Відсутність прориву в літньому наступі Збройних сил України та зміна матеріальної переваги означають, що Київ повинен вести бойові дії обережно, якщо хоче зберегти ініціативу, пише Джек Вотлінг в огляді на сайті RUSI.
Незважаючи на рішучі зусилля ЗСУ, за п'ять місяців наступальних операцій не вдалося прорвати російську лінію оборони на Запорізькому напрямку. Україна зберігає певні можливості для того, щоб створити незручності для російської дислокації, але дуже малоймовірно, що цьогоріч відбудеться прорив у напрямку Токмака, якщо тільки російські війська не вирішать відступити. Зараз перед українцями стоїть складний набір конкуруючих імперативів: зберігати тиск на росіян і водночас відновлювати свої підрозділи для майбутніх наступальних операцій.
Виснаження та ініціатива. Треба збалансувати потреби у відновленні та тиску
І росія, і Україна намагаються створити наступальну бойову міць у 2023 році. Значні втрати досвідчених молодших офіцерів і підготовленого польового персоналу обмежили можливості синхронізації наступальних дій. У поєднанні з місцевістю, на якій ведуться бойові дії, і спрямовуючим ефектом щільних мінних полів, українські війська обмежені операціями ротного масштабу. Коли вони розширили масштаб операцій, то виявили, що втрачають синхронізацію зі своїми підрозділами, які їх підтримують. росія так само намагається синхронізувати і координувати більш масштабні дії, але це не завадило їй зробити це, понісши великі втрати в особовому складі і матеріально-технічних засобах.
Для обох сторін здатність розширювати масштаби, в яких вони можуть ефективно діяти, обмежена можливостями підготовки. Українські підрозділи, які перебувають на фронті, намагаються відвести достатньо далеко від росіян, щоб тренуватися в більших масштабах. росія, тим часом, змушена направляти багато своїх запасних військ, аби підтримувати чисельність своїх підрозділів на фронті через високі втрати. Отже, доки цей високий рівень втрат може зберігатися, стає можливим придушити здатність росії тренувати достатню кількість нових військ до стандартів, необхідних для ефективного ведення наступальних дій.
Якщо збереження високого рівня втрат пригнічує здатність росії перехопити ініціативу, постає питання, чи зможуть Україна та її міжнародні партнери вдосконалити систему підготовки – краще поєднати підготовку в Україні та за її межами, щоб українські сили змогли скористатися цією можливістю навесні. Це ускладнюється необхідністю продовжувати тиск на російські війська.
Протягом зими 2022/2023 років на більшій частині фронту точилися інтенсивні бойові дії, але вони лише обмежували спроби України суттєво змінити лінію контролю. Відсутність загрози наступальних дій з боку ЗСУ дозволила росії побудувати три розгалужені лінії оборони з мінами, траншеями та загородженнями, що значно ускладнило українські наступальні операції влітку цього року. Якщо Україна не продовжить тиск на російську лінію взимку, існує ризик, що ці лінії оборони будуть розширені. Отже, Київ повинен збалансувати відновлення з необхідністю продовжувати тиск на російські війська.
Баланс озброєнь. росія наростила постачання ударних боєприпасів, а союзники України згаяли час
Україна зіткнеться з подальшими викликами через зміну балансу матеріальної переваги. Влітку українські сили вперше здобули вогневу перевагу, щодня випускаючи по російських позиціях більше снарядів, ніж отримували у відповідь у багатьох секторах. Це мало вирішальне значення для досягнутого прогресу, але витрата боєприпасів перевищила 200 тисяч пострілів на місяць.
Боєприпасів, достатніх для підтримання такої інтенсивності вогню, не буде, оскільки запаси НАТО виснажуються, а темпи їхнього виробництва залишаються надто низькими, щоб задовольнити такий рівень попиту. З російського боку, для порівняння, виробництво боєприпасів різко зросло. Мало того, що російське внутрішнє виробництво стрімко зростає, так ще й нові боєприпаси постачаються з Ірану, Північної Кореї та інших країн. Прогалини в запасних стволах та інших критично важливих частинах не дозволять росії встановити вогневе домінування в наступному кварталі, тоді як виробництво НАТО має зрости пізніше 2024 року, але на деякий час перед Україною стоїть завдання підтримувати російське виснаження без надлишку артилерії.
Інший виклик лежить у площині протиповітряної оборони. Єдиний ймовірний шлях до отримання росією вирішальної переваги на полі бою – це якщо її повітряно-космічні сили зможуть почати бомбардування зі середньої висоти, що значно підвищить точність їхніх ударів. Для цього їм потрібно буде позбавити Україну системи ППО. У цьому світлі неминучі удари росії по критично важливих об'єктах української національної інфраструктури залишаються стратегічною загрозою. Якщо росіяни зможуть знищити можливість перекачування води в українських містах під час періодів низьких температур, труби лопнуть, що потенційно зробить міські райони непридатними для життя. Тож ракети повинні бути перехоплені, але перехоплювачі є дефіцитним товаром.
Для росії зростає постачання ударних боєприпасів. У жовтні 2022 року рф виробляла приблизно 40 ракет великої дальності на місяць. Зараз вона виробляє понад 100 на місяць, і до цього додається велика кількість БПЛА "Герань-2" ("Шахед"). Крім того, 18 жовтня сплив термін дії обмежень Ради Безпеки ООН щодо ракетної програми Ірану. москва наполягала на тому, щоб Тегеран постачав їй ракети після цієї дати, розраховуючи, що це забезпечить великі поставки взимку. Тому здатність НАТО розширити виробництво перехоплювачів і радарів для протиповітряної оборони є критично важливою.
Утримання росії в стані дисбалансу. Можливості є
Незважаючи на ці загрози, Україна має можливості для подальшого погіршення позицій росії на півдні країни. Удари з великої відстані з використанням ATACMS знищили гелікоптери радіоелектронної боротьби, які були важливими для захисту російських військ від цілої низки впливів. Ретельно організовані атаки на російські засоби ППО також роблять більш вразливими слабші цілі. Як тільки ці прогалини будуть ліквідовані, Україна зможе максимально ефективно використати обмежені запаси GMLRS, якими вона володіє, для знищення і порушення російської логістики.
Водночас, якщо масований прорив виглядає менш імовірним, Україна може використати ширину фронту, щоб утримати російські війська на полі бою в умовах погіршення погоди. Нещодавні атаки через Дніпро, наприклад, розширюють фронт, який росія має захищати, зменшуючи кількість сил, які можуть бути відведені назад і навчені або відновлені. Дії, які забезпечують прогрес там, де росіяни залишили себе вразливими, можуть бути швидко використані. Тому російське командування не може просто торгувати простором на своїх флангах.
Зима знову дає можливість максимізувати російські втрати. Якщо російські війська будуть втягнуті в оборону на широкому фронті, а українські сили використовуватимуть можливості, а не намагатимуться прорвати оборону, то росіяни опиняться на вулиці, мокнутимуть і замерзатимуть. Якщо цілеспрямовані удари можуть погіршити їхню логістику, то обмеженість підготовки та польової техніки російських військ може максимізувати кліматичні втрати. Варто зазначити, що російські втрати минулої зими були надзвичайно високими, навіть коли росія мала вогневу перевагу.
Джерело: RUSI
