Нерівний шлях України до Європи
Історики Ніел Фергюсон та П’єрпаоло Барб’єрі у статті в The New York Times розповідають про свої враження від Ялтинської зустрічі, яку щороку організовує у Лівадійському палаці Віктор Пінчук, а також висловлюють сподівання, що Україна підпише угоду про асоціацію з ЄС.
"Під час конференції минулого місяця вибір став кришталево чітким: з одного боку, Європейський Союз; з іншого – Росія", - пишуть про варіанти майбутнього для України Фергюсон та Барб’єрі. На зустрічі у Ялті, як їм видається, Росія дражнила ЄС простим запитанням: "Чи готові ви допомагати тепер ще й Україні?", натякаючи на те, що в останньої можуть виникнути проблеми, якщо вона підпише Угоду про асоціацію. Історики припускають, що ЄС може погодитися на це, якщо в обмін на допомогу Україна продемонструє свою відданість серйозним реформам, як економічним, так і політичним.
Водночас, для ЄС підписання Угоди про асоціацію з Україною буде черговою нагодою зайнятися тим, у чому він найкращий: у розширенні. Натомість, для Києва існує вибір між наслідуванням прикладу Польщі або поверненням у залежність від Москви, як це зробила Білорусь. Фергюсон та Барб’єрі не сумніваються, що Україна обере перший варіант. Водночас, перед нею є ще й приклади Болгарії та Румунії, які не так далеко відірвалися від України у розвитку інституцій, але є членами ЄС з 2007 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Випустити Тимошенко і не впасти в обійми Кремля
Історики переконані, що у майбутньому, після підписання угоди про асоціацію, Україна зможе стати членом Європейського Союзу:
"Для того, щоб Україна підняла свої стандарти до рівня, необхідного для країн-членів ЄС, треба буде багато часу. Цей процес не буде легким. Але якщо альтернативою буде повернення в обійми відродженої Російської імперії, то видається, що Європа таки вартує цих жертв. ... Ми з нетерпінням чекаємо на перший крок України до членства у ЄС".
Чи може Україна скинути свою радянську шкіру?
Адам Рейхардт, головний редактор квартальника New Eastern Europe, у статті в The National Interest дуже сподівається, що Україна зробить свій перший крок до членства у ЄС, якщо підпише Угоду про асоціацію у листопаді.
Східне Партнерство, як вважає Рейхардт, зможе нарешті записати які-небудь досягнення на свій рахунок у листопаді, якщо Україна підпише на саміті у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС, а Грузія та Молдова парафують свої угоди. Тим часом, несподіване рішення Вірменії, що так само вела переговори з ЄС щодо укладення Угоди про асоціацію, про вступ до Митного Союзу "відкрило очі багатьом людям", що реалізують зовнішню політику ЄС, та довело, що Східну Європу не слід вважати легкою здобиччю. Рейхардт стверджує, що не можна ставитися до країн колишнього СРСР так само, як до країн Центральної Європи – Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини. "У східноєвропейських країн є альтернатива, що ґрунтується на сучасній історії та культурі, а також на геополітиці і realpolitik, і має значну підтримку серед населення цих держав". Громадська думка у багатьох країнах Східного Партнерства відбиває підтримку ідеї членства як у Євразійському Союзі, так і ЄС. Більше того, у той час, коли Європа намагається вийти з економічної кризи, а позиції євроскептиків посилюються, "реінтеграція з Росією може виглядати не такою вже й поганою ідеєю".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наслідки асоціації українці відчують вже через рік після підписання, - єврокомісар
У цьому протистоянні між Європою та Росією обидві сторони досі вважають Україну великим призом, а її потенціал як "суспільства споживачів" оцінюють доволі високо. Відкриття європейських ринків для України та українських для бізнезу з ЄС може радикально змінити ситуацію у регіоні Східної Європи. Велика частина населення України є російськомовною, що може стати перевагою для європейських компаній, що хочуть у майбутньому працювати у Росії та інших країнах колишнього СРСР.
Росія наполегливо переконує Україну відмовитися, або, принаймні, переосмислити свої європейські амбіції. Коли вона усвідомила, що Україна схиляється до Європи, то вдалася до каральних заходів (блокування українського експорту), щоб продемонструвати серйозність своїх намірів. Рейхардт вважає, що Росія зазнає економічних втрат, якщо не зможе переконати Україну стати членом Митного Союзу. Україна, якщо стане його членом, зможе дати йому реальні переваги, натомість, інші країни СРСР мало що можуть йому запропонувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремль залякує Україну: після асоціації ви втратите $12 млрд, а промисловості країни прийде кінець
Фактично, українська влада загнала себе у кут, і має лише два варіанти для вибору – якщо вона обере Європу, то їй слід очікувати (мабуть) довгострокового зростання, але заплатити ціну у вигляді дотримання європейських норм, включно з демократизацією та сильнішим захистом прав людини, і одночасно примиритися з жорсткими санкціями з боку Москви. Якщо вона не підпише угоду, то приєднається до Митного Союзу, для вступу до якого не треба виконувати багато вимог, але їй слід буде приготуватися до серйозного політичного та суспільного опору з боку проєвропейсько (або, принаймні, антиросійсько) налаштованих українців. Режим та українські олігархи прагматично розуміють цей вибір та зважили ризики та можливості обох варіантів. Найімовірніше, справу Тимошенко буде вирішено, а українські урядові підпишуть угоду у Вільнюсі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: The Washington Post: асоціація України з ЄС прискорить кінець ідеології російського імперіалізму
Рейхардт закликає позбутися ілюзій: "Україна досі зовсім не готова до членства у ЄС (якого їй поки що й не обіцяли). Але цей крок є вирішальним. М’яч зараз на боці президента Віктора Януковича. Якщо він вирішить наблизити Україну на ще один маленький крок ближче до Європи, можливо, ми згадуватимемо 2013 рік як поворотний момент історії". Зважаючи на те, що у 2015 році в Україні відбудуться президентські вибори, не слід чекати, що 2014-й рік буде роком болісних реформ. "Скидання радянської шкіри є тривалим та болючим процесом, і, у багатьох випадках, те, що відкриється з-під неї, може виявитися зовсім не кращим, ніж те, що було зовні раніше. Будемо сподіватися, що України зробить цей перший крок, для того щоб скинути стару шкіру та вдягнути нову, підписуючи угоду з ЄС, особливо зважаючи на те, що альтернатива не виглядає дуже привабливою".
Росія не повинна перемогти завдяки залякуванням
The Financial Times називає Угоду про асоціацію (та вільну торгівлю) "стратегічним пріоритетом для ЄС".
Видання зауважує, що Росія залякує та шантажує своїх сусідів, що мають намір укласти угоди про асоціацію з ЄС, і хоче, натомість, щоб вони вступили до Митного Союзу, який з часом трансформується у Євразійський економічний союз.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ні кроку назад, позаду Москва, - Кваснєвський
Викручування рук, до якого вдається Росія, загострює в ЄС дилему щодо найважливішої геополітично з країн-сусідів, що збираються укласти угоду про асоціацію – Україною. Її президенту, Віктору Януковичу, від моменту свого обрання у 2010 році вдалося відновити м’який авторитаризм, що існував в Україні до Помаранчевої революції 2004 року.
Очікують, що місія ЄС (місія Квасьнєвського-Кокса) рекомендуватиме звільнити Юлію Тимошенко для лікування у третій країні. Якщо бажання України укласти угоду є справжнім, то владі у Києві слід виконати цю вимогу. Але навіть тоді ЄС треба буде визначитися, чи хоче він ітегруватися з державою, що не поділяє його цінностей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна між м'якою агресією Кремля і політичною вигодою Брюсселя
Але угоду треба укласти з двох причин. По-перше, угода про асоціацію все одно буде найкращим шансом на перетворення України на правову державу і демократію. Непідписання угоди зараз може означати "втрату" України для Європи, оскільки економічні труднощі можуть, у кінцевому підсумку, змусити Януковича приєднатися до Митного Союзу.
По-друге, не можна допустити перемоги Росії. Держави мають право визначати своє майбутнє без зовнішнього впливу. Якщо Україна хоче бути частиною "Європи", а не членом пострадянського клубу Путіна, то Європейський Союз, безперечно, повинен створити механізми, які гарантували б проведення нею реформ. Але він також повинен взяти Україну за руку та привести її до дверей.
Україна дивиться на захід
Британський тижневик The Economist робить висновок, що непримиренна позиція Росії допомогла Україні зблизитися з Європою.
"Володимир Путін, - продовжує The Economist, - зробив більше для європейської інтеграції України за останні кілька місяців, ніж будь-який український політик за останні 20 років. Він зупинив безцільний дрейф України, консолідував її еліту, підштовхнув її на захід та мобілізував європейських політиків. ... Розрізнена та пересварена українська еліта об’єдналася навколо президента".
Сам Янукович зовсім не став раптово поділяти європейські цінності демократії та чесної гри. Як і більша частина українського політичного класу, він керується короткостроковими інтересами, і, схоже, дбає більше за міцність власної влади і власне багатство, ніж за майбутнє країни. Але це ніяким чином не впливає на причини, з яких він хоче підписати угоду про асоціацію з Європою.
Економіка України перебуває на межі банкрутства – переважно внаслідок корупції та відсутності реформ – а у 2015 році відбудуться президентські вибори. Януковичу потрібні або російські гроші (які можна отримати, якщо вступити до Митного Союзу) або угода про асоціацію з ЄС, яка може прокласти шлях до отримання кредиту в МВФ. Угода з ЄС виглядає меншим з двох зол.
Фото: dpa
В українських олігархів є також свої причини для підтримки європейської інтеграції України. Вони вважають її не гарантією захисту від поглинання великим російським бізнесом, а засобом захисту від самого Януковича. Заробивши свої багатства під час хаотичної та беззаконної приватизації 1990-х років, вони тепер прагнуть встановлення верховенства права та захисту прав власності. Потенційна втрата російського ринку могла б завдати по них важкого удару, але й також надати поштовх для модернізації власного бізнесу.
Немає, проте, ніяких гарантій, що угоду про асоціацію підпишуть наступного місяця. Янукович не любить приймати рішення під тиском, і, схоже, в нього є практично ірраціональний страх перед Юлією Тимошенко. Є ризик, що в нього склалося враження, що вимоги про звільнення Тимошенко є лише порожніми словами про необхідність дотримання прав людини, і що угода буде підписана ЄС за будь-яких обставин.
Не сприяють підписанню і відмінності у позиціях між країнами-членами ЄС. Для Швеції та, особливо, Польщі, перехід України з російської сфери впливу до сфери впливу ЄС має екзистенційне значення. З іншого боку, Франція та Іспанія можуть тихо тішитися провалом угоди. Остаточне рішення, як це часто буває, прийматиме Ангела Меркель.
