Брутально кажучи, в НАТО існують два "стовпи" тактичної підготовки – від підготовки окремих пілотів/екіпажів через навчання на рівні роти, батальйону/ескадрильї, аж до рівня бригади (щонайменше двічі на рік, а то й більше):
- дебрифінг після навчань: відверте, об'єктивне обговорення між усіма учасниками "отриманих уроків", тобто того, що було зроблено правильно, а що ні; на війні, звичайно, це обговорення того, що було зроблено правильно, а що пішло не так під час бойової операції (наприклад: "чому ми втратили ту чи іншу машину, або гармату, або літак, або гелікоптер...");
- а також… змагальні навчання "сила на силу" (наприклад, наприкінці тактичної підготовки рота військ відправляється на імітацію бою з іншою ротою з того ж підрозділу).
Майже нечувані у всрф (за винятком 58-ї армії, коли нею ще командував Дворніков), ці методи підготовки залишаються рідкісними в ЗСУ (наскільки мені відомо, тільки 3-тя штурмова, 4-та бригада швидкого реагування і ще дві-три бригади тренуються і діють у такий спосіб) – і де-факто нечувані в ПСУ. Звичайно, українські пілоти і оператори ЗРК "обговорюють" щось між собою; вочевидь, пілоти Су-25 299-ї бригади проводять якісь дебрифінги після виконання завдань. Але в решті підрозділів... "цвіркуни".
...і, звісно, коли вищі командири не люблять поганих новин, надаючи перевагу своїм улюбленцям, які можуть доповідати лише хороші новини, така підготовка взагалі неможлива. "Це викрило б невдачі командира", навіть некомпетентність, "присоромило б людей".., і навряд чи це зміниться найближчим часом.
Не дивно, що окрім "розслідувань СБУ" щодо втрати Херсона та частини Запоріжжя (тьху... тьху... вибачте, це від того, що вчора мало курили...), до сьогодні я не чув про жодне розслідування обставин, причин та наслідків того, що Олещук не зміг вчасно, до початку російських ударів, привести в бойову готовність таку кількість підрозділів ПСУ, розосередити їх по місцях дислокації. Навпаки: здається, що "всі" в ПСУ (як і в ЗСУ) "просто знають", що сталося, і "впевнені", що це більше не повториться, а отже, немає потреби виносити жодних уроків...
...що підводить мене до наступного пов'язаного з цим питання...
Оскільки в силових структурах не існує практики серйозного і поширеного післяопераційного брифінгу, не дивно, що методи "підтвердження збиття", які застосовує ПСУ, є, дипломатично кажучи, "сумнівними". Я б охарактеризував їх як "на рівні іракців та іранців під час ірано-іракської війни 1980-х років".
Що я маю на увазі?
Я маю на увазі, що пілот або оператор ЗРК може вільно доповідати про такі речі, як "я випустив ракету і стався вибух" або "ціль зникла з поля зору мого радара"... "вогонь і дим" – і, вуаля!
У ПСУ це вважається "підтвердженим знищенням" (російського літака чи гелікоптера). Навіть "достатнім доказом" для присвоєння звання "Герой України". Безумовно, для того, щоб наносити на свої ЗРК або літаки "відмітки про знищення".
За іронією долі, саме так росіяни приписують своїм пілотам і операторам ЗРК збиття. Бачите, "випустив бомбу", або "випустив ракету", "вогонь і дим" = ціль вважається знищеною, а ворог – "збитим".
Справа доходить до того, що для російського Генштабу пілот, який випустив дві-три ракети класу "повітря-повітря", "автоматично знищив два-три українські літаки/гелікоптери". (Не дивно, що "провідним асом" цієї війни є якийсь полковник ВКС з "12 підтвердженими збиттями"...)
Але: чи хтось поїхав туди, щоб перевірити, чи є там уламки? Або будь-які інші докази?
Ні.
Ніхто там (ні в російських, ні в українських збройних силах) не відповідає за розслідування заяв і об'єктивний аналіз доказів. Тому що командири не люблять поганих новин: тому що погані новини можуть показати їх, їхніх друзів, їхніх улюбленців... як некомпетентних.
Звичайно, уламки російських літаків і гелікоптерів регулярно оглядаються, але СБУ, і з метою збору розвідувальної інформації: з метою вилучення чутливих частин авіоніки. Але нікому в ПСУ не спадає на думку піти і перепровірити заяви. Замість цього генерали з радістю роздають нагороди "Героя України" (і "Героя російської федерації" з іншого боку) направо і наліво.
Це хороша новина, знаєте. "Підтвердження компетентності". Це завжди добре.
Не дивно, що ПСУ дико перебільшує російські втрати.
...і за такою практикою якийсь командир бригади отримав "Героя України" за те, що заявив про Іл-76 і два Мі-24. За "хороші новини" і "компетентність". І кого хвилює, що до цього дня не знайдено жодного доказу його "трьох збиттів"?
А тепер подумайте, до чого це призводить. Ця діаграма підсумовує офіційні претензії України на збиті російські літаки і вертольоти:
Отже, 360 російських літаків і 326 гелікоптерів збито?
Хіба це не чудово?
Звичайно, чудово, тому що це "багато хороших новин", а хороші новини чудові для того, щоб приховати власну некомпетентність. Так нікому не соромно.
Реальність?
Для цього просто немає жодних доказів.
За іронією долі, українці (і багато їхніх прихильників за межами України) люблять принижувати подібні російські заяви. Однак, насправді, ці українські заяви є такими ж "твердими", як і російські про аналогічну кількість збитих українських літаків і вертольотів, і назвати це "мріями" було б применшенням.
Станом на сьогодні, за даними незалежної перевірки, списаними з усіх причин (тобто, включаючи збиті, а також знищені на землі або списані в результаті аварій, пов'язаних з операціями в Україні) вважаються рівно 102 російські літаки і 118 гелікоптерів.
Думаєте, це неважливо?
Гаразд. Дійсно, жодних проблем.
...просто... якщо ви так думаєте, будь ласка, майте на увазі: напрошується висновок, що як Генштаб у москві, так і Генштаб у Києві, і Головне командування ППО у Вінниці не мають серйозного уявлення про те, що дійсно "працює" у їхніх ВПС і наземних засобах ППО, а що ні. Які офіцери дійсно успішні? Яке озброєння? Які літаки та/або гелікоптери?
У більшості випадків вони просто здогадуються, спираючись на чутки і перебільшуючи (щоб не сказати: видаючи бажане за дійсне).
Чи варто тоді дивуватися, коли ПСУ зазнає такої ж невдачі, як і 8 липня?
...що підводить мене до наступного пов'язаного з цим питання: події того дня...
(... далі буде...)
