"Моя любов до гір почалась з навчання на географічному факультеті Львівського університету. Хоча перші рази були не надто веселими, бо були або дощі, або компанія не та. А потім поступово почали з'являтись люди, з якими ми разом ходили в гори. Ті люди виявились "скаженими" і ми ходили в гори постійно, я через це навіть в університет не ходив, бо незалежно весна, літо чи осінь, ми ходили в гори", - розповідає мандрівник з досвідом Андрій Крисько.
Він згадує, що за свої 25 років встиг повчитись і в альпклубі, і трохи позайматись альпінізмом, щоб зрозуміти, що це зовсім не його. Вже впродовж двох років хлопець організовує походи в гори і саме їх називає своєю стихією.
"Ще зі школи любив відкрити собі карту світу, розглядати її і так, напевно, з'явилась в мене любов до різних подорожей і експедицій. Чогось такого, щоб був і ризик, і страх, і непереборне бажання. А чому гори? Бо вони такі, як є - це не штучне середовище, це природа. Вони не є логічними чи не логічними, вони такі, як мають бути".
Хлопець розповідає, що ідея поїхати на три тижні в Гімалаї виникла майже випадково. Це був спільний проект фотошколи імені Дієґо Марадони та клубу GoMountains.
"Є такий клуб GoMountains, який організовує гірські зустрічі і поїздки в гори. Це не туристина фірма, не туроператор, це просто клуб людей, який об’єднує за гірськими інтересами. Хтось підкинув ідею, куди їхати, ми організовуємо, збираємось і їдемо. Клуб відповідає за організацію подорожі. Так само було і з Гімалаями: ми просто зібрались і поїхали", - пояснює Андрій Крисько.
Від фотошколи до цієї мандрівки долучилось декілька професійних фотографів та тих, хто тільки вчиться фотографувати. Загалом зібралось 11 людей.
За словами мандрівника, такі подорожі зазвичай планують за рік, а вони це вирішили дуже спонтанно і спланували за три місяці до мандрівки.
"В мене така ідея була вже давно, але не хотілось більше чекати, бо на осінь в мене вже була запланована ще одна поїздка в Гімалаї, але вже до базового табору Евересту. Допомогла в організації та реалізації проекту саме фотошкола Марадони, зокрема, відомий фотограф Максим Баландюх. Він зв'язався з своїм другом Володимиром Гринюком, який два місяці жив у Непалі, довгий час жив в Катманду, пройшов чотири різних маршрути. От його подорожі можна більше назвати експедицією, а в нас це була таки мандрівка. Ми, звісно, готувались, хоча відчували, що бракує знань про сам Непал, але було непереборне бажання побувати там".
Непальські діти грають у настільну гру. Фото: Олесь Москальчук
За кілька років безперервних походів Андрій побував і в Альпах, і на Кавказі, і обійшов рідні Карпати, тому поїздку в Гімалаї було з чим порівнювати. Їхня група піднімалась в базовий табір однієї з найвищих вершин Непалу - гори Аннапурни висотою 8091 м.
З базового табору до вершини шлях пролягає по схилу під кутом майже 90 градусів, на піку якого температура може опускатись і до -50
Вона вважається однією з найскладніших і найнебезпечніших гір у світі, навіть складнішою, ніж Еверест. З чотирьох сходжень - одна смерть. Це дуже висока смертність, одна з найвищих у світі, про що свідчать численні меморіальні таблички у базовому таборі.
"Суть експедиції полягала в тому, щоб дослідити Гімалаї. Експедиція - це, можливо, навіть заголосно сказано - це була мандрівка. Ми піднімались в базовий табір Аннапурни, який розташований на висоті 4200 м. Це місце, з якого всі альпіністи починають сходження на вершину, хоча до нього самого треба добиратись добрячих кілька днів. З базового табору до вершини шлях пролягає по схилу під кутом майже 90 градусів, на піку якого температура може опускатись і до -50".
Культурний шок по-азійськи
Непал має дуже тісний зв'язок з Індією, з якою в нього найдовший спільний кордон.
"Вийшовши з аеропорту в Катманду, одразу звертаєш увагу на лівосторонній рух, який є також і в Індії, як в колишній британській колонії. Манери в них теж в дечому королівські і хаос на дорозі теж "королівський"", - згадує Андрій свої перші враження від Азії.
Проте логістика в Непалі не складна, майже всі місцеві добре розмовляють англійською і з ними легко порозумітись. Якщо ви не спланували маршруту заздалегіль, то його можна продумати вже місці.
Але наперед треба подбати про дозволи, оскільки кожен національний парк біля гори має свою систему "пермітів". Наприклад, якщо в тебе є бажання зійти на Еверест, то за сам лише дозвіл потрібно заплатити $15 тис. Проте це не означає, що ти обов'язково зійдеш на вершину, ти платиш за сам лише дозвіл спробувати піднятись.
Історії, привезені з Аляски, або Як українці підкорювали Мак-Кінлі
Мандрівники пояснюють, що чим вища ціна, тим менше впадкових людей туди потрапляє і місцевість не втрачає своєї самобутності і менше нищиться туристами.
Національний парк Аннапурна є популярним треком. Він є відносно дешевим і тому там завжди багато людей.
Тритижневе знайомство з Непалом обійшлась мандрівникам зі Львова приблизно у $1400. Ця сума включала в себе все: починаючи від квитків до харчування та проживання.
Туристи з Європи вже звикли приїжджати в Непал з легенькими рюкзаками, а місцеві стараються, щоб європейцям було комфортно і вже навчились їм догоджати
"Ми не жили в наметах, там нема навіть, де їх ставити. Формат гімалайського трекінгу такий, що там кожні дві години є "гірські притулки", де можна і переночувати, і поїсти. Це такі собі кам'яні будинки, які називають лоджіями. Ти приходиш туди без будь-якого попереднього бронювання і кажеш, що хочеш переночувати. Іноді буває, що немає місць, тоді вони можуть запропонувати переночувати на лавках в компанії місцевих портерів, які носять вантажі", - розповідає Андрій.
Фото: Олесь Москальчук
Непальці навчились готувати і страви з європейської кухні, тому Гімалаї цілком комфортні навіть для вибагливих туристів. Хоча екстремали, звісно, знайдуть собі й "дикіші" маршрути.
Андрій згадує, що їхня група навіть не брала з собою жодних наметів чи карематів і через це рюкзаки були набагато легшими, ніж зазвичай. Наприклад, його рюкзак заважив приблизно на 12 кг.
"В такому форматі зараз подорожує майже увесь західний світ. Туристи з Європи вже звикли приїжджати в Непал з легенькими рюкзаками, а місцеві стараються, щоб європейцям було комфортно і вже навчились їм догоджати".
Як тільки сідаєш в машину і від'їжджаєш метрів 500 від аеропорту складається враження, що в них просто не існує правил дорожнього руху
Коли виходиш з літака в аеропорту Катманду і перше, що впадає в око - це незвичний хаос, який панує навколо. Це трохи дивно, особливо в порівнянні з іншими аеропортами, в яких доводилось побувати під час перельоту з України. Наприклад, аеропорт Шарджа в ОАЕ через наплив людей різної раси та національності теж нагадує маршрутку на автоквокзалі, а от аеропорт київський "Бориспіль" в порівнянні з ними виглядає дуже сучасним і цивілізованим.
Вже в Катманду, як тільки сідаєш в машину і від'їжджаєш метрів 500 від аеропорту складається враження, що в них просто не існує правил дорожнього руху.
"Я побачив лише два правила: коли ти хочеш об'їхати, ти сигналиш по-одному, коли ти пропускає - сигналиш по-іншому".
"Шок від того, що всі кудись рухаються, як молекули: тут солдати побігли на якихось тренуваннях, там щось готують прямо на узбіччі, з одного боку об'їжджає мотоцикліст, з іншого - велосипедист вклинився, далі попереду індуска йде з дитиною, бо на переходах ніхто не зупиняється, а посередині трисмугової дороги лежить корова і її ніхто не чіпає, бо вона священна.
У пошуках Ноївого Ковчега: мандри недослідженими стежками Арарату
Таке відчуття, що це окремий живий організм, який рухається в своєму ритмі і за лише йому зрозумілим порядком. І при цьому нема жодних ДТП, а цей весь балаган може повільно тягнутись в своєму темпі десь так 30 км.
Ще я зауважив, що в них немає "корків" на дорогах, у них завжди рух. Він, правда, може бути зі швидкістю 10-15 км на годину, але це рух", - ділиться Андрій своїми враженнями від столиці Непалу.
Найкращий спосіб дізнатись більше про Катманду - просто загубитись
За його словами, глобалізація міста хоч і торкнулась, але у всьому відчувається, що це Азія.
"В них вулиці не захаращені біл-бордами чи рекламними вивісками. Наприклад, реклама Coca-Cola може бути намальована на якійсь обтертій стіні не надто рівними буквами, але зрозуміло, що це реклама".
Найкращий спосіб дізнатись більше про Катманду - просто загубитись. І навіть не варто намагатись орієнтуватись по назвах вулиць, бо їх там просто немає. Відчути дух міста найраще, коли просто рухаєшся у невідомому напрямку.
"Розслабся і отримуй задоволення"
Те, що непальці живуть "на своїй хвилі", звиклим до порядку європейцям, стає зрозуміло після кількох хвилин проведених в країні.
Всі кудись рухаються, йдуть у справах, але нема відчуття, що вони кудись поспішають. Глянеш там їде хтось на ровері, тут хтось щось смажить посеред тротуару, інший продає і вони отримують від цього задоволення, отримують задоволення від самого процесу.
Андрій розповідає, що особливостями непальської кухні є переважно смажені і гострі страви.
"З традиційного їли момо - вони схожі на грузинські хінкалі чи на українські вареники. Ще однією традиційною стравою в непальській кухні є далбат: приносять на тарілці рис, збоку кілька видів приправ і боби. Індуси це все перемішують і їдять руками.
"Іноді, щоб відчути себе справжнім мандрівником, а не парниковим туристом, ми навмисне обирали такі місця, щоб поїсти, де їли здебільшого місцеві, а з вигляду там була повна антисанітарія. І нічого - всі після того себе нормально почували", - згадують мандрівники.
В Катманду гармонійно співживуть, як індуїстські, так і буддистські храми, а деякі місцеві на питання, хто вони за віросповіданням, відповідають, що вони одночасно і індуїсти, і буддисти
Українці кілька днів жили в Катманду і вже навіть встигли відчути себе трохи місцевими та з першого погляду відрізнити індуїста від буддиста.
"У них є індуїсти і буддисти - умовно кажучи: індуси і непальці. Візуально їх дуже легко відрізнити: в індусів за рисами європейське обличчя, тільки колір шкіри - коричневий, а непальці більше схожі на азіатів - у них вузький розріз очей. В місті живе більше мільйона людей і за кілька днів перебування здалось, що індусів там більше, ніж самих непальців", - розповідає Андрій.
В столиці Непалу гармонійно співживуть, як індуїстські, так і буддистські храми, а деякі місцеві на питання, хто вони за віросповіданням, відповідали, що вони одночасно і індуїсти, і буддисти.
Біля входу в індуїстський храм. Фото: Олесь Москальчук
У буддистів, виявляється, не можна подавати речі лівою рукою - це вияв неповаги. Все: від їжі, сувенірів і до грошей треба подавати правою рукою. Але вони дуже толерантні і розуміють, що іноземці можуть не знати достеменно всіх іхніх звичаїв і традицій.
"Не скажу, що побачив у Непалі буддизм у чистому вигляді, бо для цього, напевно, треба спеціально їхати в якісь буддистські монастирі", - каже Андрій.
За визначенням самих буддистів, буддизм - це не релігія - це філософія, тому буддистські храми і храмами можна назвати тільки відносно. Це такі собі ступи під відкритим небом, біля яких багато молитовних прапорців.
"Ти крутиш корбу навколо цієї ступи, читаєш молитви, ходиш по колу і таким чином, як я зрозумів, вводиш себе в стан внутрішніх роздумів, щоб більше відчути і краще зрозуміти себе", - розповідає Андрій.
У буддистів не можна подавати речі лівою рукою - це вияв неповаги
Індуїсти звертають більше уваги на свої традиції, у них є чіткі відмінності між обов'язками жінок та чоловіків. Траплялися в Катманду і псевдо-Садху, які за те, що поставлять цятку на чолі туриста одразу просили грошей.
"В індусів існує поділ на касти. Те, що мені найбільше запам'яталось, якщо ти народився в бідній сім'ї і заробляєш собі на життя нарізанням фруктів, то ти нарізатимеш фрукти до кінця життя - але ти знаєш, що перебуваєш на своєму місці і від цього відчуваєш себе щасливим. Цього у них нам, українцям, які звикли на все жалітись, варто повчитись - отримувати задоволення від того, що маєш. Але водночас завжди прагнути більшого.
Якщо порівнювати з "цільовиками"-європейцями, то непальці такі собі "процесники" - у них немає цілі заробляти побільше грошей, купити новий автомобіль чи найновішу модель телефона.
"Мені здається, що погано жити самими лише цілями і не насолоджуватись процесом і не надто добре постійно перебувати в якомусь процесі і не мати цілі - потрібно знайти баланс між першим і другим", - вважає Андрій.
"Вони не "паряться" і не "напрягаються"
Декому з групи українських мандрівників вдалось побувати на церемонії спалення померлих - це священний ритуал, який можуть собі дозволити лише багатії. Ця церемонія є цілком публічною, прийти подивитись, як відбувається кремування, може кожен охочий.
"Культурний шок в мене був від того, що рештки спаленого мерця стікають прямо у річку, в якій спеціально навчена людина їх перебирає, щоб не забивалась. А за кілька метрів від нього бавляться діти, а поруч з ними ходять свині", - розповідає Андрій.
Після кількаденних прогулянок по Катманду він спростував для себе міф про інтравертивність Сходу.
Якщо порівнювати з "цільовиками"-європейцями, то непальці такі собі "процесники" - у них немає цілі заробляти побільше грошей, купити новий автомобіль чи найновішу модель телефона
"Існує стереотип, що як ціла Азія, так і сама східна культура повністю інтравертивна, але я б так узагальнено не говорив. В побутових речах, в спілкуванні, мені навпаки здалось, що непальці дуже відкриті.
Я дуже рідко читаю наперед про країну, в яку їду. Я люблю складати власні враження, а не покладатись на чужі. В Катманду, наприклад, я дозволив собі загубитись на кілька годин, щоб поспостерігати за містом: як вони ходять, як розмовляють, чим обідають, як моляться.
Що мені найбільше сподобалось після першого знайомства зі східним світом - це те, як вони легко і просто сприймають саме життя. Вони насолоджються процесом, бо знають, що все йде так, як має бути. Дуже підкуповує їхня невимушеність, відкритість у спілкуванні, та, зрештою, у будь-чому. Вони не "паряться" і не "напрягаються". У них дуже низький рівень злочинності, бо дуже високий рівень довіри.
Фото: Олесь Москальчук
За спостереженнями українських мандрівників, східний світ заробляє собі на життя торгівлею.
"Це, як на мене, пов'язано з їхньою ментальністю. Вони люблять надавати послуги, щоб таким чином бути корисними іншим: один пропонує на рикші покататись, інший йде і на скрипці грає, третій торгує медальйонами, ще інший цукерки продає і тут посеред усього-цього балагану лежить корова чи коза", - так виглядає буденне життя столиці Непалу.
Хоча, за словами Андрія, продавці теж різні бувають: одні щиро хочуть допомогти вибрати те, що покупцеві справді потрібно, а інші самі нав'язують свій товар, лиш би виманити гроші.
"До мене підійшла дитина, бере мене за руку, каже, що хоче мені щось показати і просить, щоб я пішов з нею. Заводить мене в індуїстський храм і розказує, де сидить Крішна, де місце, щоб молитись, на яку плиту ставати можна, а на яку - ні. А вкінці цієї "екскурсії" прямим текстом каже: "Give me money!", - згадує Андрій.
Фото: Олесь Москальчук
Він каже, що для Сходу торгівля - це стихія. Непальці "кайфують" і від самого процесу, і поторгуватись люблять.
Місцева валюта - це непальські рупії. Їх обмінюють за курсом $1 = 100 рупій.
"Було таке, що наші хлопці збивали ціну з $25 до $4. З ними дуже легко домовлятись, в цьому плані вони дуже "гнучкі". Хоча вони самі, напевно, коли кажуть ціну, на свій товар, то розраховують здебільшого на туристів з Німеччини чи Великобританії, які приїжджають сюди і думають, чому все таке дешеве".
В Катманду група з України провела майже тиждень.
"Для тих, хто любить досліджувати чужі міста - це мало. Ми собі потім навіть аналізували, чому нам всім вкінці мандрівки вже сильно хотілось додому. Коли ми були в горах, у нас була ціль - піднятись в базовий табір Аннапурни. Коли після сходження повернулись в місто, то, крім відпочинку, конкретної мети у нас не було. Я міг годинами блукати кварталами міста і складалось враження, що вже майже все тут знаю", - розповідає Андрій Крисько.
Гімалаї - це не обовязково складний альпінізм та неприступні скелі
Після кількаденної "акліматизації" в столиці Непалу мандрівники вирушили в гори. У їхніх планах було підкорення АВС (Annapurna Base Camp).
Від Катманду до національного парку Аннапурни приблизно 200 км. Проте дістатись туди займає багато часу, бо в непальців немає такого поняття, як графік руху транспорту.
"Коли ми розпитували одного зі своїх друзів, який багато разів був в Непалі, він попередив, що зазвичай доїзд від Катманду до Покхари триває від 4 до 18 годин. Але нам відносно пощастило, бо туди ми дістались за 6 год, а назад за 8", - згадує Андрій.
По звичайній асфальтованій дорозі водії їдуть дуже повільно, бо мають точки, де зупиняються, щоб показати туристам, де можна поїсти - такий собі зовсім "ненав'язливий" кулінарний туризм.
З міста Покхара, що недалеко від національного парку, українці вже самостійно орендували машину, щоб дістатись до відправної точки свого гірського маршруту.
"Трек, яким ми піднімались в базовий табір Аннапурни є доступним для багатьох і вважається достатньо легким. Його особливістю є те, що ти не можеш нікуди звернути з основної стежки.
Якщо до цього доводилось бачити відносно невисокі гори, то відчуття, коли ти вперше в житті бачш семи- чи восьмитисячникик важко описати словами
Перші краєвиди Гімалаїв ми побачили на наступний день.
"Чесно кажучи, я був просто в шоці, бо ніколи раніше такого не бачив. Ці гори просто фантастичні! Якщо до цього доводилось бачити відносно невисокі гори, то відчуття, коли ти вперше в житті бачш семи- чи восьмитисячникик важко описати словами", - ділиться враженнями Андрій Крисько.
Він розповідає, що в Гімалаях є багато маршрутів на різні смаки: є більш дикі та екстремальні, є комфортніші зі здобутками цивілізації. Їхній маршрут був мальовничим.
Гімалаї - це не обовязково складний альпінізм та неприступні скелі. У Гімалаях можна знайти сотні легких оглядових маршрутів, які не потребують особливої підготовки і допоможуть побачити всю красу гір.
"Стоїш біля підніжжя і бачиш, що тут ще цвітуть дерева, а піднімаєш очі догори і розумієш, що там вже вічні льодовики. Для порівняння, на маршруті до Евересту такого контрасту немає - перші дні треку теж мальовничі, проте згодом починається сувора природа, хтось в ній побачить свою мальовничість, але вона доволі одноманітна: високі засніжені гори, кам'яні розсипи і нема цього контрасту, який би поєднував в собі одразу кілька пір року".
Фото: Олесь Москальчук
До слова, щоб піднятись до базового табору Евересту треба мати хоча б мінімальну фізичну підготовку, бо він розташований на висоті 5400 м.
Маршрут до Аннапурни, мандрівники з України вибрали не випадково. Більшість з них не мала належної підготовки, а цей трек мав відсно нексладний підйом.
Гімалаї мають свою специфіку - навесні з 6 ранку до 1 дня в горах дуже хороша погода, а після 1 дня там майже щодня йде дощ
Загалом вони провели на треку 9 днів: десь йшли більше, десь менше, купались у водоспадах і намагались по максимуму насолодитись красою гір.
Гімалаї мають свою специфіку - навесні з 6 ранку до 1 дня в горах дуже хороша погода, а після 1 дня там майже щодня йде дощ - це особливість високих гір. Вночі вони сильно охолоджуються, вранці майже ніколи немає хмар і видимість ідеальна, а ближче до обіду з річок та льодовиків починається випаровування, з якого утворюються хмари і починається гроза.
Андрій Крисько розповідає, що за такими природними явищами йому доводилось спостерігати і в Альпах, і на Кавказі.
"Здебільшого переходи ми робили з самого ранку. Нам було легше в тому плані, що не доводилось щоранку збирати намети. Ми лягали о 10 вечора, вставали приблизно о 5:30, і вже о 6-й ранку виходили на маршрут. З 6-ї до 13-ї, що встигли, те пройшли до найближчої лоджії, сідали і спостерігали за тим, як йде дощ і як по-особливому пливе час в Гімалаях.
Сам трек був нескладним і дуже мальовничим. Ми піднімались з зелених гір, де цвіли рододендрони до табору, де випав метр снігу і довелось вдягнути пуховики, шапки, бахіли і окуляри.
В нас було декілька цікавих ділянок, де можна сказати, що було "весело". Кожна точка, в якій ми зупинялись, називалсь по-своєму. В останню ніч перед АВС ночували в Деуралі.
Ділянку від Деуралі до АВС треба пройти максимально швидко зранку, бо пізніше там починають сходити лавини. Якщо не встигнеш пройти її до певної години, то є велика ймовірність, що тебе тут засипле лавина на "вічну пам'ять".
В цих горах є весняний і осінній сезон. Потрапити під лавину восени дуже малоймовірно. Влітку їхати не варто, бо триває сезон дощів, а взимку - дуже холодно. Найкращий сезон для Гімалаїв - це жовтень-листопад і грудень або березень, квітень і середина травня, бо в кінці травня якраз починається сезон дощів.
Андрій розповів, що професіонали, які роблять високогірні сходження на 8-тисячники, мають для цього "вікно" тривалістю всього три тижні у травні. Такі експедиції плануються задовго наперед. Хоча це завжди ризик, бо в горах може трапитись буквально все.
"Я на власні очі бачив, як сходять лавини"
Їхнє сходження відбувалось на початку квітня, коли в Гімалаях ще багато снігу і ледь не щодня падає дощ.
"Ділянка, яку ми проходили від Деуралі до MBC (Machapuchare base camp) була лавинонебезпечною. Це неймовірне відчуття, коли стежка переходить у величезне нагромадження снігу і коли ти по ній проходиш, то ловиш себе на думці, що тут нещодавно сходила лавина і задаєшся питанням - коли вона тут сходитиме наступного разу.
Ти забуваєш про всякі фейсбуки і айфони, підходиш до ущелини, яка називається кулуаром, і спостерігаєш за тим, чи не сходить зверху лавина
В такі моменти ти забуваєш про всякі фейсбуки і айфони, ти підходиш до ущелини, яка називається кулуаром, і спостерігаєш за тим, чи не сходить зверху лавина. Бачиш, що ніби немає, швиденько пробігаєш 100 метрів, і знову повторюєш процес "вистежування лавини".
За правилами техніки безпеки, всі разом не йшли, лише по одному з групи. Бо якщо засипле всю групу, то навряд чи комусь вдасться з неї вибратись, а так є шанс, якщо засипле одного, то інші зможуть його врятувати і викликати допомогу.
Фото: Олесь Москальчук
"Ми дійшли до табору MBC на висоті 3700 м, почався дуже сильний сніг і ми майже нічого не бачили - видимість нульова. Спочатку ми думали, який сенс йти далі, якщо там нічого не буде видно. Були такі моменти, які треба було перебороти і підніматись далі. Ми прийшли в табір і з 1-ї дня до 12-ї ночі постійно валив лапатий сніг.
Гімалаї мають свою магію - якою б погода не була вдень, вночі вона завжди стає чудовою
Зранку ми виходили з Деуралі, де снігу не було взагалі. Через 4 години ми потрапили в місце, де снігу нападало вище вікон гірських притулків. За цей час, поки ми піднімались, випало приблизно півметра свіжого снігу і одразу думка промайнула в голові: "Ми хоч назад зможемо спуститись чи ні?" Свіжої стежки немає, суцільний туман. Як спускатись назад - тоді було невідомо", - згадує Андрій.
Він каже, що Гімалаї мають свою магію - якою б погода не була вдень, вночі вона завжди стає чудовою. О 3-й ночі ти виходиш зі своєї лоджії і бачиш навколо себе восьмикілометрові стіни.
"Вранці, коли прокинулись приблизно о пів на шосту, видимість була ідеальною - і цей краєвид, коли навколо тебе повно снігу і гори перед тобою, як на долоні - це такий момент, який не передаси словами.
Раніше ми майже щоранку прокидалось вдосвіта, щоб побачити схід сонця. І радість від того неймовірна! Оскільки гори високі, сонце з-за них сходить трохи пізніше, ніж з-за горизонту, але коли ти бачиш, як ті промінці один за одним визирають з-за гори - це щось більше, ніж просто гарний краєвид. Коли ми піднялись в АВС, тоді мів сніг, але ми зрозуміли, що ми чогось в цій мандрівці таки досягли".
Андрій розповів про те, що на власні очі бачив, як сходять лавини.
"Гори - це завжди класно. Гімалаї, Карпати, Альпи, Кавказ... Але в горах важливіше інше - ти не завжди знаєш, що тебе чекає попереду чи вкінці, ти не знаєш, які труднощі тобі доведеться подолати, щоб вийти на вершину...
Коли ми спускались назад з АВС до Деуралі, перед нами зійшло 8 лавин. Я на власні очі бачив, як сходять лавини. Ти зупиняєшся, бачиш, як йде лавина. І тоді я насправді думав, якщо зараз засипле, то все - кінець. Але вони, слава Богу, не доходили, вони зупинялись приблизно за 300-400 м від нашої стежки і вже не набирали потужності.
Хоча за звуком ти одразу розумієш, що це стихія. В такі моменти ти задумуєшся і розумієш, що не має значення, хто ти, який в тебе статус чи який айфон лежить в тебе в кишені, бо зараз ти разом зі своїм айфоном можеш опинитись під цією лавиною. Для неї всі однакові. Все залежить тільки від того, як складеться".
"Я хочу стати більш повільним. Не менш ефективним, а саме більш повільним"
Досвідчений мандрівник вважає, що гори - це не лише місце, де можна випробувати свої фізичні можливості, але й місце, де можна "перезавантажити" голову.
"Гори - це місце, яке дозволяє викинути з себе все зайве і подивитись по-новому на життя".
Андрій каже, що гори притягували дуже специфічних людей - це люди з якимись вищими покликанннями, цілями і бажаннями.
"В перший день перебування в Непалі я зустрів людину, яка сім разів піднімалась на Еверест. Він починав з того, щоб був звичайним портером і заробляв по 10 центів в день, а зараз він власник компанії, володіє п'ятьма іноземними мовами і водить надскладні експедиції. На його очах зійшла лавина, яка засипала 140 людей. Пізніше ми зустріли німця, який 30 разів бував в цих місцях. Про свої мандрівки довкола Аннапурни він написав книжку і просто живе тими Гімалаями", - згадує Андрій Крисько.
Коли людина робить щось корисне і вона хоче робити це ще краще, вона повинна знаходити час для подорожей
Він пояснив, чому вважає важливим навіть в час війни мандрувати і відкривати для себе нові горизонти.
"Можливо, хтось казатиме, що в такий час, коли в країні війна, а ми їдемо десь в гори... Але я вважаю по-іншому. Коли людина робить щось корисне і вона хоче робити це ще краще, вона повинна знаходити час для подорожей - тоді робитиме свою роботу в тисячу разів краще, вона надихатиме інших людей. І тут неважливо, чим ти займаєшся - подорож надихне тебе це робити краще: чи збираєш допомогу в зону АТО, чи працюєш в театрі, чи ти митець, чи волонтер. Це мій піхід до бачення подорожей".
Відповідаючи на питання, на що його особисто надихнули Гімалаї, Андрій сказав: "Я хочу стати більш повільним. Не менш ефективним, а саме більш повільним.
Я хочу насолоджуватись тим, що я роблю. Я тепер намагаюсь з кожного моменту, з кожної дрібниці витягнути якесь задоволення. Мені здається, що українцям це не дуже притаманно. Ми дуже часто живемо майбутнім або минулим, проблемами, на які насправді не можемо повпливати, думками про те, що сталось або що тільки має статись, але ми не живемо теперішнім! Ми маємо насолоджуватись людьми, речами, нагодами - усім "тут і зараз" - якби складно не було.
У непальців є "тут і зараз". Таку звичку я б хотів у них позичити. Ще б я хотів навчитись не перейматись через дрібниці. Дуже багато мудрих людей говорять, що не варто перейматись через те, що ми змінити не можемо. Я вважаю, що у кожного є своя сфера впливу - у ній людина може змінити своє життя, може змінити життя свого оточення, зробити щось корисне і показати хороший приклад.
Люди часто хочуть змінити щось грандіозне, але насправді наше життя формують дрібні деталі, тому не варто перейматись через те, чого ти змінити не можеш, а як тільки ти перестаєш про це думати, тоді з'являється багато часу на саме життя і на потрібні речі".
Фото: Олесь Москальчук
"Важливо, щоб кожен займав своє місце. І в цей непростий для країни час, напевно, кожен задумується над тим, чим він може допомогти. Мені здається, якщо кожен з нас якісно і на совість робитиме свою роботу, то якраз цим він і буде корисним своїй країні - хтось має лікувати, хтось воювати, хтось писати закони, а хтось має ходити в гори - головне, щоб кожен був на своєму місці і добре робив, те, що він робить", - вважає Андрій Крисько.
Хтось має лікувати, хтось воювати, хтось писати закони, а хтось має ходити в гори - головне, щоб кожен був на своєму місці і добре робив, те, що він робить
В середині квітня в Непалі відсвяткували Новий 2072-й рік. Група з України не потрапила на його святкування, бо вже час було повертатись додому.
Насамкінець Андрій розповів, чим для нього стала мандрівка в Непал і поділився своїми планами про наступні подорожі.
"Подорожі створені для того, щоб ми могли порівнювати, брати з кожної культури щось корисне для себе. В європейців, наприклад, можна повчитись толерантності, далекоглядності і невимушеності. В непальців вчитись жити "тут і зараз". Таким чином ти розширюєш свою зону комфорту.
Ця поїздка була таким собі розширенням зони комфорту: вперше Азія, вперше Непал, вперше Гімалаї. В найближчих планах - базовий табір Евересту і підкорення найвищої точки Африки - гори Кіліманджаро".
