путін напевно у відчаї, якщо покладається на дружбу та підтримку Кім Чен Ина, пише у колонці для Guardian міжнародний оглядач Саймон Тісдалл.
Зневажений, ізольований президент росії, військовий злочинець, сьогодні перебуває у такому ж дірявому човні, який повільно тоне, волаючи про допомогу. Після того, як він був змушений ухилитися від участі в самітах БРІКС і G20 через страх арешту, принижений путін отримав втішний приз – можливу зустріч з Кімом у Владивостоці цього тижня. Це трохи принизливо. Але масові вбивці повинні триматися разом.
путін сподівається придбати зброю для використання проти України. Але що очікують від цього його друзі на Півночі? Це справжня головоломка, яка поширюється і на токсичні, неприємні зв'язки росії після вторгнення в Україну з іншими удаваними союзниками.
Дружити з путіним – це все одно, що залізти в ліжко до отруйної змії. Рано чи пізно вас укусять.
Є припущення, що Кім вимагатиме продовольчої допомоги. Він також хоче технічної допомоги в розробці ядерної зброї, ракет, підводних човнів і супутників. Проте він буде обережним, знаючи, як росія покинула його країну після 1991 року.
Будь-яка угода, ймовірно, вимагатиме згоди Пекіна і розлютить США, порушить ембарго ООН. Якщо продаж зброї все ж відбудеться, це стане сигналом про посилення позиції Китаю.
Можливо, найбільше, як показав його невдалий флірт з Дональдом Трампом, цим Ліонелем Мессі від нарцисичної політики, Кім хоче уваги, хоче, щоб до нього ставилися як до великого лідера, яким він переконано себе вважає.
Незалежно від того, зустрінуться вони чи ні, і якими б не були їхні мотиви, зміцнення зв'язків між росією і Північною Кореєю в тріангуляції з Китаєм – це серйозне питання. Минулого місяця оборонний пакт між США, Японією і Південною Кореєю є одним із прямих результатів цього.
Цей зв'язок викликає особливе занепокоєння в Україні, зважаючи на повідомлення про надлишки боєприпасів часів Холодної війни, сумісних з російською артилерією, у Пхеньяні.
путін культивує інших нужденних, дивакуватих союзників, які поділяють його ворожість до західних демократій і корисливі ідеї про альтернативний, авторитарний "новий світовий порядок".
Серед них чільне місце посідає Іран. Його некомпетентний, агресивно жорсткий клерикальний режим зумів відштовхнути від себе більшість іранців, а також багато країн, які в іншому випадку могли би бути друзями.
Цього тижня виповнюється перша річниця вбивства під час затримання поліцією моралі Махси Аміні, арештованої за порушення ісламського "дрес-коду". Арешти з метою запобігти повторенню минулорічного загальнонаціонального повстання вже розпочалися.
З того часу режим нічого не навчився, окрім того, як стати більш репресивним. Він намагається зміцнити свій глобальний авторитет, щоб компенсувати брак легітимності всередині країни. Іран активно налагоджує відносини з регіональними сусідами, зокрема зі Саудівською Аравією. Він приєднався до очолюваної Китаєм Шанхайської організації співробітництва і БРІКС.
Опираючись спробам США відродити ядерну угоду 2015 року, він відкрито постачає росії військові безпілотники і підтримує її війну. Коротше кажучи, після років внутрішніх дебатів режим остаточно розвернувся проти Заходу.
Цей розворот не був неминучим. Він являє собою величезну поразку для американської та європейської політики. Переважна більшість молодих, освічених, міських іранців інстинктивно налаштовані прозахідно.
Але консерватори скористалися упередженнями неосвіченого та старого верховного лідера аятоли Алі Хаменеї, щоб просувати регресивний порядок денний. Прорахунки Трампа і прихована війна Ізраїлю також допомогли штовхнути Іран в обійми путіна (і Китаю).
Президент Ебрагім Раїсі, головний архітектор цього доленосного зсуву, повинен пам'ятати, що царська росія не була другом Ірану. Неоімперський проєкт путіна нічим не відрізняється. Історія підказує, що якщо він не надурить вас зараз, то обов'язково зробить це пізніше.
Але наразі росія підтримує реакційних мулл Тегерана, так само, як вона підтримує двох інших союзних диктаторів, Башара Асада і олександра лукашенка, які пригнічують народи Сирії та білорусі.
Опортунізм і лицемірство сприяють шаленому пошуку путіним друзів. Візьміть хоча б прем'єр-міністра Індії і нинішнього господаря G20 Нарендру Моді, який стверджує, що дотримується нейтралітету щодо України.
Ігноруючи санкції, Моді витратив на імпорт російського викопного палива 61,2 млрд доларів з моменту вторгнення, що більше, ніж США, Велика Британія, Німеччина і Франція разом узяті надали Україні у вигляді військової допомоги.
Так само убогі правителі Південної Африки, спадкоємці епічної боротьби за свободу, непереконливо заперечують постачання зброї до росії, запеклого ворога свободи. Їм та іншим шанувальникам путіна на Глобальному Півдні має бути соромно.
Ще більше занепокоєння викликає огидне проросійське кумівство, яке демонструють політики в демократичних країнах, розташованих ближче до України.
Ні, ми не говоримо зараз про Віктора Орбана, прем'єр-міністра Угорщини, або про німецьких ультраправих, які розбивають голови. Ми говоримо про Словаччину, яка є членом ЄС і НАТО з 2004 року і дотепер рішуче підтримувала Україну.
Якщо опитування не зраджують, цього місяця прем'єр-міністром Словаччини може бути обраний популіст Роберт Фіцо, який виступає за скасування санкцій проти росії, хоче припинити постачання зброї Києву і звинувачує у війні НАТО та "українських фашистів".
Це може бути актом саморуйнування масштабу Брекзиту для країни, яка отримала вигоду від членства в західному демократичному альянсі. Це може ще більше розколоти єдиний фронт Заходу. Це буде проривна перемога путінської пропаганди, дезінформації та операцій із залякування.
Але сам факт того, що це, можливо, свідчить про те, як росія розмиває питання, спотворює факти і вводить в оману громадську думку. Як попереджає Девід Мілібенд, колишній міністр закордонних справ Великої Британії, жах (і брехня) нормалізуються.
Оскільки путін шукає ще більше корисних ідіотів, які допоможуть врятувати його потопаючий корабель, консервативна, євроскептична Польща, де в жовтні відбудуться вибори, може стати наступною мішенню його погроз, тактики залякування і маніпуляцій з виборцями та ЗМІ, що розколюють суспільство.
Генерал Раймунд Анджейчак, головнокомандувач польських Збройних сил, закликає НАТО і Захід бути жорсткішими з російськими "бандитами". Він має рацію. Настав час покласти край путіну і його хитромудрим друзям на півночі. І на півдні теж.
Джерело: The Guardian
