 25 вбивств".
За різними оцінками, Україну під час турніру відвідали від 500 тис. до 1 млн футбольних фанатів з-за кордону. Багатьом з них активісти громадянської ініціативи "Ласкаво просимо! Welcome to Ukraine!" запропонували безкоштовне житло, тому що готелі захотіли здерти надто високі ціни.
Іноземці та українці разом святкували свої перемоги на стадіонах, у фан-зонах та у барах. Голандським фанатам у Харкові українські міліціонери навіть дозволили вилізти на плечі.
"На ментальній карті багатьох європейців завдяки чемпіонату Україна зсунулася на захід", - зауважує Біддер.
Однак чемпіонат не допоміг зблизити владу та народ, а лише зміцнив переконання людей у тому, що влада дбає виключно про власний добробут.
Польща - Україна. Дуже важке дозрівання
Адам Міхнік, головний редактор Gazety Wyborczej пише про політичну ситуацію в Україні, висловлюючи свої побоювання щодо зміцнення Партії регіонів та "Свободи":
"Ситуація в Україні дійсно сумна. Українська демократія гасне на наших очах. Опозиційних політиків саджають, незалежні засоби масової інформації знищують. Президент Янукович повертає Україну до статусу імітатора посткомуністичного авторитаризму і проводить символічну реабілітацію пострадянської ностальгії.
Адам Міхнік: українці обирають між чумою та холерою. Фото: studioopinii.pl
З іншого боку, у Західній Україні посилюється шовінізм, пов'язаний з партією Свобода, який реабілітує найсумніші традиції Української повстанської армії. Вибір між шовіністичною та радянською ностальгією - це як вибір між чумою та холерою".
Натомість, Боґуміла Бердиховська, публіцистка, що спеціалізується на історії України та польсько-українських відносинах, віце-президент Польсько-українського форуму, висловлює жаль, що польсько-український діалог про минуле призупинився:
"Через політичну ситуацію, у якій нині перебуває Україна, важко обговорювати двосторонні польсько-українські відносини. Як ще можна говорити про проблеми, що стоять перед поляками і українцями, коли якість демократії в Україні погіршується з кожним днем, а прийняття сприятливого для російської мови закону про мови (якби його імплементували у його нинішньому вигляді) може мати непередбачувані наслідки для української національної ідентичності.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Візи до Польщі стали безкоштовними
Польсько-український діалог про минуле триває практично від моменту здобуття обома країнами повного суверенітету і має доволі великі досягнення, - навіть якщо по обидва боки кордону є середовища, що хотіли б поставити їх під сумнів.
Окрім зустрічей та конференцій істориків ми робили символічні жести, можливі завдяки добрій волі та уяві політиків - такі, як урочистості у Павлівці/Порицьку (місце масового вбивства УПА польського населення у 1943 р.), відкриття Цвинтаря Орлят у Львові чи відкриття пам'ятника українцям у Павлокомі (місце масового вбивства, вчиненого поляками щодо українців у 1945 році).
Особливе місце у цьому діалозі займала оцінка антипольської акції ОУН-УПА на Волині і у Східній Галичини. Менш ніж десять років тому здавалося, що нам як ніколи близько до спільної оцінки тих подій.
Це була ілюзія. Діалог щодо оцінки антипольської акції ОУН-УПА останнім часом не стільки уповільнився, скільки повернувся до стану, що був на початку 1990-х років. Пропозиції таких істориків, як Ярослав Грицак, відокремити національно-визвольний сенс діяльності цього формування від чорних сторінок його історії, більшість українських істориків зігнорувала.
Тон публічної дискусії почали диктувати історики - такі як Володимир В'ятрович - які відкопали тези кількадесятилітньої давнини, замінивши - як писав Адам Міхнік - вчорашню дурість дурістю позавчорашньою, згідно з якою на Волині та у Східній Галичині у роки ІІ Світової війни не було нічого особливого.
Богуміла Бердиховська: Україна недооцінює зусилля Польщі. Фото: sadeczanin.info
На думку цих істориків, там просто тривав польсько-український конфлікт, під час якого гинули також невинні жертви.
Оцінка антипольської акції ОУН-УПА зі зрозумілих причин дуже важлива для поляків, але вона також має свій внутрішньоукраїнський контекст. Українці повинні нині висловити своє ставлення до цієї акції, перш за все для того, щоб таким чином показати, що з традиції національно-визвольної боротьби приймають, а що прагнуть беззастережно відхилити".
Своєю чергою, Бердиховська розчарована постійним легковаженням українською стороною зусиль, яких докладає Польща на користь України:
"Донині двигуном польсько-українських відносин була польська сторона - річ, що певною мірою та до певного часу, природна та зрозуміла. Польща, з усіма її проблемами, була у незрівнянно кращому становищі, ніж її український партнер. Польські політики загалом добре засвоїли рекомендації Єжи Гедройця, який надавав виняткове значення нормалізації польсько-українських відносин.
Тим не менше, останні роки показали, що необхідно, аби українські партнери взяли на себе більше відповідальність за зміст польсько-українських відносин. Під цим я маю на увазі, зокрема, неоминання та неприменшування попереднього заангажування Польщі в українські справи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коморовський згоден миритися із усіма українськими політиками
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Польщі в боротьбі за легалізацію в’єтнамці випередили українців
Якщо ми визнаємо, що добрі відносини між нашими країнами і суспільствами є важливою цінністю, то не слід вважати перебільшеним очікування, що, коли політики "втратять азимут", слово собі візьмуть представники громадянського суспільства. Я знаю, про що кажу, адже неодноразово брала участь у таких дискусіях на польському боці кордону.
Приклади легковажного ставлення до польської активності на користь Україні дуже багато, і я наведу тут лише кілька. Хоча Польща була першою у світі країною, що визнала незалежність України, в українському дискурсі вперто повторювали, що вона була "однією з перших країн у світі". Хтось може сказати - це дрібничка. Мені вона здається значною.
Можна тут також навести думки серйозних українських оглядачів, що знецінюють заангажування Польщі лише тому, що "поляки не мають іншого вибору, окрім як підтримувати Україну".
Після Помаранчевої революції, одна з найбільш шанованих громадських організацій в Україні видала альбом цілком присвячений міжнародному сприйняттю подій в Україні.
Там були опубліковані численні статті зі світової преси, але цілком зігнорована польська преса, і це тоді, коли і Gazeta Wyborcza, і Rzeczpospolita не лише найбільш широко висвітлювали те, що відбувалося в Україні, але зважилися видати спеціальні україномовні додатки, які поширювали на київському Майдані та у Львові".
Розчарування Україною сягнуло такого рівня, що у Польщі тепер прийнятними стали публічні негативні чи зневажливі оцінки про Україну чи українців:
"В останні роки можна помітити виразне зниження інтересу до української політики з боку польської громадської думки. В основі цього явища лежить розчарування політикою помаранчевих, але є й ознаки того, що є глибші, цивілізаційні причини цього стану справ.
Поляки, досягнувши основних цілей у зовнішній політиці - безпеки (НАТО) та модернізації (ЄС) - зосередилися на зміцненні цих досягнень. Акції України - країни, яка досі не може впоратися з інституційними патологіями, що має безперервні проблеми з демократією - знецінилися. Це відбилося на мові дискусії про Україну.
Частина середовища кресов'яків (на чолі з отцем Тадеушем Ісаковічем-Залєським) говорить та пише про Україну лише погані речі. Об'єктом його критики є начебто лише інтегральний націоналізм, але проблема полягає у тому, що для цього середовища майже кожен українець є націоналістом... Навіть люди, що доклалися до розвитку польсько-українських відносин, як професор Мирослав Маринович.
У політичному дискурсі з'явилися відверто сформульовані думки, що значення України у польській політиці переоцінювали. Один з найвпливовіших політичних оглядачів, Бартломєй Сєнкєвіч, описав Україну терміном, який, як здавалося, назавжди відійшов у минуле - "буферна держава".
Новиною є поява у мові польських ведучих принизливих та ганебних спрощень, таких як "українки - це машини для прибирання". Не менш обурливим є те, що щоразу знаходяться захисники таких висловлювань".
Переклад: iPress.ua
