"Обрання прокремлівського націоналіста Роберта Фіцо свідчить про те, що країна перебуває у стані кризи, і що молоді люди, такі як мої сини, покинуть її", – пише у The Guardian словацька письменниця Моніка Компанікова.
"Коли польський письменник Вітольд Сабловський на заході в Лондоні, який ми обидвоє відвідали на початку цього року, намагався описати почуття, які поділяють багато людей у країнах, що межують з росією, після вторгнення в Україну, він вдався до образу курника, навколо якого кружляє лисиця. Це була влучна метафора: лисиця тихо сопе і пихкає, загрозливо підкрадається, затягуючи зашморг. За парканом лежить розграбований будинок наших сусідів; ми спостерігаємо здалеку – наші власні будинки все ще тихі. Але напруга і неспокій всередині них наростають, як у скороварці", – розповідає пані Компанікова.
За її словами, напередодні виборів у Словаччині минулої суботи неспокій серед продемократично налаштованих виборців був дуже сильним. Зараз результати вже відомі, і ми зі сумом спостерігаємо, як партії, що симпатизують росії, намагаються сформувати коаліційний уряд.
"Кордон Словаччини з Україною, можливо, і короткий, ледь 60 миль завдовжки, але понад 40 років ми жили під гнітом росії як одна з країн, насильно інкорпорованих до східного блоку. Досить довго, щоб залишити глибокий слід у пам'яті кількох поколінь, але, як виявилося, занадто коротко, щоб значна частина населення країни пам'ятала, наскільки це було жахливо", – наголошує авторка.
Вона нагадує, що партія "Смер-СД" здобула перемогу, отримавши 23% голосів виборців. "Смер" визначається однією людиною: тричі прем'єр-міністром і колишнім комуністом Робертом Фіцо. Фіцо, який, схоже, керуватиме країною вчетверте, якщо йому вдасться зібрати коаліцію, є популістським націоналістом, який не приховує своєї дружби з кремлем, проросійської орієнтації або того, що його рольовою моделлю є угорський прем'єр Віктор Орбан. Він публічно заявляє про те, що не надішле "жодної кулі" військової допомоги Україні, уріже фінансування неурядових організацій, замінить голову поліції та генерального прокурора і візьметься за Брюссель.
"Ми пережили п'ять років політичної кризи з 2018-го, коли шановний журналіст Ян Куцяк і його наречена Мартіна Кушнірова були вбиті після розслідування корупції у словацькій політиці. Фіцо був змушений піти у відставку після того, як країна вибухнула масовими демонстраціями. Звинувачення проти нього у зв'язках зі злочинними організаціями зрештою були зняті", – зазначає словацька письменниця.
За її словами, все це виснажило людей і підірвало довіру суспільства до уряду, інституцій та парламентської демократії. "Але чому в той час, коли ми так боїмося того, що сталося в Україні, так багато словацьких виборців хочуть, щоб Фіцо і "Смер" повернулися до влади, залишаючи нас вразливими до маніпуляцій, якщо не гірше, з боку москви?" – запитує вона.
"Риторика Фіцо про закон і порядок (незважаючи на звинувачення в корупції, висунуті проти низки політиків "Смер"), а також обіцянки підвищити пенсії і зупинити наплив уявних мігрантів, без сумніву, зіграли на руку багатьом літнім виборцям і людям, які борються з проблемою підвищення вартості життя. Навіть центристські та проєвропейські партії приєдналися до антимігрантської кампанії. Партія "Голос", очолювана колишнім союзником Фіцо, і яка нині є вирішальним "голосом", встановила білборди, що проголошували: "Зупинити нелегальну міграцію". Нам потрібно більше мігрантів, щоб заповнити вакансії у виробництві та охороні здоров'я, але наразі ми є переважно транзитною країною для тих із них, які прямують до Німеччини", – констатує Компанікова.
Вона підкреслює, що виборці Фіцо часто є тими, хто прожив усе своє трудове життя за соціалізму в окупованій Чехословаччині, а потім у дикі 1990-ті роки за Владіміра Мечіара, коли корупція була настільки нестримною, що Мадлен Олбрайт назвала Словаччину "чорною дірою Європи".
Країна пережила повернення до корупції протягом 10 років правління Фіцо (2006-2010 роки, 2012-2018 роки) і поступове проникнення мафії в бізнес і політику. Але пам'ять людей, зазначає авторка, схоже, стерта: їхні діти та онуки безпорадно спостерігають, як годинник повертається назад. Їхнє уявлення про Словаччину як толерантну країну, цінності якої належать до сучасної Західної Європи, зникло.
"Дезінформація, значна частина якої походить від пов'язаних із кремлем структур, допомагає стерти нашу колективну пам'ять. Словаччина – найбільш конспірологічно налаштована країна в Європі, де 54% населення вірить у теорії змови. Незадовго до виборів я чула, як група літніх жінок обговорювала, що партія "Прогресивна Словаччина" планує продавати дітей "трансвеститам" і примусово експропріювати квартири, щоб заселити мігрантів", – йдеться у колонці.
За словами Компанікової, у передвиборчих кампаніях з політичної мобілізації молодих людей закликали вийти на вулицю і проголосувати. Багато з них зараз виходять і пакують валізи. Відтік мізків вже давно є проблемою для нашої країни, але зараз це вже не просто економічний чинник.
"За даними ОЕСР, 19% студентів виїжджають зі Словаччини на навчання за кордон, тоді як середній показник по ЄС становить 4%. На деяких факультетах Університету Масарика в Брно, наприклад, ви почуєте більше словацької мови, ніж чеської. Я боюся, що багато з цих талановитих, освічених молодих людей не повернуться додому. Вони розглядають навчання за кордоном як квиток у закордонне життя.
Дедалі більше прозахідних, ліберально орієнтованих людей працездатного віку також говорять про виїзд. У багатьох випадках вони мають вищу освіту, живуть у великих містах і володіють кількома мовами. Вони можуть мати власний бізнес, працювати в неурядових організаціях або мати фах, за яким можна знайти роботу за кордоном. Їх об'єднує те, що вони, швидше за все, голосували за ліберально-демократичні партії, особливо за "Прогресивну Словаччину", яку очолює Міхал Шимечка, 39-річний віцепрезидент Європейського парламенту з дипломом Оксфорда. Ця політична сила посіла друге місце на парламентських виборах, отримавши трохи менше 18% голосів.
Кращі робочі місця та вищі зарплати можуть бути мотивуючими факторами. Однак, за чутками, люди кажуть, що виїжджають, бо не хочуть жити в країні, цінності якої були так спотворені. Їм справедливо огидні корупція, зростання неофашистських партій, нефункціональні суди, змови, радикальний консерватизм у соціальних питаннях, стагнація реформ, гомофобія і нетерпимість. Західний, ліберальний світ, в якому вони сподівалися розвинути свій потенціал, віддаляється від них із кожним новим урядом.
Члени ЛГБТІК+ спільноти та інші меншини також виїжджають – через страх. Вбивство двох молодих людей біля гей-бару в жовтні 2022 року нічого не змінило у панівній нетерпимості. Хоча ні, кщо й змінило, то зробило ставлення ще більш жорстким, і люди з цієї спільноти більше не відчувають себе в безпеці.
Зрозуміло, що багато молодих людей у Польщі також замислюються над своїм майбутнім, але лише незначна частина польського населення стає на бік росії, а не України. У Словаччині, незважаючи на наш історичний досвід, понад 50% населення схиляється до рф", – висловлює занепокоєння Моніка Компанікова.
"Я не здивована, що мої два сини-підлітки розглядають можливість приєднатися до еміграції словацьких студентів. Після цих виборів ми ще більше заохочуємо їх до цього. Якщо ситуація в Словаччині погіршиться, принаймні у них буде шанс жити в країні, де вони зможуть розвивати свій потенціал у безпеці. Слово "безпека" є новим, але вже міцно увійшло в наш сімейний лексикон. За хитким парканом нашої країни небезпечний вовк знищує сусідів, їхню землю і все, що на ній живе. Наша лисиця вже у будинку і залишила двері навстіж відчиненими", – завершує вона колонку.
Моніка Компанікова – словацька письменниця та редакторка книг у видавництві Denník N. Її роман "Човен номер п'ять" 2010 року був екранізований у фільмі "Маленька гавань".
Джерело: The Guardian
